78. Закон україни «про загальний військовий 1 обов'язок і військову службу»

Закон України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» був прийнятий Верховною Радою України 25 березня 1992 р. Він складається з дев'яти розділів: «Загальні положення», «Підготовка громадян до військової служби», «Служба в запасі», «Військовий облік військовозобов'язаних і призовників» та ін.

Підготовка громадян до служби в Збройних Силах України включає: допризовну підготовку юнаків, підготовку призовників з військово-технічних спеціальностей, підготовку до^вступу у військові навчальні заклади, військову підготовку студентів вищих навчальних закладів за програмою офіцерів запасу, фізичну підготовку, лікувально-оздоровчу роботу, підвищення рівня загальноосвітньої підготовки, вивчення державної мови, патріотичне виховання.

Важливе значення має допризовна підготовка у навчально-виховних закладах. Юнаки, які не пройшли допризовної підготовки у навчальних закладах, не атес­товані або одержали незадовільну оцінку з цього предмета, повинні обов'язково пройти перед призовом в армію допризовну підготовку в оборонно-спортивному оздоровчому таборі з відривом від виробництва.

Щороку в січні—березні до призовних дільниць приписуються громадяни, яким у рік приписки виповнюється 17 років. Такі юнаки вважаються призовниками і бе­руться на військовий облік.

Підготовка призовників, які досягли 17-річного віку, з військово-технічних спеціальностей проводиться в навчальних організаціях Товариства сприяння обороні України (ТСОУ) і в закладах професійно-технічної освіти.

ВИДИ ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ

Військова' служба підрозділяється на строкову військову службу і військову службу за контрактом; існує також альтернативна служба.

На строкову військову службу в мирний час призиваються громадяни України чоловічої статі, які придатні до неї за станом здоров'я і віком і яким до дня відправки у військові частини виповнилося 18 років. Юнаки, які виявили бажання навчатися у військових навчаль-*ЇЇих закладах, можуть бути зараховані до них при досягненні ними 17-річного віку.

Призов громадян на строкову військову службу проводиться двічі на рік — весною та восени, на підставі Указу Президента України, що публікується у засобах масової інформації не пізніше як за місяць до початку призову. Після оголошення Указу Президента кожний призовник зобов'язаний прибути у той пункт і в той строк, що вказані військовим комісаріатом у повістці.

Громадяни призовного віку, які не пройшли строкової військової служби і без законних підстав не перебувають на військовому обліку, а також призовники, які тимчасово виїхали з постійного місця проживання в іншу місцевість і не стали там на військовий облік, зобов'язані прибути до військового комісаріату у семиденний строк після Указу Президента.

Зміна місця військового обліку призовниками, які досягли 18-річного віку, допускається лише до опублікування Указу Президента України про черговий призов. Виняток становлять ті призовники, які переведені на роботу в іншу місцевість, переїхали на нове місце проживання, прийняті до навчального закладу і вибувають для продовження освіти, закінчили навчальний заклад і за розподілом направляються на роботу.

Поважними причинами неприбуття громадянина до призовної дільниці у строки, встановлені військкоматом, визнаються: хвороба громадянина; смерть або тяжка хвороба близького родича; перешкоди стихійного характеру. Причини неприбуття мають бути підтверджені відповідними документами.

Для проведення призову громадян на строкову військову службу в районах (містах) утворюються призовні комісії. На них покладається: організація медичного огляду призовників; прийняття рішення про призов на строкову військову та альтернативну службу і призначення їх для використання на службі; надання відстрочки або звільнення від призову на строкову військову службу; прийняття рішення про направлення призовників, які виявили бажання, у військові навчальні заклади для складання вступних іспитів або про відмову їм у цьому за станом здоров'я, у зв'язку з недостатнім загальноосвітнім рівнем підготовки чи моральними якостями; прийняття рішення про направлення до слідчих органів матеріалів на призовників, які ухиляються від призову на строкову військову службу.

Рішенням призовної комісії відстрочка від призову на строкову військову службу може надаватися: за сімейними обставинами, за станом здоров'я, для продов­ження навчання, у зв'язку з депутатською діяльністю та в інших випадках відповідно до чинного законодавства.

