Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
EXAM_IMO.doc
Скачиваний:
3
Добавлен:
08.11.2019
Размер:
1.52 Mб
Скачать

41. Напад фашистської Німеччини на срср, процес створення антигітлерівської коаліції в 1941 р.

 

Напередодні нападу гітле­рівської Німеччини уряд СРСР ужив серйозних заходів щодо посилення обороноздатності країни. Програма цих заходів була розрахована на 4 роки й передбачала швидкі темпи розвитку оборонної промисловості та створення великої кількості новітніх видів зброї. В 1941 р. перед вій­ною Радянський Союз уже виробляв танків і літаків у пів­тора рази більше, ніж Німеччина. Швидко збільшувалася чисельність збройних сил. У 1937 р. вони налічували 1,47 млн. чоловік, на початок 1939 р. — близько 2 млн., а на червень 1941 р. — понад 4,5 млн. чоловік. Через 8 днів піс­ля початку війни в армію було мобілізовано 5,3 млн. чоловік, чисельність її доведено до 10 млн. чоловік. Крім того, сформовано близько 60 дивізій і 200 окремих полків народного ополчення — загалом до 2 млн. чоловік.

Але здійснення програм зміцнення обороноздатності країни, зокрема мобілізаційного плану червня 1941 р., пе­рервала війна. Радянський Союз не встиг належним чи­ном підготуватися. Напередодні війни — 14 червня 1941 р.— нарком оборони С. Тимошенко й начальник Ге­нерального штабу Г. Жуков намагалися умовити Й. Сгаліна підняти по тривозі війська прикордонних округів і ви­вести їх на передові позиції. Проте Сталін відповів їм: «Це ж війна! Розумієте ви обидва це чи ні?» ТАРС того ж дня повідомив, що «чутки про намір Німеччини розірвати пакт і напасти на СРСР позбавлені будь-якого грунту».

21 червня о 21.30 Молотов запросив до НКЗС німець­кого посла Ф. Шуленбурга для з'ясування претензій Ні­меччини й причин погіршення радянсько-німецьких від­носин. Шуленбург із дружніх почуттів намагався навіть натякнути на фактичну можливість війни (через кілька років він був розстріляний за наказом Гітлера). Але в ці­лому ухилився від переговорів.

0 0.40 22 червня радянському послу в Берліні направ­лена телеграма з вказівкою негайно провести переговори з Ріббентропом. Перед цим, о 23.45 21 червня, Сталін, на­решті, дав наказ наркомату оборони привести в бойову готовність війська на кордоні. В наказі, переданому по телеграфу, зазначалося: «Протягом 22 — 23 червня мож­ливий раптовий напад німців... Перед світанком розосе­редити авіацію по польових аеродромах».

Це було в ніч на неділю. Передача телеграми до військ закінчилася 22 червня о 0.30 за московським часом. Але було вже запізно. Через 3 години почалося вторгнення ні­мецьких військ. Виведені на ударні позиції 5,5 млн. сол­датів Німеччини та ц союзників по всьому радянському кор­дону від Баренцева до Чорного морів о 3.30 22 червня 1941 р. без оголошення війни вдерлися на територію Радянського Союзу. «Київ бомбили, нам об'явили, що почалася війна».

Почалася Велика Вітчизняна війна радянського наро­ду, яка тривала 1418 днів.

Того самого дня у війну вступили війська Фінляндії, Румунії, Словаччини й пізніше Італії, Угорщини та «голу­ба дивізія» Іспанії. Глава уряду Франції (Віші) Петен, злорадіючи, 30 червня розірвав відносини з Радянським Со­юзом.

Які цілі ставили перед собою в цій війні керівники гітле­рівського райху?

1. Вони розглядали завоювання Радянського Союзу як усунення найсерйознішої перешкоди на шляху до світо­вого панування. Це була головна імперіалістична мета гіт­лерівської Німеччини.

2. Вони намагалися знищити радянський державний і суспільний лад. ЗО березня 1941 р. Гітлер у промові перед генералітетом проголосив:

війна з СРСР — це зіткнення двох протилежних сві­тоглядів;

уся територія Радянського Союзу має бути поділена на ряд протекторатів і залежних держав. Майбутнє цієї тери­торії: північна Росія ввійде до складу Фінляндії; південна Україна — до Дніпра — до Румунії; будуть створені про­текторати прибалтійських країн, України, Білорусії та ін.;

«єврейсько-більшовицька інтелігенція» — «поневолю­вач народів» — має бути ліквідована;

за жодних обставин місце більшовицької Росії не має заступити Росія національна. Територія Москви стане великим морем, Ленінград і Сталінград — купами каміння.

3. Метою фашистських загарбників було захоплення багатств радянської країни. Герінг заявляв: «Війна з Ро­сією — це війна за розкішний обідній стіл, за хліб та її ве­личезні природні багатства». Геббельс обіцяв: «Москва за все заплатить... У цій війні супротивникові треба залиши­ти тільки очі, щоб він оплакував своє нещастя». Гітлер за­певняв свій народ: «Росія — це колос на глиняних ногах... Війна з нею є не більше ніж гра в пісочок». У директиві Верховного командування вермахту зазначалося: «Ця бо­ротьба вимагає нещадних і енергійних заходів проти біль­шовицьких комісарів, партизанів, саботажників, євреїв і цілковитої ліквідації будь-якого активного та пасивного опору».

