4.3 Розвиток торгівлі та банківської системи і кредиту

Розвиток ремесла, міст сприяв зростанню торгівлі. Особливо жваво вона про­вадилася у міських республіках Північної Італії - Флоренції, Венеції, Генуї, де зростав торговий і позиковий капітал, зароджувалися капіталістичні мануфакту­ри, розвивалася банківська справа. У Венеції зародилася сучасна бухгалтерія.

У Західній Європі розвивалися зовнішня морська і внутрішня сухопутна тор­гівля. Вже в XI - XII ст. визначилися її центри - Венеція, Генуя, Піза. Північноіталійські купці витіснили із середньоземноморських торгових шляхів візантійців і арабів. З портів Близького Сходу європейці привозили товари Індії, Китаю, Сирії та інших азіатських країн. Однією з найважливіших колоній Генуї була Кафа (Феодосія ) з її ринком рабів.

Утворився Союз приморських міст під назвою Ганза. Свою діяльність вона розпочала в XII ст. і діяла до XVII ст. До Союзу входило 160 міст.

У середні віки розвинулася й сухопутна торгівля. Шовковий шлях від Китаю до Європи простягнувся на довгі кілометри. Розвиток торгівлі обумовив розвиток грошово-банківської системи.

У Західній Європі в середні віки в грошовому обігу була велика кількість найрі­зноманітніших монет. Діловим людям важко було розібратися в їх повноціннос­ті. На допомогу прийшли так звані міняйли. Поступово міняйли перетворилися на банкірів. Вперше вони з'явилися в північно-італійських містах, у провінції Ломбардії. Банкіри об'єднувалися в асоціації, компанії, товариства.

Разом з появою банківської системи виник кредит. Інтенсивний розвиток сільського господарства, промисловості, торгівлі, грошового обігу, банківської справи, кредиту, свідчить про народження нового, прогресивнішого виробницт­ва. Виникають спеціалізовані райони з виробництва тих чи інших товарів, чис­ленні ярмарки, товарно-грошові відносини, формуються національні ринки. Ва­жливе значення в економічному житті середньовіччя мали податки й різні при­муси на користь феодалів чи державних установ.

Утворення загальнонаціональних ринків свідчило про те, що феодальне гос­подарство вичерпало себе і людство вступило в індустріальну добу.

4.4 Економічна думка Середньовіччя

Після падіння Римської імперії (V ст.) почалася так звана доба Середньовіччя, що тривала аж до XVII ст. Економіка цього періоду була переважно аграрною, панувало натуральне господарство. Мислення середньовічної людини мало тео­логічний характер. Економічна думка ще не відокремилась у самостійну галузь знань. В епоху середньовіччя християнство в Європі, й іслам на Сході стають ідео­логічним обгрунтуванням утвердження феодальних відносин. Особливістю прояву економічної думки стає її неодмінне релігійне оформлення. Середньовічні тракта­ти містять численні конкретні господарські поради, різноманітні практичні ре­комендації, але надто мало теоретичних узагальнень і спроб осмислення еконо­мічних процесів та явищ.

Основними джерелами економічної думки середньовічного суспільства є юридичні кодекси й церковні пам'ятки. Економічні уявлення народних мас відбилися в різних "єресях" та економічних вимогах селянських повстань. В епоху феодалізму суспільство складалося передусім з класу феодалів і класу селян. Через це економічні вчення представників класу землевласників спрямо­вувалися на узурпацію селянських земель, виправдання феодальної організації господарства.

Дослідження являють собою митецькі компіляції традиційних істин, система­тизацію накопиченого багажу, коментарі. Усе це — характерні риси методу, який отримав назву «схоластика» (від лат. shola — школа), широко розповсюдженого в середньовічному інтелектуальному середовищі. Про економічні погляди схоластів можна судити з висловлювань одного з найвидатніших представників цього ме­тоду — Фоми Аквінського, великого богослова.

Фома Аквінський (1226-1274 рр.) – італійський монах, аристократ за походженням, канонізований католицькою церквою в 1323 р., систематизатор релігійної філософії.

Головний твір: «Сума теологи».

Суспільний устрій, у тому числі його економічна складова є результатом божест­венного приречення, тому існуючі господарські форми — власність, організація праці, навіть торгівля — необхідні й морально виправдані. Він апологував при­ватну власність, вважав натуральне господарство основою добробуту людей, а його продукти - природним багатством. Золото і срібло, на його думку, - штучне багатство, яке не може бути метою діяльності людини. Феодальна форма власно­сті, система поділу праці природні й виправдують ієрархічну структуру і станову організацію феодального суспільства, як і право кожного стану на свою частку винагороди.

Цьому ж завданню присвячене і вчення про «справедливу ціну». Така ціна повинна, по-перше, покривати витрати, а по-друге, забезпечувати продавцеві можливість жити відповідно до свого положення у суспільстві. Таким чи­ном, у ціні повинен був знайти відображення соціальний статус учасників об­міну, що, зрозуміло, несумісне з поняттям ціни як чисто ринкової категорії.