XVIII—XIX століття

Вид палацового корпусу замку. Малюнок кінця XVIII століття.

Під час Північної війни, у грудні 1706— квітні 1707 року у Жовківському замку розмістив свою резиденцію Петро І. Вважається, що саме тут розроблявся історичний Жовківський план перемоги над шведами. Також замок відвідував український гетьман Іван Мазепа.

Останньою представницею роду Собєських, котрі володіли замком, була Марія Кароліна де Буільйон, яка перед смертю продала усе місто майбутньому Великому литовському гетьману Михайлу Казимиру Радзивіллу. У 1741—1742 роках, за дорученням нового власника твердині, італійський архітектор Антоніо Кастеллі розширив палац: продовжив двоярусну галерею з обох сторін, перебудував центральний вхід та облаштував величні зовнішні сходи з восьмиколонним портиком іонічного ордеру, завершеним багато декорованим фронтоном. Портик та сходи архітектор прикрасив скульптурами литовських і коронних гетьманів.

В 1847 році у замку зафіксовано зміну фронтона над портиком на похилий дах, а дахове покриття з мідної бляхи замінено на ґонт. У 1887 році твердиню продають на аукціоні. Власником замку став Артур Ґлодовський, котрий розбирає на будматеріали споруди замку — не вціліли ні парадні сходи зі статуями власників, ні каплиця, ні західна вежа.

Новітні часи

Колишня квартира «7-а». Ще на початку ХХІ століття у замку мешкали люди.

Протягом XIX—XX століть у замку розміщувалися уряди міста і повіту, гімназія. У 1915 році твердиня була спалена російськими військами. Відбудова розпочалася у 1928, тривала до 1931, продовжувалася в 1935, але повністю не завершилася.

За радянських часів частину приміщень перетворили на житлові й там мешкали жовківчани та офіцери Радянської армії. Фактично, використання замку в житлових цілях тривало аж до початку XXI століття.

Сучасність.

Реставрація замкового палацу та внутрішнього подвір'я (2009)

На початку XXI століття замок перебуває у важкому стані й потребує ґрунтовної реставрації — частково відновлений лише головний вхід («фронтальне крило замку»). На території та у приміщеннях замку зараз діє музей «Жовківський замок», адвокатська контора, осередки кількох політичних партій, нещодавно створений Туристичний інформаційний центр та, ще від радянських часів, громадський туалет.

У музеї «Жовківський замок», котрий підпорядковується Львівській галереї мистецтв, декілька залів віддано під стаціонарну експозицію, котра розповідає про історію міста та замку. Основна частина експозиції — є давні малюнки, гравюри та фотографії, проте експонуються й зброя, предмети побуту, скульптури. Ще два зали музею експонують змінні виставки. У працівників музею також зберігаються ключі від Жовківської синагоги, тому відразу в замку можна домовитися про екскурсію в синагогу.

У 2008 році розпочався проект із пониження подвір'я замку до історичного рівня. Того ж року також розпочалася часткова реконструкція. Проте, вона відбувалася із численними порушеннями та недбальством, через що палацова частина замку зиму 2008—2009 років пережила без даху. Це спричинило утворення численних плям та потьоків на стінах і стелі, а також гниття окремих елементів інтер'єру. Музей, що містився у палацовій частині, був змушений переїхати у східне крило.

Зараз громадськість та народні депутати вимагають від будівельників своєчасного і якісного завершення робіт, а від прокуратури — притягнення винних до відповідальності.

Майбутнє.

З кінця 1990-х років і до сьогодні ведуться розмови про майбутнє застосування приміщень та навколишньої території замку. Ще одну, поки невизначену частину палацових приміщень мають віддати під історико-художній музей, що також буде відділом Львівської галереї мистецтв. Планують також облаштувати у замку готель, ресторан, концертні зали для камерних концертів. Проте, зважаючи на поточний перебіг реставраційних робіт, точні дати реалізації згаданих проектів невідомі.

