поняття зобовязального права україни та його система

2. Поняття зобовязання

Зобов'язання є одним з видів цивільних правовідносин і мають всі ознаки останніх. Разом з тим, вони мають і специфічні риси, що дозволяють виокремити їх із загальної сукупності цивільних правовідносин і, зокрема, розмежувати з речовими відносинами. До визначальних ознак зобов'язальних правовідносин можна віднести такі: • сторонами зобов'язання є конкретно визначені особи: кредитор - особа, якій належить право вимоги, і боржник (дебітор) - особа, яка несе обов'язок, відповідний праву вимоги кредитора. Цим зобов'язання (відносні правовідносини) відрізняються від абсолютних правовідносин (правовідносин власності тощо), в яких уповноваженій особі протистоїть не конкретне коло зобов'язаних осіб, а «усі й кожен»; • об'єктами зобов'язальних правовідносин можуть бути дії, пов'язані з передачею майна, виконанням робіт тощо, або утримання від здійснення дій, у той час як об'єктами речових правовідносин є речі; • здійснення суб'єктивного права кредитора у зобов'язальних правовідносинах можливе тільки у разі здійснення боржником дій, що складають його обов'язок, тоді як у речових правовідносинах уповноважена особа може здійснювати свої суб'єктивні права самостійно, не звертаючись за допомогою до інших осіб.

Згідно з ст.509 ЦК - зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання цього обов’язку. Зобов'язання з моменту його виникнення висуває перед сторонами основну мету - виконати це зобов'язання, тобто досягти того корисного результату, задля якого сторони вступали у це зобов'язання. Зокрема, у ст. 526 ЦК передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а якщо таких умов та вимог немає - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай висувають.

3.підстави виникнення та види зобов’язань

Підставами виникнення зобов´язань є юридичні факти. Сам закон не є підставою виникнення зобов´язань, він лише зазна­чає, з яких юридичних фактів вони виникають. Зобов´язання можуть виникати на підставі одного юридичного факту чи де­кількох.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов´язання виника­ють з підстав, передбачених ст. 11 цього Кодексу. Тому, виходя­чи з норм чинного законодавства та сучасної практики, можна визначити перелік обставин, за яких виникають зобов´язання, а саме:

1)  із правочинів (у тому числі договорів), як передбачених за­коном, так і не передбачених законом, але таких, що не супере­чать йому;

2)  з актів органів державної влади або органів місцевого само­врядування;

3)  внаслідок створення творів науки, літератури, мистецтва, а також винаходів та інших результатів творчої, інтелектуаль­ної діяльності;

4)  внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, а також придбан­ня або збереження майна за рахунок іншої особи без достатніх підстав;

5)  внаслідок інших дій громадян та організацій.

6)  внаслідок подій, з якими закон пов´язує настання цивіль­но-правових наслідків

У цивільному праві зобов´язання поділяють на види залежно від таких критеріїв, як особливості їх змісту, специфіка об´єкту, підстави виникнення тощо. Розглянемо їх детальніше.

1. Залежно від особливостей змісту зобов´язань, тобто наяв­ності у сторін суб´єктивних прав та обов´язків, їх поділяють на односторонні та взаємні (двохсторонні).

2. Залежно від ступеня визначеності предмета зобов´язання, вони поділяються на однооб´єктні(кредитор вимагає виконання конкретної дії), альтернативні(здійснити одну з декількох на вибір) і факуль­тативні(боржник повинен виконати певну дію, але йому надається можливість замість цієї дії вико­нати іншу).

3. Залежно від характеру змісту зобов´язань, їх поділяють на зобов´язання з позитивним змістом(здійснення дій) та зобов´язання з нега­тивним змістом(утриматись від здійснення дії)

4. Цивільне законодавство розрізняє також головні і додат­кові (акцесорні) зобов´язання.

6.  За підставами виникнення зобов´язання поділяють на до­говірні, недоговірні та односторонньо-вольові

4. суб’єкти зобов’язання

суб'єктами (сторонами) зобов'язань є кредитор і боржник. Кредитор є особою управомоченою, а боржник — зобов'язаною стороною. Як кредиторами, так і боржниками можуть виступати громадяни (фізичні особи), юридичні особи, територіальні громади, держава. В кожному зобов'язанні повинні бути кредитор і боржник , але в зобов'язаннях може бути декілька кредиторів і декілька боржників. У таких випадках йдеться про зобов'язання з множинністю суб'єктного складу. Множинність може бути трьох видів: активна (коли вона має місце на боці кредитора); пасивна (коли вона має місце на боці боржника); змішана (коли вона існує на боці як кредитора, так і боржника). За загальним правилом зобов'язання з множиністю суб'єктів носять частковий характер. Кожен з кредиторів має право вимагати виконання зобов'язання, а кожний боржник зобов'язаний виконувати зобов'язання у рівній частці з іншими боржниками, якщо інше не випливає із закону або договору. В договірних зобов'язаннях, крім сторін, можуть бути і треті особи. При цьому слід розрізняти договір на користь третьої особи (ст. 160 ЦК) і покладення виконання зобов'язання на третю особу (ст. 164 ЦК).

Сутність договору на користь третьої особи полягає в тому, що виконання за таким договором може вимагати не тільки кредитор, а й третя особа, якщо інше не передбачено законом, договором або не випливає з його змісту.