38) Конституційно–правове регулюванняя державної мови. Статус мов корінних народів та національних меншин в Україні.

Державна (офіційна) мова – це мова, якій державою надано статус обов'язкового засобу спілкування у публічних сферах суспільного життя. Публічними сферами, в яких застосовується державна мова, вважаються насамперед сфери здійснення повноважень органами законодавчої, виконавчої та судової влади, іншими державними органами та органами місцевого самоврядування (мова роботи, актів, діловодства і документації, мова взаємовідносин цих органів тощо). Положення Конституції України зобов'язують застосовувати державну – українську мову як мову офіційного спілкування посадових і службових осіб при виконанні ними службових обов'язків, у роботі і в діловодстві органів державної влади, представницького та інших органів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, а також у навчальному процесі в державних і комунальних навчальних закладах України (Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 р. (справа про застосування української мови)).

Порядок застосування мов відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 92 Конституції України має визначатися виключно законами України. Зараз зазначений порядок визначається Законом України від 28 жовтня 1989 р. «Про мови в Українській РСР», відповідно до ст. 11 якого мовою роботи, діловодства і документації, а також взаємовідносин державних та інших органів, підприємств, установ є українська мова.

В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України. Це означає, що держава, по-перше, бере на себе зобов'язання не перешкоджати вільному розвитку, використанню у спілкуванні, застосуванні мов національних меншин, по-друге, сприяти їх розвитку та використанню (шляхом державної підтримки видання друкованих засобів масової інформації, підручників, навчальних посібників, художньої літератури, набуття освіти мовами меншин тощо), по-третє, захищати мови меншин як духовно-культурну цінність з метою не допустити їх занепаду і втрати.

39) Конституційно-правове регулювання набуття громадянства України: підстави та умови.

Громадянином України є особа, яка набула громадянство України в передбаченому законами та міжнародними договорами України порядку. Т а окрім громадян до поняття населення включаються також іноземці, тобто особи, які не перебувають в громадянстві України і є громадянами (підданими) іншої держави або держав (біпатридами), і особи без громадянства (апатриди), тобто особи, які не є громадянами жодної держави.

Існує декілька способів набуття громадянства:

а) в силу народження — філіації (від лат. filiatio — родове наступництво) за принципом “права крові” (лат. jus sanguinis) — набуття громадянства за походженням (особа набуває громадянство батьків незалежно від місця (країни) її народження),та “права ґрунту” (лат. jus soli) — набуття громадянства за народженням (особа набуває громадянство держави, на території якої вона народилася, незалежно від громадянства її батьків);

б) шляхом натуралізації (надання) — прийняття до громадянства на підставі положень відповідних законів держави про таке прийняття;

в) шляхом репатріації (від пізньолат. repatriatio — повернення на батьківщину) — повернення в країну громадянства, постійного проживання або кровного походження певних категорій осіб, які внаслідок різних обставин опинилися на її межами,що здійснюється на підставі міжнародних договорів або загальнодержавних актів (законів заінтересованих держав) про таке повернення;

г) шляхом оптації (від лат. optatio — вибір, бажання) — підпадання під суверенітет певної держави у результаті переходу під її суверенітет території, на якій проживає дана особа (за міжнародним договором).

Громадянство України набувається:

 за народженням;

 за територіальним походженням;

 внаслідок прийняття до громадянства;

 внаслідок поновлення у громадянстві;

 внаслідок усиновлення;

 внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування;

 внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієз-

датною, опіки;

 у зв’язку з перебуванням у громадянстві України одного чи

обох батьків дитини;

 внаслідок встановлення батьківства;

 за іншими підставами, передбаченими міжнародними догово-

рами України.

Іноземець або особа без громадянства можуть бути за їх клопотаннями прийняті до громадянства України.

Умовами прийняття до громадянства України є:

1) визнання і дотримання Конституції та законів України;

2) неперебування в іноземному громадянстві, або подання зобов’язання припинити іноземне громадянство чи декларації про відмову від нього;

4) отримання дозволу на постійне проживання в Україні;

5) володіння державною мовою в обсязі, достатньому для спілкування. Ця умова не поширюється на осіб, які мають певні фізичні вади (сліпі, глухі, німі);

6) наявність законних джерел існування. Ця умова не поширюється на осіб, яким надано правовий статус біженця чи притулок в Україні.