3. Помірний пояс
У межах Європи помірний пояс займає найбільшу площу і характеризується значною різноманітністю умов. Доволі значні в межах поясу просторові відмінності в розподілі тепла і зволоження. Річні значення сумарної радіації змінюються від 70-80 на півночі до 160 ккал/см2 на півдні. Середні температури найбільш холодного місяця змінюються від +60 С у приатлантичних районах до –160 С у внутрішньоматерикових, а найбільш теплого місяця – від +120 С на півночі до +250 С на півдні. Для більшої частини поясу характерний щорічний стійкий сніговий покрив. Тривалість його зберігання збільшується з півдня на північ і з заходу на схід. У тих же напрямах збільшується і тривалість замерзання річок і озер. У межах поясу виділяють шість природних зон: хвойних лісів; мішаних лісів; широколистяних лісів; лісостепів; степів, напівпустель і пустель.
Зона хвойних лісів (тайги) в межах Європи займає північ острова Великобританія, майже весь Скандинавський півострів, за винятком Південно-Шведської низовини, південну частину Кольського півострова, та широку (понад 1000 км) смугу у межах Східноєвропейської рівнини. Її характерними особливостями є: тривала холодна зима і помірно тепле літо; переважання грунтів підзолистого типу; значна заболоченість території, яка зумовлена переважанням опадів над випаровуванням; панування хвойних лісів.
Річна кількість сонячної радіації складає 70-90 ккал/см2, радіаційний баланс – 25-35 ккал/см2. Температура найбільш теплого місяцю +10...+190С, самого холодного від –3...–40 С в скандинавський тайзі до – 240 С в східноєвропейській. Річна кількість атмосферних опадів 600-700 мм, значна частина яких випадає в твердому вигляді. Сніговий покрив лежить до 200 днів на рік. Багаторічна мерзлота в європейській тайзі відсутня.
В грунтовому покриві західноєвропейської тайги в умовах значного зволоження, незначного опаду з хвойних дерев і слабкої аерації сформувались малопотужні, бідні гумусом, кислі підзолисті грунти. На знижених ділянках широко поширені торф’яно-болотні грунти. На Східноєвропейській рівнині в умовах меншої заболоченості поширені підзолисті і дерново-підзолисті грунти.
Основними типами рослинності є хвойні і хвойно-дрібнолисті ліси, в яких домінують ялина європейська, яка віддає перевагу багатим на поживні речовини глинистим грунтам, а також сосна звичайна, яка росте на бідних піщаних або кам’янистих грунтах. Значну роль у хвойних лісах грають береза бородавчаста і пухнаста та осика звичайна. На Східноєвропейський рівнині східніше Онезького озера з’являється модрина Сукачова, східніше Костроми – ялиця сибірська, а в Передураллі – кедр.
Більш різноманітна, ніж в тундрі, рослинність обумовлює і більшу різноманітність тваринного світу тайги. Із рослиноїдних тут широко представлені лось, заєць-біляк, білка; з хижаків – вовк, лисиця, бурий ведмідь, рись, лісова куниця, тхір, ласка.
У Скандинавських горах добре виражена висотна поясність. Хвойні ліси піднімаються до висоти 300 м на півночі і 800-1000 м на півдні. Вище розташований пояс дрібнолистих низькорослих лісів – так зване березове криволісся. Третій висотний пояс – гірсько-тундровий.
Зона мішаних хвойно-дрібнолистих лісів займає Середньо-Шведську низовину, північний схід Польської низовини, Поліську низовину, Мещерську низовину і далі до Уралу. В цій зоні зменшується така характерна для тайги перезволоженість грунтів, збільшується вегетаційний період, скорочується тривалість залягання снігового покриву. В грунтоутворенні поєднуються підзолистий і дерновий процеси, що призводить до формування типових для зони дерново-підзолистих грунтів з більшим, ніж в підзолистих грунтах тайги, вмістом гумусу (до 5-6 %).
Для зони характерне поєднання хвойних і дрібнолистих (з домішкою широколистяних) деревних порід. Із хвойних тут ростуть ялина європейська і сосна звичайна, із дрібнолистих – береза бородавчата, осика звичайна, із широколистяних – дуб черешковий, ясен звичайний, липа серцелиста, бук лісовий. Ліси більш розріджені, ніж у зоні тайги. В них збільшується роль чагарникового і трав’янистого ярусів.
