21)Поняття про звуки мови. Акустичні властивості звука.

Фонетика - наука, яка вивчає звуки мови.

Об'єктом вивчення фонетики є не тільки окремо взяті звуки, а й закономірності їх поєднання, фонетичні процеси (вплив позиції звука у слові та сусідства інших звуків на його звучання), природа й структура складу, а також наголос та інтонація. Розрізняють фонетику загальну і конкретну.

Загальна фонетика вивчає загальні особливості, характерні для звуків усіх мов. Конкретна фонетика вивчає звуки певної мови або якоїсь групи мов. Фонетика має велике практичне значення. Знання з фонетики необхідні для створення алфавітів для безписемних мов, для удосконалення графіки й орфографії, для навчання орфоепії рідної і, особливо, іноземної мови (як правило, іноземну мову починають вивчати з фонетики), для виправлення недоліків мовлення (логопедія) і навчання розуміння звукової мови глухонімими (сурдопедагогіка).Фонетика пов'язана з такими нелінгвістичними дисциплінами, як фізика (акустика), анатомія, фізіологія (творення звуків) і психологія (мовленнєва діяльність людини є частиною її психічної діяльності ).Фізичний аспект звука — це його звучання, акустика, фізіологічний — творення його мовленнєвим апаратом, лінгвістичний — його функція в мові.

Звук людської мови — фізичне явище. Усі звуки, втому числі і мовленнєві, — це хвилі, які виникають унаслідок коливання фізичного тіла. Коливальна хвиля сприймається вухом. Людське вухо здатне сприймати від 16 до 20 000 коливань за секунду, тобто від 16 до 20 000 герців. Поширюється звук із швидкістю 340 метрів на секунду.Коливання тіла можуть бути ритмічними і неритмічними. Якщо коливальний рух є ритмічним, то утворюються звуки, які називаються тонами (звук струни); якщо неритмічним, то виникають шуми (шелест листя від вітру). Акустика розрізняє в звуках силу, висоту, довготу і тембр. Сила звука залежить від амплітуди (розмаху) коливання: чим більша амплітуда, тим звук сильніший. Висота звука залежить від частоти коливань за одиницю часу: чим більша частота коливань, тим вищий звук. Голосові зв'язки утворюють звуки від 80 (дуже низький бас) до 1300 герців (найвище сопрано). Вищий голос у жінок пояснюється тим, що в них коротші й тонші зв'язки. Довгота звука залежить від тривалості звучання. Особливо важливим для звуків людської мови є тембр — звукове забарвлення. Тембр виникає внаслідок накладання на основний тон додаткових тонів, які є вищими від основного.

22)Артикуляційна характеристика звуків мови. Мовленнєвий апарат та його будова. Поняття про артикуляцію та артикуляційну базу.

Утворення звуків відбуваєься внаслідок проходження видихуваного повітря через апарат мовлення. Апарат мовлення складається з трьох «поверхів»: нижнього, середнього і верхнього.До нижнього належать апарат дихання – легені, бронхи, трахея, діафрагма. Їх функція – накопичувати й видихати необхідний для творення звуків повітряний струмінь. Середній поверх – гортань. Гортань – це своєрідна рубка, яка складається з персневидного та розміщеного над ним щитовидного хрящів і двох рухомих пірамідальних хрящів. До них прикріплені голосові звязки – дві натянуті еластичні плівки які складаються з волокон, розташованих у горизонтальному, вертикальному й діагональному напрямках. Верхній поверх – надставна порожнина, до якої належать порожнини глотки, рота, носа. Ротову й носову порожнину розділяють тверде та мяке піднебіння, яке закінчується піднебінною завісою і маленьким язичком. Язик складається з трьох частин: кореня, спинки й кінчика. Спинка ділиться на передню, середню та задню. Залежно від того, яка частина язика бере участь у творенні звуків, розрізняють передньоязикові, середньоязикові та задньоязикові звуки. Коли кінчик язика торкається зубів, то утворюються зубні звуки.Отже, кожен із трьох поверхів органів мовлення виконує певні функції. Діафрагма, легені, бронхи і трахея є джерелом струменя повітря, яке використовується для творення звуків. Гортань – джерело голосу і шумів. Надставна порожнина – джерело обертонів і резонаторних тонів. Усією роботаю органів мовлення керує вища нервова система. Робота органів мовлення називається артикуляцією. В артикуляції розрізняють три фази – екскурсію, кульмінацію, рекурсію. Екскурсія – початковий рух органів мовлення, підготовка органів мовлення до вимови звуків.

Кульмінація – положення органів мовлення в момент вимовляння звуків. Рекурсія – повернення органів мовлення у вихідне положення.За участю артикуляції органи мовлення поділяються на активні й пасивні. Активні органи рухомі, вони виконують головну роботу при творенні звуків. До них належать язик, губи, нижня щелепа, мяке піднебіння та язичок (сюди ще відносять діафрагму, легені, пірамідальні хрящі й звязки).Пасивні органи нерухомі й виконують при творенні звуків допоміжну функцію. До них належать зуби, альвеоли, тверде піднебіння, задня стінка зіва, верхня щелепа й порожнина носа. Сукупнісь артикуляційних навичок, характерних для певної мови, називається артикуляційною базою. Артикуляційна база рідної мови часто перешкоджає людині оволодіти вимовою звуків іншої мови, що виявляється в акценті.