Замок Руського Королівства (Високий замок)

Історичний екскурс

Історія заснування міста Львова і побудова Високого Замку безпосередньо завдячує праправнукам старшого сина Володимира Мономаха – Мстислава. Після об’єднання в 1199р. Великим князем Романом Мстиславовичем Галицьких і Волинських земель, територія сучасного міста опиняється в центрі об’єднаних територій. Враховуючи стратегічно винятково вигідне положення і придатний для оборони рельєф місцевості на горі, що є „дивом природи” і „єдина в Сарматії” та з крутизною „що тяжко дихати на такій крутизні”, будуються кам’яні оборонні вежі , з’єднані дерев’яними стінами і обнесені валом і частоколом. Археологічні розкопки на Замковій горі, проведені в 1975 році, виявили фрагменти південно-західної мурованої вежі діаметром Φ 8,5м і товщиною стін 1,55 – 1,6м. Вежа містить матеріали, що датуються зламом 12-13 ст. і відносяться до часів Великого князя Романа Мстиславовича. Велика вежа в північно-східному наріжнику замку відповідає традиції великих багатоярусних житлових веж-донжонів і може відноситись до середини 13 ст., часів короля Данила. З побудовою фортеці фактично започатковується місто. В укріпленнях Львова татари почали вбачати серйозну загрозу, за вимогою хана „окаянного і проклятого” Бурундая в 1259 році були „розметані укріплення” Львова. Син короля Данила, князь Лев, вирішує перенести свою столицю з Галича до Львова. Для убезпечення столиці князь відновлює зруйновані укріплення і згідно передових здобутків оборонного мистецтва, будує в 1270 році замок з палацом і кам’яними стінами, використовуючи попередні вежі. І вже в 1287 р. орди „прокаженого” хана Телебуги не наважились йти на приступ кам’яної фортеці. Навіть налаштований супроти Руси Б. Зиморович (хроніст Львова 17 ст.) мусив визнати правителів Королівства передовими воєнноначальниками і винахідниками нових методів війни і оборони.

Скарби Руських Королів не давали спати сусідам загарбникам і така нагода трапилась. В 1340 році був отруєний „князь Руського королівства” Юрій ІІ, чим скористався польський король Казимир ІІІ напав на Львів і через зраду захопив замок. Пограбувавши королівську скарбницю і забравши коронаційні клейноди, підпалив дерев’яні конструкції замку. Руська Боярська рада, яка правила Галичиною на чолі з боярином Детьком (1340-1349 рр. ), у 1342 році відновила дерев’яні конструкції і основна структура замку до розвитку вогнепальної зброї не змінювалась. З 1349 р. замок переходить під польське владарювання. Високий Замок з появою вогнепальної зброї в 15-17 ст. зазнає модернізації: вхід на західне подвір’я прикривається невеликою стіною з баштою, будуються дві додаткові вежі. Всі вежі пристосовуються для розміщення гармат. Це основні реконструкції Руського Замку, які проводились за часів Польщі. Руський Замок, який височів над „польським” містом, простояв 600 років до 1869 року. Замок був знищений, не дивлячись на протести української інтелігенції, при побудові „копця” на честь 300-річчя Унії Люблінської (залишився фрагмент стіни і східна вежа, яка зарита в „копці”) .

Нові господарі, які стали панувати у місті, написали свої версії історії Львова де Руським правителям відводилась другорядна роль і від них не залишилось жодної спадщини. Кажуть, щоб знищити націю, треба знищити у пам’яті її нащадків їхнє історичне минуле, їх походження, славу і героїку. Відновлення Високого Замку у Львові покликано до повернення історичної правди: про Руське Королівство (яке до першої половини 14 ст. продовжувало давньоруську традицію і підтверджує єдність українських земель), а також до повернення слави і гідності Руських Королів, що: „були під шоломами злеліяні, з кінця списа вгодовані”. Високий Замок це цілий пласт (крім перерахованого вище) нашої історії: тут утримувалась княгиня Гальшка Острозька – фундаторка першої в Східній Європі Острозької академії. В замку сиділи німецькі лицарі, розбиті в битві під Грюнвальдом, в битві активну участь брали руські воїни Львівського полку. В замку зберігались їх полкові знамена, де лев спинається на скелю, тут за волю України полягли козаки Максима Кривоноса.