Встановлено такі строки служби в Збройних Силах України: для солдатів і матросів, сержантів і старшин строкової служби — 24 місяці; для осіб, які мають вищу освіту, — 18 місяців; для сержантів і старшин, солдатів і матросів за контрактом — не менше 3 років. Службу за контрактом можна розпочати після першого року строкової військової служби.

Призовники та військовослужбовці несуть відповідальність за порушення закону «Про загальний військовий обов"язок і військову службу». Призовникові, який ухиляється від призову і не з'являється за повісткою до військкомату для відправки на військову службу, термін його строкової військової служби продовжується на строк ухилення від призову. Військовослужбовцеві строкової служби, який самовільно залишив місце служби або своєчасно не з'явився до місця служби в строк, зазначений у приписному свідоцтві, не маючи на те по­важних причин, час його відсутності у військовій частині не зараховується до строку служби.

Юнаки, призвані на строкову військову службу, зобов'язані прибути у військові частини у власному справному одязі та взутті. Після зарахування до списків військових частин їм видається військова форма одягу і взуття. Встановлено такі форми військової служби за контрактом: військова служба на посадах солдатів і матросів, сержантів і старшин; військова служба жінок за контрактом; військова служба прапорщиків і мічманів; військова служба курсантів військових навчальних закладів і студентів військових кафедр вищих цивільних навчальних закладів.

79. Термін «конституція» походить від латинського constitunio – установлення, устрій. Конституція є таким законом, що встановлює форму держави, систему державних органів, визначає порядок їх формування і діяльності, основні права та свободи громадян.

Конституція встановлює і закріплює державний і суспільний лад, саме за це її називають основним законом. В юридичній науці конституції класифікують за певними ознаками.

1. Писані і неписані конституції. Писані конституції – це основні закони держави, які складаються з єдиного правового акта (США, Франція, Україна). Неписані конституції складаються з багатьох правових актів і в сукупності становлять основний закон держави (Велика Британія, Ізраїль).

2. За порядком внесення змін до конституцій вони поділяються на жорсткі й гнучкі. Жорсткими є конституції, внесення змін до яких вимагає ухвалення відповідних законів кваліфікованою більшістю депутатів парламенту, а також проведення конституційних референдумів, ратифікації змін федеральних конституцій законодавчими зборами суб'єктів федерацій (США, Греція, Україна, Іспанія тощо). До гнучких конституцій зміни вносяться у порядку звичайної законодавчої процедури (50%+1 голос). Конституційний процес для України виявився складним і тривалим. Задум прийняття принципово нової конституції України виник ще в середині 80-х років, але практичне втілення стало можливим лише після прийняття Декларації про державний суверенітет України 16.07.1990 р., яка вселила віру у можливість відродження української державності. Велике значення мало проголошення економічної самостійності України, права на самостійне вирішення питань розвитку науки, культури, освіти, права на власні Збройні Сили. Важливим кроком до незалежності стало прийняття Верховною Радою України „Акта проголошення незалежності України” 24.08.1991 р.

Конституцію України прийнято Верховною Радою України 28 червня 1996 р.

Структура Конституції України

Преамбула - закріплює, що Конституція приймається від імені Українського народу: визначає історичні та політичні передумови прийняття Конституції, мету її прийняття

Основна частина складається з 15 розділів

Розділ І. Загальні засади (стаття 1-20) Закріплює найважливіші політико-правові принципи організації суспільства та держави (ладу), засади міжнародних відносин основи конституційного ладу, державні символи України Розділ II. Основні права, свободи та обов'язки людини і громадянина (стаття 21-68) Закріплює основні права, свободи та обов'язки, їх гарантії та механізм реалізації

Розділ III. Вибори. Референдум (стаття 69-74) Закріплює форми безпосередньої демократії, встановлює конституційні основи проведення виборів; визначає суб'єктів призначення всеукраїнського референдуму, обмеження щодо його проведення Розділ IV. Верховна Рада України (стаття 75-101) Закріплює конституційний статус Верховної Ради України як єдиного органу законодавчої влади, її склад та структуру, порядок роботи, функції та повноваження.