У тваринному світі, крім видів, які зустрічаються в хвойних лісах, поширені види, які характерні для широколистяних лісів. З великих тварин водяться лось, бурий ведмідь, європейська косуля, вовк, лисиця, заєць-біляк, заєць-русак. Багатший ніж у тайзі, світ лісових птахів. Найбільш типові дятел, синиця, щиголь, чиж, тетерів, рябчик.
Зона широколистих лісів займає весь острів Ірландія і південну частину острова Великобританія, а також всю Західну Європу в межах помірного поясу за виключенням герцинських і альпійських гірських областей. В Східній Європі ця зона відсутня.
Сумарна сонячна радіація складає 80-100 ккал/см2. Для острівної частини зони характерні прохолодне літо (середня температура найбільш теплого місяцю не перевищує +160 С), але тепла зима (середня температура найбільш холодного місяцю +4...+70 С). В материковій частині температура найбільш теплого місяцю складає +17...+180 С, найбільш холодного варіює від +4...+50 С до 0...–50 С. Кількість днів зі сніговим покривом в острівній частині зони не перевищує 10, в материковій – до 40-60, але стійкий покрив не створюється. Річна кількість опадів складає 600-800 мм, випадають вони досить рівномірно.
Найбільш характерні рослинні формації зони – широколисті ліси. Основними лісоутворюючими породами є два види дуба (черешковий і скельний) і бук лісовий, а також кілька видів липи, клена, в’язу, ясен звичайний і граб звичайний.
Цікаво, що дуб і бук рідко створюють мішані насадження, що пов’язано з їх екологічними особливостями. Бук – екологічно дуже вимоглива порода. Він уникає сухих ділянок, але не любить і перезволожених грунтів, не переносить різких коливань температури, сильних морозів, любить тепло. Тому для приатлантичного сектора материкової частини зони, де більш тепла зима, типовими є букові ліси. На схід бук не поширюється дальше нижньої Вісли і Карпат. На південному сході зони, де зима більш прохолодна, переважають дубові ліси. Але дуб гарно росте і в західних і в східних районах Європи. В горах букові ліси займають більш високий, краще зволожений пояс, ніж дубові. В острівному секторі в умовах нестачі літнього тепла, надлишку вологи і сильних вітрів панують дубові ліси з домішкою інших широколистяних порід (бука, граба, ясена). З іншого боку, тепла зима дає можливість для зростання представників середземноморської флори, в тому числі суничного дерева.
Колись широколистяні ліси покривалі Європу від Британських островів і атлантичного узбережжя до Уральських гір. Але їх вирубка почалася ще в ранньому середньовіччі, тому зараз в помірному поясі Європи ліси покривають лише ¼ поверхні, причому вони сильно відрізняються від первинних. Значна частина сучасних широколистяних лісів являє собою низькорослі вторинні порослі, які виникли на місці знищених високостовбурних лісів. Значну частину сучасних широколистяних лісів займають штучні насадження, причому в них переважають хвойні породи (ялина, смерека, сосна).
Основним типом грунтів в зоні широколистяних лісів є бурі лісові. Вміст гумусу в них досягає 7 %. Розорані ділянки з цими грунтами використовуються під посіви пшениці, цукрового буряку, фруктові сади.
Клімат і рослинність зони широколистяних лісів створюють сприятливі екологічні умови для існування багатьох видів тварин. Ссавців представляють благородний олень, кабан, косуля, борсук, лісова куниця, заєць, білка. В деяких районах Альп і Карпат зберігся бурий ведмідь. З птахів звичайні дятел, синиця, дрозд, зяблик.
Лісостепова зона поширена лише в Східній Європі і простягнулася смугою до 300 км шириною від Карпат до Уральських гір. В цій зоні розміщена також Середньодунайська низовина.
Температура найбільш холодного місяцю змінюється з заходу на схід від –1 до –150 С. Влітку різниці між температурами заходу і сходу майже немає, температура найбільш теплого місяцю дорівнює +20...+220 С. За рік випадає 600-450 мм опадів, але період з недостатнім атмосферним зволоженням триває до половини року. Випаровування складає до 500 мм на рік.
Зональними грунтами лісостепу є сірі лісові, а також вилуговані і типові потужні чорноземи, які мають високий вміст (від 7 до 14 %) і значні запаси гумусу. Внаслідок цього розораність лісостепових ландшафтів становить понад 70 %.
