48 Самосвідомість: її природа і специфіка.

Самосвідомість - це є певна форма реального явища - свідомості. Проблема самосвідомості завжди привертала пильну увагу філософів, тому що визначення місця і ролі людини у світі, специфіки її взаємин з навколишньою дійсністю припускає з'ясування природи людської самосвідомості. Для філософії ця проблема важлива і тому, що ті чи інші підходи до питання про сутність самосвідомості, про характер її відносин до буття торкають початкові світоглядні і методологічні установки будь-якого філософського напрямку. Природно, що підходи ці бувають різні, але усі вони, власне кажучи, завжди мають справу з єдиною проблемою: аналізом самосвідомості як специфічно людської форми регуляції взаємодії людини з дійсністю. Ця форма характеризується насамперед виділенням людини як своєрідної реальності, як носія особливих способів взаємодії з навколишнім світом, включаючи керування ним. Таке розуміння природи свідомості й самосвідомості припускає дуже широкий спектр питань, що є предметом дослідження не тільки філософії, але і спеціальних гуманітарних і природничих наук: соціології, психології, мовознавства, педагогіки, фізіології вищої нервової діяльності, а в даний час і інформатики, кібернетики. Розгляд окремих аспектів самосвідомості в рамках цих дисциплін завжди спирається на певну філолофсько-світоглядну позицію в трактуванні самосвідомості.Свідомість припускає виділення суб'єктом самого себе як носія певної активної позиції стосовно світу. Це виділення себе, ставлення до себе, оцінка своїх можливостей, що є необхідним компонентом усякої свідомості, і утворює різні форми тієї специфічної характеристики людини, що іменується самосвідомістю. Самосвідомість - це є певна форма реального явища - свідомості. Самосвідомість припускає виділення і розрізнення людиною самого себе, свого Я від усього, що його оточує. Самосвідомість - це усвідомлення людиною своїх дій, почуттів, думок, мотивів поведінки, інтересів, свого положення в суспільстві. У формуванні самосвідомості істотну роль грають відчуття людиною свого власного тіла, рухів, дій.Самосвідомість є свідомість, спрямована на самого себе: це — свідомість, що робить своїм предметом, об'єктом свідомість.

49.Пізнання та його філософське тлумачення. Види пізнання.

Пізнання -процес цілеспрямованого, активного відображення дійсності в свідомості людини, зумовлений суспільно-історичною практикою людства. Він є предметом дослідження такого розділу філософії, як теорія пізнання.У найзагальнішому розумінні пізнання постає як процес взаємодії свідомості та дійсності. Результатом взаємодії можуть бути враження, почуття, певні емоції. Суб’єкт пізнання-людина, що постає вихідним пунктом життєвої та пізнавальної активності, що здобуває знання, вибудовує теорії та концепції, зберігає та історично передає їх новим поколінням. Об’єкт пізнання -фрагмент (частина) будь-якої реальності, який не збігається у цей момент з інтелектом, що пізнає, та на який спрямована пізнавальна активність. Сучасні гносеологія та епістемологія вважають, що поняття пізнання має принаймні три основні змістові акценти: 1. Процес здобування знань, створення образів, моделей, теорій реальності .2. Прагнення оволодіти реальністю, проникнути в її приховані підвалини 3. Бажання досягти найважливішого, найзаповітнішого для людини стану досконалості Найчастіше пізнання ототожнюється саме із процесом продукування знання, але неважко побачити в людській допитливості, у пізнавальному натхненні, у прагненні щось пізнати та зрозуміти бажання проникнути в потаємні глибини речей, опанувати їх, впливати на них. Окреслена багатоаспектність пізнання знаходить виявлення у різних видах пізнання, серед яких фігурують такі: - життєво-досвідне пізнання постає безпосереднім, прямо вписаним у процеси повсякденної людської життєдіяльності; - мистецьке пізнання окреслює реальність не відсторонено, а через переживання. Воно більше передає не предметні окреслення дійсності, а людське ставлення до неї. -наукове пізнання культивується спеціально через усвідомлення ролі знання; воно є спеціалізованим та спеціально організованим.- екстрасенсивне пізнання.