40. Завершення класичної політичної економії у творах Дж. С. Мілля

Відомим послідовником рікардіанської школи був видатний англійський учений, філософ, економіст, громадський діяч Джон Стюарт Мілль (1806— 1873) — завершувач класичної політичної економії та один із засновників соціального реформізму.Теоретико-методологічні особливості наукових досліджень вченого знайшли відображення у працях "Про предмет політичної економії та про її метод" (1836), "Про деякі невирішені питання політичної економії" (1844) та ін. Найбільш повно і виразно економічні погляди Дж. С. Мілля викладені у його основній праці "Основи політичної економії і деякі аспекти їх застосування до соціальної філософії" (1848), яка стала своєрідним підсумком розвитку економічної науки у першій половині XIX ст. і майже півстоліття була основним підручником з економіки у багатьох європейських університетах.Вбачаючи своє завдання в узагальненні, систематизації та оновленні теоретичної спадщини класичної школи з урахуванням "нових подихів епохи", вчений підкреслював, що "в дискусіях останніх кількох років народилося багато нових ідей". Відтак він уважав доцільним "здійснити повний перегляд всієї політичної економії хоча б лише для того, щоб внести в неї результати цих пошуків і гармонічно поєднати їх з принципами, встановленими раніше кращими мислителями цієї науки".Визначальним в економічних поглядах Дж. С. Мілля є: Ґрунтовна розробка найважливіших проблем методології економічної науки. Вчений: одним із перших визначив предмет політичної економії через поведінку людини та її здатність оцінювати ефективність різних засобів для досягнення цілі. Дж. С. Мілль виходив з того, що економічна наука розглядає людину як істоту, яка бажає володіти багатством і здатна порівнювати ефективність різних засобів для досягнення цієї мети. Вона повністю абстрагується від усіх інших людських пристрастей і мотивів, окрім тих, які можна вважати вічними антагоністами прагнення до багатства, а саме: відрази д праці і бажання негайно користуватися дорогими насолодами;

41. Критичний напрям економічної теорії

Початок XIX ст. ознаменувався бурхливим розвитком капіталізму, що був прискорений промисловим переворотом. Розвиток капіталістичних відносин супроводжувався занепадом і розкладом дрібного виробництва, зубожінням значної частини населення. Економіку починають розхитувати економічні кризи.Міркування класиків щодо гармонії приватних і суспільних інтересів повсякчасно спростовувало саме життя. У зв'язку з цим виникає так званий критичний напрям. Варто порівняти погляди представників критичного напряму і «нової хвилі».Ідеї класиків економічного лібералізму щодо гармонії приватних і суспільних інтересів не підтверджувались у реальному житті. Проблема пауперизму й економічних криз ставала занадто гострою.За цих умов учні й послідовники класиків виступають з критикою капіталізму і класичної політичної економії. Сісмонді, який називав себе учнем А. Сміта, піддає гострій критиці капіталізм за злиденний стан робітників, за кризи. Сісмонді не був соціалістом. Але його палка, безкомпромісна критика капіталізму сприяла формуванню соціалістичних ідей.«Поліпшити» капіталізм шляхом реформування власності сподівався Прудон. Перебудувати суспільство на засадах справедливості за допомогою держави намагались соціалісти Родбертус і Лассаль.