Розділ V. Президент України (стаття 102-112) Закріплює правовий статус Президента України як глави держави, порядок його обрання, конституційні повноваження, підстави та процедуру дострокового припинення повноважень, статус Ради національної безпеки та оборони Розділ VI. Кабінет Міністрів України, інші органи виконавчої влади (стаття 113-120) Закріплює конституційний статус та повноваження Кабінету Міністрів України, порядок його формування та припинення повноважень; статус місцевих державних адміністрацій

Розділ VII. Прокуратура (стаття 121-123) Закріплює функції органів прокуратури; порядок призначення та звільнення Генерального прокурора України. Встановлює, що організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначається законом Розділ VIII. Правосуддя (стаття 124-131) Закріплює конституційні принципи судочинства та судоустрою; порядок призначення (обрання) суддів та гарантії їх діяльності; конституційний статус та повноваження Вищої ради юстиції

Розділ IX. Територіальний устрій України (стаття 132-133) Закріплює конституційні засади територіального устрою України; систему і принципи адміністративно-територіального устрою України Розділ X. Автономна Республіка Крим (стаття 134-139) Закріплює конституційний статус АРК як невід'ємної складової частини України, систему її органів, предметів відання та повноваження. Встановлює, що в АРК діє представництво Президента України.

Розділ XI. Місцеве самоврядування (стаття 140-146)

Визначає основи правового статусу місцевого самоврядування, закріплює систему його органів; матеріальну та фінансову основу; конституційні повноваження органів місцевого самоврядування Розділ XII. Конституційний Суд України (стаття 147-153) Закріплює конституційні засади правового статусу Конституційного Суду України як єдиного органу конституційної юрисдикції, визначає порядок його формування та повноваження

Розділ XIІI. Внесення змін до Конституції України Розділ XІV. Прикінцеві положення

Розділ XV. Перехідні положення (пункт 1-14)

Головним об’єктом конституційного регулювання є відносини між громадянином, державою і суспільством. Через усю Конституцію проведено ідею правової держави. Конституція визначає пріоритет загальнолюдських цінностей, закріплює принципи соціальної справедливості, утверджує демократичний і гуманістичний вибір народу України. Конституцію треба розглядати як підвалину подальшого розвитку законодавства і правової системи України.

Найважливішими принципами Конституції є:

1. Суверенність (полягає в праві українського народу на власний розсуд розв'язувати свої зовнішні і внутрішні справи, без втручання ззовні), реалізується в непорушності кордонів, недоторканності й неподільності території.

2. Незалежність часто розглядається як зовнішній суверенітет (пріоритет власних інтересів і не підпорядкованість політиці інших держав у міжнародних стосунках).

3. Правова держава (верховенство закону, рівна відповідальність усіх членів суспільства перед законом, постійний розвиток прав та свобод людини).

4. Поділ влади на законодавчу, виконавчу, судову.

5. Демократизм (виборність органів вищої влади, участь народу у вирішенні державних справ, гарантії прав і свобод людини).

6. Соціальність держави (держава служить усьому суспільству, сприяє розвитку всіх сфер його життя, піднесенню матеріального і духовного рівня найбідніших верств народу).

80. Особовий склад міліції складається з працівників, що проходять державну службу в підрозділах міліції, яким відповідно до чинного законодавства присвоєно спеціальні звання міліції.

Працівники міліції мають єдиний формений одяг, зразки якого затверджуються Кабінетом Міністрів України, що видається безплатно, і відзнаки. Працівникам міліції видається службове посвідчення.

Використання спеціальних звань, відзнак, форми одягу і службового посвідчення працівника міліції особою, яка не є працівником міліції, спричинює її відповідальність за законом.

На службу до міліції приймаються на контрактній основі громадяни, здатні за особистими, діловими і моральними якостями, освітнім рівнем, фізичною підготовкою і станом здоров’я виконувати покладені на міліцію завдання. При прийнятті на службу може бути встановлено іспитовий строк до одного року.

Працівники міліції приносять присягу, текст якої затверджується Кабінетом Міністрів України.

Не можуть бути прийняті на службу до міліції особи, які раніше засуджувались за вчинення злочину.

Порядок і умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Особи, яких прийнято на службу до міліції, у тому числі слухачі й курсанти навчальних закладів міліції, які перебувають на військовому обліку, на час служби знімаються з нього і перебувають у кадрах МВС України.

Навчання в навчальних закладах МВС України після здобуття середньої освіти прирівнюється до проходження військової служби.

Працівник міліції, який є народним депутатом, прикомандировується на час постійної роботи до Ради народних депутатів із залишенням на службі в органах внутрішніх справ. Після завершення постійної роботи в Раді або раніше цього строку народний депутат за його бажанням направляється в розпорядження МВС України з правом обіймати попередню або за його згодою іншу рівноцінну посаду.