Сучасні лісостепові ландшафти фактично позбавлені природного рослинного покриву. Природну рослинність змінили поля зернових та інших сільськогосподарських культур. Про вигляд первісних природних ландшафтів зони свідчать невеликі “заповідні” ділянки, які подекуди збереглися на незручних для розорювання місцях. У природному рослинному покриві зони остепнені луки та лучні степи поєднуються з широколистяними лісами. Лучні степи відрізняються від типових степів густим і високим травостоєм і значною кількістю видів. У ньому переважають мезоксерофітні та ксерофітні злаки (ковила, типчак, тонконіг, тимофіївка, овсец, куничник та ін.). Багато представлене лучно-степове різнотрав’я – жовтець, підмаренник, лабазник тощо.
В тваринному світі зони представлені лісові і степові тварини: лось, куниця, лісовий кіт, білка, ховрах, великий тушканчик та ін.
Степова зона поширена на Нижньодунайській низовині, а також утворює смугу шириною 200-300 км між зоною лісостепу та напівпустель у південній частині Східноєвропейської рівнини. Річна сумарна радіація складає 100-120 ккал/см2. Середня температура найбільш теплого місяця становить +19...+240 С, найбільш холодного – від –50 С на заході до –220 С на сході зони. Зима досить холодна та тривала. Із-за сильних вітрів сніговий покрив малопотужний і нерівномірний. На більший частині території зони річна кількість опадів становить 300-400 мм. Внаслідок значного випаровування для зони характерно недостатньо і нестійке зволоження, часто спостерігаються посушливі роки. Посухи та суховії, пилові бурі є звичайними явищами, які періодично повторюються.
Рослинні угрупування представлені переважно багаторічними посухо- і морозостійкими трав’яними рослинами з потужною кореневою системою. Основними едіфікаторами є дерновинні злаки: ковила, типчак, житняк, тонконіг. До складу рослинних угруповань входять також численні представники різнотрав’я – астрагал, гвоздика, шавлія та ін., а також ефемероїди – тюльпан.
Зональні типи грунтів – чорноземи і каштанові: в північному степу – звичайні чорноземи, в середньостеповій підзоні – південні чорноземи, в південному степу – темно-каштанові і каштанові. Ландшафти степів майже повністю розорані.
У фауні степової зони найчисленнішими є гризуни: ховрах, земляний заєць, тушканчик, хом’як. Доволі поширені степовий тхір, борсук та лисиця. На сході зберігся сайгак. Типовими представниками степових птахів є дрохва, сіра куріпка, жайворонок, степовий орел, канюк, постільга. Серед плазунів найбільш поширені степова гадюка, полоз.
Зона напівпустель поширена на південному сході Східноєвропейської рівнини і займає північну частину Прикаспійської низовини. Сумарна сонячна радіація становить 110-130 ккал/см2 на рік. Літо в зоні жарке. Середня температура найбільш теплого місяця становить +22...+240 С, максимальна сягає +400 С. Зима досить холодна і тривала, але малосніжна. Середня температура найбільш холодного місяця складає –6...–110 С і змінюється з заходу на схід. Впродовж року випадає 200-300 мм опадів, максимум їх спостерігається на початку літа.
Зональними типами грунтів є світло-каштанові, часто зустрічаються солонці. В рослинному покриві переважають степові види – типчак, тонконіг, ковила волосиста, житняк. Солонці покриті синьо-зеленими водоростями. Із пустельних видів переважають полин і солянка. Але порівняно зі степовим рослинний покрив напівпустель має розріджений, несуцільний, куртинний характер.
У складі тваринного світу переважають гризуни (ховрах малий і жовтий), водиться земляний заєць. Із птахів поширені степовий орел, жайворонок.
Більшу частину земель напівпустелі використовують для випасу худоби, особливо овець.
Зона пустель займає південну частину Прикаспійської низовини. Клімат пустель різко континентальний з різко вираженим дефіцитом вологи. Річна сумарна сонячна радіація становить 120-160 ккал/см2. Літо жарке (+26...+300 С), максимальна температура досягає +480 С. Зима холодна (–10...–150 С). Річна кількість опадів не перевищує 200 мм, місцями менше 100 мм.
Зональні грунти пустель – сіро-бурі пустельні, піщані пустельні, такироподібні. Широко поширені солончаки. В рослинному покриві панують ксерофітні напівчагарники: полин, солянка, боялич, сарсазан. Широко представлені ефемери (тюльпан та ін.). Із деревних і чагарникових зустрічаються саксаул, піщана акація. У складі тваринного світу переважають копитні: кулан, сайгак, джейран. Територія зони пустель використовується переважно як пасовища.