51. Цб та його ф-ції. Нбу

Центральний банк – це банк банків, визначна ланка всієї банківської системи країни, до якої входять ще комерційні банки.

Центральні банки з’являються у 19 ст. Метою їх створення тоді була централізація банкнотної емісії. У наші часи ЦБ найчастіше є акціонерним товариством, значна частка капіталу якого належить державі. Правовий статус визначається зак-ми актами, де регламентуються відносини ЦБ з організаціями влади, їх повноваження, межі втручання держави в грошову політику, обсяг кредитування уряду, вибір і призначення керівників.

Функції ЦБ:

• Емісійний центр – монополія ЦБ на випуск банкнот. Також ЦБ здійснює депозитну емісію (не пов’язана з банкнотами).

• функцію валютного центру – ЦБ контролює курс державної грошової одиниці. Здійснюється ця політика за рахунок так званих валютних інтервенцій. Вони полягають у тому, що центральний банк за рахунок створеного спеціального резерву купує іноземну валюту або, навпаки, продає її.

• функцію банку банків, яка реалізується в наданні їм позик і здійснення розрахункових платіжних операцій між банками, збереженні касових резервів.

• функцію по обслуговуванню державного бюджету, збереження золотовалютних резервів країни та виконання розрахункових операцій для уряду. ЦБ – банкір уряду.

• функція кредитно-грошового регулювання економіки, яка реалізує монетаристські засади управління економікою. Методи: Встановлення й зміна норми обов’язкових резервів, облікової ставки, Операції на відкритому ринку.

ЦБ України називається НБУ, був створений у 1991р. Він не включений у систему виконавчої влади. Підзвітний він ВРУ, а також має право законодавчої ініціативи. Вищим органом управління є Рада Національного банку, а безпосереднє управління здійснює Правління на чолі з Головою Правління. Голова правління НБУ призначається на чотири роки Верховною Радою за поданням кандидатури Президентом країни. НБУ не працює заради прибутку, усі прибутки він переказує у Держбюджет. Свої відносини із суб’єктами господарської діяльності НБУ здійснює на підставі укладання угод, тобто діє як самостійний суб’єкт господарювання.

Зараз потрібно посилити рівень незалежності НБУ.

52. Бреттон-Вудська валютна сис-ма. Становлення, причини краху

З крахом золотого стандарту і переходом до паперово-грошових систем зникла база, яка дозволяла порівнювати різні національні валюти і зявилась необхідність створення МВС.

Міжнародна валютна система — це закріплена угодами організація міжнародних валютних відносин.

Створення міжнародних валютних систем має свою історію. Спершу виникли стерлінговий, доларовий, золотий блоки, на базі цих блоків у кінці 1930-х pp. склались валютні зони.

Новим етапом у розвитку міжнародних валютних відносин стало підписання в 1944 р. 44 країнами Бреттон-Вудської валютної угоди.

У цій угоді долар і фунт стерлінгів визнавалися як міжнародний резервний і платіжний засіб, а для інших валют установлювався їх курс стосовно до долара.

Цією угодою також встановлювався золотовалютний стандарт, який передбачав фіксоване співвідношення долара і золота, а для ЦБ країн-учасниць — право вільного розміну доларів на золото США за цим курсом. Також заборонили приватну купівлю-продаж золота. Був створений МВФ, покликаний забезпечити стійкість валютних.

Фіксація валютних курсів означала, що якщо крс валюти країни виходив за межі встановленого коливання, то ЦБ країни повинен вживати дій для його стабілізації (скуповувати або продавати свою валюту за долари).

Тож долар перетворився на міжнародну валюту, що надавало великі економічні переваги США, але і величезну відповідальність перед іншими країнами, з якою вони довгий час справлялися.

Але через деякий час почали виникати проблеми у цій системі. Вона перебувала під загрозою негативного впливу на неї знецінення національних валют. Також поступово почала падати довіра до долара, і почався процес його знецінення. Була спроба стабілізувати цю ситуацію за допомогою введення спеціальних засобів запозичення (СДР), які мали стати резервним платіжним засобом під час міжнародних розрахунків. Але долар продовжував знецінюватись, декілька разів девальвував, і країни — члени Бреттон-Вудської системи почали вводити плаваючі курси. Це означало крах цієї системи.

Остаточний відхід від Бреттон-Вудської угоди відбувся в 1978 p., коли почала діяти Ямайська валютна угода.