91. Встановлення різних форм власності в перехідній економіці.

Перехідний стан до ринкової економіки означає наявність підприємств різноманітних форм власності : державних, колективних, змішаних, спільних, індивідуальних. Державна форма власності при нерозвиненій демократії приховує в собі можливість появи під вивіскою загальнонародної власності елементів корпоративного привласнення. Потрібне передбачення переходу від монополії держави на привласнення засобів виробництва, результатів виробництва та управління ним до різноманітних форм власності. Цей перехід ґрунтується на самостійності господарювання підприємств та широкому роздержавленні власності та приватизації. Роздержавлення власності означає перетворення державних підприємств у такі, що засновані на інших, недержавних формах власності. Приватизація – це процес придбання громадянами у власність усіх або частини акцій акціонерних, інших господарських товариств, а також підприємців, заснованих на змішаній або колективній власності. У західній економічній літературі, а в останні роки й у працях окремих вітчизняних економістів, визнається поділ економічних інтересів лише на суспільні та приват­ні, а колективні інтереси інколи розглядають як форму вияву приватних економічних інтересів. Щодо думки ба­гатьох західних учених, то вона відображає реалії не сьо­годення, а приблизно 200-річної давності, коли в еконо­мічній системі капіталізму тих часів існували переважно лише дві форми власності, а колективна (в той час вона була представлена акціонерними компаніями) була ви­нятком. У той період у багатьох країнах були прийняті конституції, в яких зафіксовано існування лише двох форм власності. Нині таке твердження перетворилося на стереотип, оскільки кожна крупна і навіть середня за розмірами компанія існує у формі акціонерних това­риств, які є колективними підприємствами, а властива їм форма власності — також колективна. Колективна власність — пріоритетна форма транс­формаційних процесів. В межах акціонерної (а отже колективної) власності колективні економічні інтереси поєднуються з індивідуальними (при­ватними), тобто колективна власність — з приватною. Остання представлена акціями в руках окремих осіб.

Проте домінуючим економічним інтересом залиша­ється колективний, оскільки величина дивіденду на кож­ну акцію залежить насамперед від результатів колектив­ної праці на підприємствах. Колективний характер пра­ці на сучасних колективних і народних підприємствах майже ніхто з науковців не заперечує. Якщо бути послі­довним у своїх твердженнях, то слід визнати, що колек­тивному характеру праці повинна відповідати колектив­на форма власності. Така вимога випливає із закону єдності праці та власності.

Акціонерна форма власності лише частково змінює природу приватної капіталістичної власності. Це означає появу нової якості в межах єдиної сутності, внаслідок чо­го ця сутність певною мірою модифікується. Якби цього не сталося, то колективна капіталістична власність не могла б забезпечити прогрес продуктивних сил. Адже цю роль вже неспроможна була виконувати індивідуальна капіталістична власність, що й стало головною причиною виникнення нової, розвинутішої форми капіталістичної власності.

Інтегрувати інтереси сусп-ва можеть лише колективна та державна (не бюрократична, а суспільна) форми власності. Приватна власність в сучасних умовах неспроможна забезпечити розвиток науки, базових, наукомістких галузей промисловості, освоєння космічного простору, атомної та ядерної енергетики, освіти у загальнонаціональному масштабі, культури, захист навколишнього середовища та інших важливих загальнонаціональних проблем.