1. Предмет і метод цивільного права

Предмет. Цивільне право — це сукупність правових норм, які регулюють майново-вартісні та особисті немайнові відносини на засадах юридичної рівності сторін.

Суспільні відносини, які регулює цивільне право, — це майнові та особисті немайнові відносини. Особами, які беруть участь у товарно-грошових відносинах, є фізичні та юридичні особи, держава, територіальні громади.

Майно – це предмет майнових відносин. Відносини власності ґрунтуються на ставленні особи до речі. Відносини власності – це відносини між особами з приводу речі.

Людині-власнику протисто­їть невизначене коло осіб, які не повинні нічим його порушувати, тому право власності — майнове право, що вважається абсолют­ним. Відчуження і набуття прав на майно (немайнові відносини) відбувається в процесі товарообігу, тут не існує абсолютного права на майно, відносини між учасниками товарообігу юридично оформляються і мають відносний характер. Найчастіше юридичне оформлення таких відносин відбувається з допомогою до­говору або позадоговірних зобов'язань.

До предмета цивільного права належать не лише майнові, а й особисті немайнові відносини. Доктрина цивільного права особистими немайновими відносинами визнає суспільні відносин, що виникають з приводу немайнових благ, в яких проявляються індивідуальні особливості особистості чи організації шляхом виявлення та оцінки їх моральних, інших соціальних якостей. Особисті немайнові відносини передбачають взаємну оцінку їх учасниками тих нематеріальних (духовних) благ, з приводу яких ці відносини складаються.

Метод. Поняття методу цивільно-правового регулювання охоплює сукупність правових засобів і прийомів впливу на майнові та особисті немайнові відносини, які дістали відображення в цивільно-правових нормах.

Такі риси методу цивільно-правового регулювання в сукупності забезпечують вплив цивільного права на майнові та особисті не­майнові суспільні відносини, які становлять предмет цивільного права:

1. юридична рівність сторін

2. диспозитивність сторін у цивільно-правових відносинах. Поняття диспозитивності означає, що учасники можуть діяти на свій розсуд, вирішуючи питання щодо прав та обо­в'язків уданому правовідношенні. Взаємовідносини сторін визнача­ються лише їх узгодженою волею.

3. ініціативність сторін при встановленні їх взаємовідносин і зв'язків між ними.

4. спори і спірні питання між ними вирішуються судом

5. цивільно-правова відповідальність, що полягає у за­стосуванні до порушників засобів захисту і мір цивільної відпо­відальності, які мають переважно майновий характер

2. Цивільне законодавство України поняття, структура. Дія актів цивільного законодавства у часі, просторі та за колом осіб

Поняття цивільного законодавства тісно пов'язане з поняттям цивільного права як галузі права. Якщо цивільне право — це систе­ма цивільно-правових норм, то цивільне законодавство — це систе­ма нормативних актів, у яких дістали своє втілення цивільно-пра­вові норми. Отже, цивільне законодавство — це форма вираження цивільного права як галузі права. Сукупність цивільно-правових актів утворює цивільне законодавство.

Цивільне законодавство має свою структуру, елементами якої є закони, а також підзаконні нормативно-правові акти. Основу ци­вільного законодавства України становить Конституція України 1996 р., яка має найвищу юридичну силу. Закони та інші норматив­но-правові акти приймаються на основі Конституції України і по­винні відповідати їй. Конституція України містить у собі норми різ­них галузей права, в тому числі норми цивільного права. Вона пе­редбачає регулювання особи­стих немайнових відносин з приводу таких особистих немайнових благ, як життя, здоров'я, ім'я, честь, гідність, ділова репутація, особисті папери, таємниця кореспонденції та ін.

Основним актом цивільного законодавства України є ЦК України, затверджений Верховною Радою України 16 січня 2003 р., що вступає в дію з 1 січня 2004 р. Він є єдиним кодифікова­ним актом цивільного законодавства.

ЦК України складається з 6 книг, 90 глав, 1308 статей. Він побу­дований за пандектною системою, відповідно до якої норми, які мо­жуть бути застосовані при регулюванні будь-яких суспільних відно­син, що становлять предмет цивільного права, подано окремою кни­гою під назвою «Загальні положення». Цивільно-правові інститути особливої частини цивільного права подано у 5-ти книгах: «Особисті немайнові права фізичної особи», «Право власності та інші ре­чові права», «Право інтелектуальної власності», «Зобов'язальне право» та «Спадкове право».

Актами цивільного законодавства є також інші кодекси і закони України, що видаються відповідно до Конституції України та ЦК України. Наприклад, Сімейний кодекс України, Земельний кодекс України, закони України «Про власність», «Про заставу», «Про цінні папери і фондову біржу» та ін. Зазначені закони із введенням у дію ЦК України мають або бути приведеш у відповідність до ЦК України, або припинити свою дію.

Відповідно до ст. 10 ЦК України міжнародний договір, що регу­лює цивільні відносини, згода на обов'язковість якого надана Вер­ховною Радою України, є частиною національного цивільного зако­нодавства України.

Якщо у чинному міжнародному договорі України, згода на обо­в'язковість якого надана Верховною Радою України, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені актами цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору.

Елементами структури цивільного законодавства, є також підзаконні акти, серед яких, перш за все, слід на­звати укази Президента України, постанови Кабінету Мініст­рів України, нормативно-правові акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.

Дія актів. Вирішити питання про дію цивільного законодавства у часі — це означає встановити момент набуття ним чинності і момент припинення його дії.

Відповідно до ст. 94 Конституції України закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Акт цивільного законодавства регулює відносини, що виникли з дня набрання ним чинності.

За загальним правилом закони та інші нормативно-правові акти діють на майбутнє і не мають зворотної дії в часі. З цього правила є винятки. Стаття 58 Конституції України містить правило про те, що закони та інші нормативно-правові акти мають зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відпо­відальність особи.

Закони та інші нормативно-правові акти діють на всій території України і поширюються на всіх осіб. Таким є загальне правило про дію цивільного законодавства у просторі та за колом осіб. Але залеж­но від виду та характеру зазначених актів вони можуть поширюва­тися не на всю територію України, а на її певну частину, і так само не на всіх, а тільки на певне коло осіб, наприклад, Закон України «Про захист прав споживачів».