При звільненні зі служби в міліції з ініціативи адміністрації в разі відхилення скарги з цього приводу вищестоящими в порядку підлеглості службовою особою чи органом звільнений працівник міліції має право оскаржити звільнення до народного суду.

Працівники міліції мають право створювати професійні спілки. Вони не можуть бути членами політичних партій, рухів та інших громадських об’єднань, що мають політичну мету, їм забороняється займатись будь-якими видами підприємницької діяльності, а також організовувати страйки або брати в них участь.

Працівник міліції є представником державного органу виконавчої влади, і законні вимоги працівників міліції є обов’язковими для виконання громадянами і службовими особами.

При виконанні покладених на нього обов’язків працівник міліції керується тільки законом, діє в його межах і підпорядковується безпосередньому і прямому начальникам. Ніхто інший, за винятком уповноважених службових осіб, у передбачених законом випадках не має права втручатися в законну діяльність працівника міліції і покладати на нього виконання обов’язків, не передбачених чинним законодавством. Втручання в діяльність міліції зумовлює відповідальність за законом.

Працівники міліції перебувають під захистом держави, що здійснюється в порядку і випадках, передбачених законом. Держава гарантує захист життя, здоров’я, честі, гідності, житла, майна працівника міліції, членів його сім’ї та близьких родичів від злочинних посягань й інших протиправних дій.

Образа працівника міліції, опір, погроза, насильство та інші дії, які перешкоджають виконанню покладених на нього завдань, спричинюють встановлену законом відповідальність. Правопорушення щодо пенсіонера міліції, членів його сім’ї, вчинені у зв’язку з його попередньою службовою діяльністю, а також щодо особи, яка сприяє міліції в охороні громадського порядку і боротьбі із злочинністю, та членів її сім’ї, зумовлюють відповідальність за законом.

Працівник міліції має право оскаржити до суду прийняті щодо нього рішення службових осіб органів внутрішніх справ, якщо вважає, що вони ущемлюють його гідність і особисті права, не пов’язані із службовою діяльністю.

Звільнення працівника міліції зі служби у зв’язку з обвинуваченням у вчиненні злочину допускається тільки після набрання звинувачувальним вироком законної сили.

Працівник міліції підлягає обов’язковому державному страхуванню на суму десятирічного грошового утримання за останньою посадою, яку він обіймає, за рахунок коштів відповідних бюджетів, а також коштів, що надходять на підставі договорів від міністерств, відомств, підприємств, установ і організацій.

У разі загибелі працівника міліції при виконанні ним службових обов’язків з охорони громадського порядку та боротьби зі злочинністю сім’ї загиблого або його утриманцям виплачується одноразова допомога в розмірі десятирічного грошового утримання загиблого за останньою посадою, яку він обіймав, і призначається пенсія у зв’язку з втратою годувальника в розмірі місячного посадового окладу загиблого.

У разі каліцтва, заподіяного працівникові міліції при виконанні ним службових обов’язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби або не пізніше як через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби, йому виплачується одноразова допомога в розмірі від трирічного до п’ятирічного грошового утримання (залежно від ступеня втрати працездатності) і призначається пенсія по інвалідності.

Працівникам міліції та членам їх сімей надається п’ятивідсоткова знижка з оплати жилої площі, комунальних послуг, а також палива. Працівники міліції, які живуть і працюють у сільській місцевості та в селищах міського типу, і члени їх сімей, які проживають з ними, забезпечуються безплатно житлом з опаленням і освітленням за встановленими нормами, а також користуються іншими передбаченими законодавством пільгами. За працівниками міліції, звільненими зі служби за віком, хворобою або вислугою років, зберігається право на вказані пільги.

Контроль за діяльністю міліції здійснюють Кабінет Міністрів України, Міністр внутрішніх справ України і в межах своєї компетенції ради народних депутатів.

Ради народних депутатів, здійснюючи контроль за діяльністю міліції, не втручаються в її оперативно-розшуковий, кримінально-процесуальний та адміністративний напрямки діяльності.

Нагляд за додержанням законності щодо діяльності міліції здійснюють Генеральний прокурор України і підлеглі йому прокурори.