Тема 4. Г р о ш о в и й р и н о к
План
Особливості функціонування грошового ринку
Попит на гроші та чинники, що впливають на його формування
Пропозиція грошей та чинники впливу на неї
1. Особливості функціонування грошового ринку
Ринок – це економічний механізм, що спирається на сукупність певних інститутів. Через ринок реалізуються попит і пропозиція на різні види товарів та послуг. Оскільки гроші також є товаром, то і вони у своєму функціонуванні регулюються загальними принципами ринкової економіки.
На товарному ринку об’єктом цільових відносин виступають матеріальні блага у вигляді продуктів праці та ресурсів. Гроші на ньому лише слугують інструментом, який забезпечує обіг цих благ. При цьому покупці товарів, віддаючи за них свої гроші продавцям, повністю втрачають право власності на ці гроші, оскільки одержують у власність еквівалентну вартість у товарній формі. Продавці товарів, з іншого боку, отримують у повну власність еквівалентну суму грошей і розпоряджаються нею без будь-якого зв’язку з проданими товарами.
Грошовий ринок – це особливий сектор ринку, на якому здійснюється купівля та продаж грошей як специфічного товару, формується їх пропозиція, попит та ціна на них.
Специфіка грошей як найбільш ліквідного активу зумовлює особливий характер їх переміщення між суб’єктами грошового ринку, наповнює особливим змістом такі поняття, як «продаж», «купівля», «ціна», «попит», «пропозиція».
На грошовому ринку продаж грошей здійснюється як передача власниками цих грошей їхнім контрагентам у тимчасове користування в обмін на фінансові інструменти (акції, депозитні, кредитні угоди, облігації, векселі, бонди тощо), які надають їм можливість зберегти право власності на ці гроші, відновити право розпорядження ними та одержати дохід.
Відповідно, купівля грошей є формою одержання суб’єктами ринку у своє розпорядження певної суми грошей в обмін на вказані фінансові інструменти.
Обслуговуючи переміщення грошей між його суб’єктами, інструменти грошового ринку самі набувають вартості та стають об’єктом купівлі-продажу. Таким чином, однією з форм існування грошового ринку стає фінансовий ринок.
Тобто грошовий ринок є специфічною сферою грошових відносин, де здійснюється перелив грошових коштів на нееквівалентній, але зворотній основі. Така передача грошей одним суб’єктом грошового ринку іншому набуває сенс тоді, коли у першого вони є вільними і немає потреби витрачати їх на купівлю матеріальних благ, а у другого немає ні їх, ні матеріальних благ, від продажу яких потрібні грошові кошти можна було б одержати.
На грошовому ринку гроші стають об’єктом ринкових відносин, оскільки власник грошей передає їх у чуже розпорядження не в обмін на реальне благо, а прямо. На таких самих засадах покупець грошей хоче одержати їх у своє розпорядження. На грошовому ринку вартість переміщується між його суб’єктами лише в грошовій формі, в односторонньому порядку, з наступним поверненням до власника. Метою такого переміщення стає одержання додаткового доходу. Продавець грошей прагне одержати додатковий дохід як плату за тимчасову відмову від користування ними. Покупець грошей має намір одержати додатковий дохід від розширення виробничої чи комерційної діяльності, використавши отримані грошові кошти.
Суб’єктами грошового ринку є фізичні та юридичні особи, які здійснюють операції купівлі-продажу грошей. Такі операції можна розділити на три групи: з продажу грошей, з їх купівлі та посередницькі.
Продавцями грошей можуть бути будь-які економічні суб’єкти: сімейні господарства (населення), фірми, урядові структури, включаючи органи місцевого самоврядування, іноземні фізичні та юридичні особи. Покупцями грошей можуть бути ті самі економічні суб’єкти, але на перше місце за частотою і обсягом запозичень слід поставити ділові фірми, а потім – урядові структури, сімейні господарства, іноземців.
Характер посередницьких операцій визначається видом фінансових посередників, до яких відносять банки, страхові, інвестиційні та фінансові компанії, пенсійні фонди, кредитні товариства тощо. За місцем на грошовому ринку фінансових посередників можна поділити на дві великі групи: банки та небанківські фінансово-кредитні установи.
Ціна грошей на грошовому ринку має умовний характер. Вона виступає у формі процента (процентного доходу) на позичені чи залучені кошти. Розмір процента визначається не величиною вартості, яку містять у собі куплені гроші, а їх споживною вартістю – здатністю приносити покупцю додатковий дохід чи блага, необхідні для задоволення особистих чи виробничих потреб. Чим більшою буде ця здатність і чим довше буде покупець користуватися одержаними грошима, тим більшою буде сума його процентних платежів.
Ще складнішими є форми прояву на грошовому ринку попиту на гроші та їх пропозиція. Під попитом на гроші розуміють запас грошей, який на певний момент бажають мати у своєму розпорядженні економічні суб’єкти. Пропозиція грошей полягає у тому запасі грошей, який економічні суб’єкти готові надати в тимчасове користування покупцям.
Зрівноваження попиту і пропозиції на ринку грошей визначає об’єктивний рівень ставки процента, за якого досягається стабілізація кон’юнктури. Взаємозв’язок між попитом, пропозицією і ціною грошей реалізується відповідно до загальних закономірностей функціонування ринку: попит на гроші впливає на рівень процента прямо пропорційно, а пропозиція грошей – обернено пропорційно.
