[Ред.]з середини 17 ст.

З пол. 17 століття на Закарпатті почалася боротьба між правос. і уніятами. Цей конфлікт мав не лише релігійне, але й політичне підґрунтя і був пов'язаний з боротьбою між католицизмом і протестантизмом в Угорщині. Православна церква Закарпаття перебувала в стані занепаду; духовенство було малоосвічене, закріпачене, як і їх вірні; мукачівські єпископи були залежні від угорських кальвінських маґнатів, які намагалися завести реформаційні порядки в правосних парафіях. З другого боку, розпочатий на Угорщині рух проти реформації сприяв також унійним заходам серед православних. Перша невдала спроба заведення унії була зроблена 1612 року перемиським єпископом А. Крупецьким на заході Закарпаття, яке було домінією маґнатів Друґетів, відомих сподвижників Католицької Церкви і династії. Унії сприяли згодом єпископи В. Тарасович та Петро Партеній Ростошинський. Вислідом їх заходів була Ужгородська унія 1646, на якій українське священство західної (королівської) частини Закарпаття прийняло католицизм у східному обряді. Під охороною Ракоціїв в Мукачеві діяв одночасно православний єпископ Й. Зейкан. Багато праці для зміцнення унії поклав єпископ Й. де-Камеліс, родом грек. Твердинею православія до кінця 18 ст. залишилася Мармарощина, яка до 1720 політично належала до Семигороду. Із смертю останнього православного єпископа Доситея в углянському монастирі унія запроваджена по всьому Закарпатті.

Не зважаючи на політичну відокремленість, духові зв'язки Закарпаття з іншими українськими землями були тісні. Тут вживалися богослужбові книги київського чи львівського друку. В 17—18 ст. на Закарпатті розвивалася місцева релігійна література, що своїм характером була частиною української барокової літератури з незначними угорськими та словацькими впливами. Типові жанри цієї літератури — учительні євангелія, леґенди й апокрифи, збірки проповідей, полемічно-апологетичні писання (серед них виділяються твори найцікавішого релігійного полеміста кінця 17 століття М. Андрелли-Росвигівського, названого також «закарпатськ. Вишенським»), літописні записки (напр., Гукливський літопис, закарпатська хроніка, почата 1660 р. і доведена до 1830 під назвою «Новійшая, яже когда случишася»; подає політ. й церк. події в Угорщині та на Закарпатті, соціально-побутові факти; мова народився Гол. автор М.Григашій, свящ. с. Гукливого. Опублікований Я. Біленьким «Угорсько-руські літописні записки», «ЗНТШ», CIV), середньовічні повісті (популярною була Олександрія), вірші та ін. Закарпатське письменство 17—18 ст. користувалося живою нар. мовою. Більшість творів поширювалися в рукописах; перші друковані книги для Закарпаття друкувалися в Тернові на Словаччині. Письменство, як і освіта (монастирські школи), мало наскрізь релігійний характер. Тоді ж розвивалося на Закарпаття будівництво дерев'яних церков, з яких залишилося кілька цінних зразків до нашого часу.

[ред.]1711—1847

В противагу до 17 ст., який був добою майже безперервних воєнних заколотів, 18 ст. і перша половина 19 ст. були часом спокійного розвитку Закарпаття Панування Марії Терезії і Йосифа II, представників освіченого абсолютизму в Австрії й Угорщині, помітне деякими пільгами для селян та рядом ін. реформ; «урбарна регуляція» (1766) обмежила сваволю щодо панщизняних обов'язків та брала під охорону сел. зем. наділи. Йосиф II актом скасування підданства селян на Угорщині 1785 хотів піти далі, але по його смерті повернено старі порядки; відновлене сел. підданство тривало до 1848 р. Угор. шляхта гостро чинила опір ліберальним заходам Відня. Посилена в кін 18 ст. панщина викликала рух опришків також і на З., що був зах.-укр. відповідником гайдамацьких повстань на Наддніпрянщині.