19 Реалізація Констітуції України

Реалізація конституційних норм-це втілення принципів конституції в правомірних діях громадян, юридичних осіб, державних органів,посадових і інших осіб.

Існують певні форми реалізації правових норм, в тому чіслі констітуційніх: Використання, виконання, дотримання и застосування.

Дотримання-це форма реалізації, при якій громадяни, державні органи, органи місцевого самоврядування, юридичні особи утримують від здійснення заборонених Конституцією дій.

Виконання-це форма реалізації, яка можлива як в загальних, так і в конкретних правовідносинах.

Використання-це форма реалізації правомочними суб’єктами права, шляхом здійснення наданих їм суб’єктивних прав у вигляді дозволу або правомочності.

Застосування-це комплексна форма реалізації норм Конституції України, оскільки застосування одних конституційних норм потребує одночасно дотримання виконання та використання інших.

Остання форма реалізації констітуційніх норм заслуговує на особливу УВАГА: застосування відповідніх норм - це ДІЯЛЬНІСТЬ, Що здійснюється органами ДЕРЖАВНОЇ влади та їх Посадовими особами. Активними суб'єктами застосування констітуційніх норм є Вищі органи держави, зокрема, Верховна Рада України, Президент України и Кабінет Міністрів, а також Конституційний Суд України. Реалізуючи Свої констітуційні повноважень, ці суб'єкти пріймають Рішення, які знаходять Своє втілення в актах застосування норм Констітуції. Частина з ціх актів має нормативно-правовий характер. Наприклад, актами застосування норм, які містіть ст. 92 Констітуції України, є відповідні закони. Особлівої УВАГА заслуговують Рішення Конституційного Суду України Як акти застосування констітуційніх норм.

Однією з найбільш Важливим проблем реалізації норм Констітуції України є деклароване у ст. 7 принцип: "Норми Констітуції України є нормами прямої ДІЇ". Особлива роль у реалізації норм констітуції об'єктивно Покликання зіграті Конституційний Суд України.

20. Осн. Види актів конст значення у - Русі в часи Київської держави

У перший період державності на території України-Русі діяли норми звичаєвого права. У договорах з Візантією князя Олега (911 р.) і князя Ігоря (944 р.) є посилання на "Закон російський" ("Статут російський"), проте невідомо, чи існував цей документ в писаному вигляді або це система неписаного звичаєвого права.

Першим письмовим пам'ятником, що зберіг норми феодального права, є "Руська правда". Оригінал цього документа не зберігся, але до наших днів дійшли численні списки, на основі аналізу яких дослідники виділяють три його редакції: Коротка Правда, Велика Правда і Скорочена Правда. Вони створювалися в різний час і відображали зміни, що відбувалися в соціально-економічних і політичних відносинах феодальної держави.

Створення Короткої Правди, як єдиного збірника, більшість дослідників відносить до кінця XI - початку XII століть. Збірка складається з 4-х частин, які діляться на 43 статті. Найбільш рання частина - Правда Ярослава, містить 17 статей. Вона записана при Ярославі Мудрому. Решта статті складені при його синів.

Створення Великої Правди відносять до періоду правління Володимира Мономаха або його сина Мстислава. Ця редакція поділяється на 2 частини: "Суд Ярослава Володимировича" (ст. 1 - 52) і "Устав Володимира Всеволодовича" (ст. 53 - 121).

Скорочена редакція з'явилася не раніше другої половини XII в. Більшість дослідників вважають, що це перероблений список Великої Правди, створений в період формування Російського централізованого держави в XIV або XV століттях і використовувався в церковних судах.

Крім норм звичаєвого права, в "Руській Правді" зібрані "Княжі статути".

Будучи результатом розвитку юридичної думки Київської Русі, "Руська Правда" зробила вплив на створення більш пізніх пам'яток феодального права. На території Російської держави цей вплив простежується включно до Судебников 1497 і 1550 р.р. і навіть деяких статей Соборного уложення 1649 року. Одночасно "Руська Правда" була одним з джерел при створенні Литовських статутів 1529, 1566 і 1588 років. Ці документи заклали основи правового регулювання відносин між різними соціальними групами населення. Останній Литовський статут застосовувався як офіційний звід законів у козацькому державі. Певну "конституційну навантаження" на території Литовської держави несли також грамоти про надання українським містам магдебурзького права.