19.Світська література Україні в др..Половини XVII -хуііІст.. Козацькі літописи

В цей час література існує в 2 формах(усна народна творчість і письменна). В літературі початку козацької доби переважає релігійна література, бо вона пов’язана з полемічною літературою і авторами цих творів були духовними особами. Але поряд з релігійною літературою зявляється в цей період і світська література. Це були пісні прославляння, в яких прославлялись подвиги Богуна, Хмельницького. Переважна більшість літературних творів написані в стилі бароко, хоча вона не набула таких розвинених форм. Барокський вплив призвів до того, що античні твори набули химерних і вишуканих форм, розвивається епіграма,проповіді, оповідання, оди, драматичні твори. Коза́цькі літо́писи — історико-літературні твори 2-ї половини XVII — середини XVIII століття, присвячені козацьким війнам. Цінні джерела для дослідження вітчизняної історії і важливі пам'ятки літератури. Мова більшості літописів —книжна, близька до народнорозмовної. Особливе значення серед літописів 2-ї половини XVII — початку XVIII століття мають історичні твори, присвячені козацьким війнам. Звідси їх умовна назва — «козацькі», «козацько-старшинські» літописи, хоч від літописів у традиційному розумінні вони значно відрізняються. До наших днів дійшли три найвизначніші козацькі літописи — Самовидця (про події 1648 — 1702 років, вірогідний автор — Роман Ракушка-Романовський), Грабянки (1710, про події від виникнення козацтва до 1709) та Самійла Величка (1720, про події в Україні 1648 — 1700 років). В усіх цих літописах не лише докладно розповідається про Визвольну війну українського народу 1648-1654 років, а й подається економічна, політична і культурна характеристика країни, факти з історії Росії, Польщі, Угорщини, Швеції, Молдови, Туреччини та інших держав. Джерелами козацьких літописів були давні українські літописи, власні спостереження, спогади сучасників, документальні матеріали (урядові офіційні і приватні листи, акти, грамоти, універсали), твори чужоземних істориків, народні легенди, перекази тощо.

20.Драма- улюблений вид літератури кінця XVII -хуШст. .Ф.Прокопович «Володимир»

Говорячи про драму, слід зауважити що характерною драмою була шкільна драма, яка свого найвищого розвитку набула за Прокоповича. Вона цікава тим, що в антрактах ставились інтермедії на побутові теми з життя укр. народу («продав кота в мішку»). Саме інтермедії передують створенню в Укр. справжнього професійного театру. В Україні шкільна драма поширилась (через Польщу) у 17-18 ст., створювалась викладачами та учнями духовних (братських) шкіл, спрямовувалась проти експансії католицизму. Основна її віршова форма — силабічна, писана українською книжною мовою. Із збережених шкільних драм найдавніша — «Олексій, Божий чоловік» (1674). З останніх найвизначніших творів цього жанру були трагікомедія «Володимир» (1705) Феофана Прокоповича, присвячена гетьманові І. Мазепі, та п'єса невідомого автора «Милість Божа, од неудоб носимих обид лядських через Богдана Зиновія Хмельницкого, преславного войск Запорозких, свободившая...», поставлена 1728. До шкільної драми на біблійні сюжети додавалися інтермедії.

14. Розвиток освіти в Гетьманщині, Слобожанщині та Запорозький Січи Україні в др..Половини XVII -хуііІст.

Приєднання Галичини до Австрії 1772 тимчасово припинило полонізацію О. і піднесло рівень укр. Ш. 1774 створено у Відні семінарію для уніятів (тепер званих гр.-кат.) Австрії при церкві св. Варвари (Барбареум), що існувала до 1784. 1777 введено в Галичині, як у всій імперії, 3 типи держ. шкіл: 6класні нормальні школи (у Львові і Чернівцях), 4-класні головні школи (в сер. м. і монастирях) і тривіяльні (найнижчі, народні). У перших типах введено нім. мову навчання, в останньому — поль. або «руську» (на практиці — ц.слов.). Нагляд над школами здійснювала крайова комісія. Найважливішою школою для правос. під Річчю Посполитою стала монастирська школа в Гощі над Горинню (що існувала там від 1638). Крім цього, українці звідти (особливо свящ.) посилали синів і до Київ. колеґії. Від поч. панування гетьмана І. Мазепи (1687) колеґія переживала відродження. 1701 з поширенням програми дістала вона титул академії. Після Мазепи (1709) академія знову занепала, але піднялась за київ. митр. Р. Заборовського (1731—47). Від сер. 18 ст. почалися спроби часткової секуляризації програми в академії (введення навчання зах. мов, геодезії і будови фортифікацій), але створення чисто світського університету в Москві 1755 усунуло академію на другий план. 1784 до ц.-слов. мови в академії введено моск. вимову. Врешті 1817 академію закрито, а 1819 на її базі створено Київську Духовну Академію. З ін. шкіл на Гетьманщині важливі були: школа в Чернігові (від 1689, від 1700 колеґія, від 1776 духовна семінарія, див. Чернігівська Колеґія), а також Переяславський Колеґіюм (від 1738, з 1776 духовна семінарія). Гетьманщина мала густу мережу парафіяльних шкіл, де вчили місц. або «мандрівні» дяки. Датки на школу збирали самі учні. 1740 — 47 pp. було 966 шкіл на 1 099 поселень, охоплених статистикою, тобто 1 школа на 1,2 тис. населення. Власні школи мала Січ: одну для майбутніх дяків, півчих і дияконів, другу для сиріт (де навчано і лицарського ремесла). Ця остання зберегла укр. дух аж до зруйнування Січі 1775. У 18 ст. почала зростати культ. роля Слобідської України на чолі з Харковом. 1727 відкрито там колеґію (див. Харківська Колеґія), що стала модернішою від занепалої Київ. академії й обох колеґій на Гетьманщині. Переважала рос. та іноземні мови, толеровано в ній і українську мову в літ. вправах.