Специфічний механізм купівлі-продажу грошей зумовлює надзвичайно важливу роль фінансових інструментів у функціонуванні грошового ринку, які забезпечують на ньому рух грошей. За характером усі інструменти грошового ринку є певними зобов’язаннями покупців перед продавцями грошей. Залежно від виду зобов’язання їх можна поділити на боргові та неборгові.
До боргових відносять зобов’язання, відповідно до яких покупець грошей зобов’язується повернути продавцеві одержану від нього суму і сплатити за користування нею. Такими зобов’язаннями оформляються операції купівлі-продажу грошей з переданням права розпорядження ними на певний строк. Щоб відновити це право за продавцем грошей, потрібно повернути відповідну їх суму у готівковій чи безготівковій формі в його розпорядження з одночасним погашенням боргового зобов’язання.
Залежно від міри та умов передання прав розпорядження відповідними сумами грошей боргові зобов’язання можна поділити на депозитні та позичкові зобов’язання. За депозитними зобов’язаннями продавці грошей передають їх у повне розпорядження покупцям за умови їх повернення (з визначенням чи без визначення його терміну) і сплати (чи без неї) процентного доходу. Такими зобов’язаннями оформляється залучення банками вкладів від клієнтів. Вони мають форму угод на відкриття поточних та строкових рахунків, угод депозитних та ощадних вкладів (сертифікатів), трастових вкладів тощо. За позичковими зобов’язаннями, передаючи гроші, продавці обмежують право покупців на розпорядження ними: визначають цілі використання та ступінь ефективності витрат чи проектів, вимагають гарантій їх повернення. Такі зобов’язання мають форму кредитних угод, облігацій, бондів, векселів тощо.
До неборгових належать зобов’язання з наданням права участі в управлінні діяльністю покупця грошей та в його доходах. Тобто за продавцем грошей зберігається не лише право власності на них, а певною мірою і право розпорядження ними. До цієї групи можна віднести акції, деривативні інструменти, різні функціональні угоди (зокрема, страхові).
Переважна більшість фінансових інструментів підпадає під поняття цінних паперів. Цінні папери – це грошові документи, що засвідчують право володіння чи відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і зазвичай передбачають виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.
До цінних паперів в Україні відносять акції, облігації (внутрішніх та зовнішніх державних позик, місцевих позик, підприємств), казначейські зобов’язання, сертифікати (ощадні, інвестиційні), векселі, приватизаційні сертифікати.
Крім цінних паперів, як фінансові інструменти використовують похідні фінансові інструменти, або деривативи. До цієї групи відносять інструменти, механізм випуску та обігу яких пов’язаний з купівлею-продажем певних фінансових чи матеріальних активів. Базовими активами можуть бути цінні папери, процентні ставки, фондові індекси, товарні ресурси, дорогоцінні метали, іноземна валюта тощо.
Основу класу похідних фінансових інструментів становлять ф’ючерсні, форвардні, опціонні угоди та свопи. Оскільки всі вони пов’язані з виконанням певних дій протягом визначеного періоду часу або у визначений момент у майбутньому, їх ще називають строковими контрактами.
До інструментів грошового ринку можна віднести також іноземну валюту, оскільки за її допомогою та за тією схемою, як і з цінними паперами, в односторонній рух приводяться національні гроші.
Усі види інструментів грошового ринку можна поділити на три групи: 1. кредитні угоди (включаючи депозитні), на підставі яких здійснюються відносини банків з клієнтами щодо формування і розміщення кредитних ресурсів; 2. цінні папери, з допомогою яких реалізуються переважно прямі відносини між продавцями і покупцями грошей; 3. валютні цінності, які використовуються у взаємовідносинах між власниками різних валют.
Для кращого розуміння механізму функціонування грошового ринку його структурують та будують його інституційну модель.
Інституційну модель грошового ринку у загальному вигляді можна представити як схему потоків грошей та інструментів між трьома групами економічних суб’єктів: тими, що продають гроші; тими, що їх купують; фінансовими посередниками.
За інституційним критерієм грошовий ринок можна поділити на два сектори: сектор прямого фінансування та сектор опосередкованого фінансування. У секторі прямого фінансування зв’язки між продавцями і покупцями грошей здійснюються безпосередньо. У цьому секторі виділяють два канали руху грошей: 1 – канал капітального фінансування, через який покупці назавжди залучають кошти у свій оборот (як інструмент для цього використовуються акції); 2 – канал запозичень, через який покупці тимчасово залучають кошти у свій оборот (як інструмент для цього використовуються облігації та інші подібні цінні папери). У секторі опосередкованого фінансування зв’язки між продавцями і покупцями грошей реалізуються через фінансових посередників.
Грошовий ринок структурують за трьома критеріями: 1 – за видами інструментів, що застосовуються для переміщення грошей від продавців до покупців; 2 – за інституційними ознаками грошових потоків; 3 – за економічним призначенням грошових коштів, що купуються на ринку. За видами інструментів на грошовому ринку виділяють ринок кредитних угод, ринок цінних паперів, валютний ринок. За інституційними ознаками грошових потоків виділяють фондовий ринок, ринок банківських кредитів, ринок послуг небанківських фінансово-кредитних установ. За економічним призначенням купівлі грошей грошовий ринок поділяють на ринок грошей та ринок капіталів.