Реакція в західних країнах на початок радянсько-німецької війни була неоднозначною. Зокрема, дехто зло­радів і жадав кровопролиття. Майбутній президент США сенатор Г. Трумен, як повідомила 24 червня газета «Нью-Йорк таймс», заявив: «Якщо ми побачимо, що виграє Німеччина, ми маємо допомогти Росії, а якщо вигравати­ме Росія, то ми повинні допомагати Німеччині, і, таким чином, хай вони вбивають один одного як можна більше».

Військовий міністр США Стімсон зазначив: «Напад Німеччини на Радянський Союз послано... самим Богом». Англійський міністр авіаційної промисловості Мур-Брабазон висловив аналогічну думку: «Що стосується Англії, то для неї було б найвигідніше, якщо б Німеччина й СРСР побільше стікали кров'ю. В кінці війни Англія ста­не хазяїном становища в Європі».

О 12.00 22 червня В. М. Молотов у промові по радіо звернувся до радянського народу зі звісткою про війну. Народи Радянського Союзу піднялися на визвольну Віт­чизняну війну. Було висунуто заклик: «Усе для фронту! Все для перемоги!»

30 червня створено Державний Комітет Оборони на чо­лі зі Сталіним — повновладним керівником радянської дер­жави. До цього він декілька днів перебував у розгубленості, плекаючи надію, що, «можливо, питання ще владнається мирним шляхом». З липня Сталін виступив по радіо з дуже важливою промовою. Він заявив: «Справа йде про життя й смерть Радянської держави, про життя й смерть народів СРСР».

Сталін оголосив цілі Радянського Союзу в цій війні:

1. Сприяти створенню й зміцненню коаліції держав, що воювали проти фашистської Німеччини, та якнай­швидшому відкриттю другого фронту в Європі.

2. Відвернути напад з боку держав, які зберігали нейтралітет у війні Німеччини проти СРСР (передусім Японії).

3. Допомогти народам Європи, які закабалив німець­кий фашизм, звільнитися й відновити свій суверенітет.

Сталін завершив промову гаслом: «Ворог буде розби­тий! Перемога буде за нами!»

Проте в перші місяці війни гітлерівські війська завда­ли Червоній Армії страшенних поразок. За три тижні во­ни вклинилися на глибину до 600 км, захопили Прибал­тику, Білорусію, Молдавію, значну частину України, роз­громили до 100 радянських дивізій, взяли в полон понад 2 млн радянських солдатів. По суті наприкінці 1941 р. з німцями воювала вже інша за складом армія.

4 липня Гітлер поквапився оголосити: «СРСР фактич­но програв війну». Начальник Генерального штабу Ні­меччини Гальдер записав у щоденнику 3 липня: «Похід проти Росії був виграний протягом 14 днів». Гітлер уже призначав губернаторів завойованих територій.

Проте гітлерівці поспішили з тріумфом. Уже в середи­ні жовтня Гітлер визнав перед генералами вермахту: «22 червня ми розчинили двері й не знали, що за ними хо­вається». На кінець 1941 р. німецькі війська та їх союзни­ки втратили в Росії понад 830 тис. солдатів і офіцерів.

Виявляючи безпрецедентний героїзм, радянські війсь­ка поступово самі переходили в контрнаступ. Певну до­помогу їм надали США й Англія.

 

Початок створення антигітлерівської коаліції.

В 1941 р. були зроблені перші кроки щодо створення антигітлерівської коаліції.

1. В червні 1941 р. керівники США й Англії публічно заявили про готовність їхніх країн підтримати Радян­ський Союз. 22 червня У. Черчілль зазначив, що останні 25 років він послідовно боровся проти комунізму, але тепер «небезпека, що загрожує Росії, — це небезпека, що загрожує нам і Сполученим Штатам... Звідси випливає, що ми надамо Росії й російському народові всю допомо­гу, яку тільки зможемо».

23 червня виконуючий обов'язки державного секрета­ря США С. Уеллес від імені уряду оголосив: «Будь-яка боротьба проти гітлеризму... сприятиме нашій власній обороні й безпеці».

24 червня президент Ф. Рузвельт особисто додав в за­яві уряду фразу: «Тепер гітлерівські армії є головною не­безпекою для американського континенту». Він висловивготовність надати Радянському Союзу «будь-яку можливу допомогу».

2. В липні радянський уряд здійснив 4 дипломатичні акції:

12 липня в Москві була підписана «Угода між урядами СРСР і Великобританії про спільні дії У війні проти Німеч­чини». Обидві сторони зобов'язалися надавати одна одній до­помогу й підтримку у війні проти Німеччини, не вести з нею переговорів й не укладати сепаратного мирного договору. Ця угода поклала початок утворенню антигітлерівської коаліції;

18 липня в Лондоні радянський уряд підписав угоду з емігрантським урядом Чехословаччини про відновлення дипломатичних відносин, обмін посланниками, взаємну допомогу та підтримку у війні проти Німеччини й ство­рення національних чехословацьких військових частин на території СРСР;

22 липня радянський уряд відновив дипломатичні від­носини з емігрантським урядом Югославії;

ЗО липня СРСР і емігрантський уряд Польщі в Лондоні під­писали угоду, аналогічну радянсько-чехословацькій, — про від­новлення дипломатичних відносин, взаємну допомогу та під­тримку у війні проти Німеччини й створення національних польських військових частин на території СРСР.

3. 29 липня — 1 серпня відбулася місія Г. Гопкінса (США) в Москву, де він підтвердив радянському урядові обі­цянку президента Ф. Рузвельта «негайно надати СРСР усіля­ку допомогу без будь-яких застережень». Пізніше Г. Гопкінс очолив керівництво американською програмою ленд-лізу.

4. В липні — серпні радянський уряд відновив дипло­матичні відносини з емігрантськими урядами Греції, Норвегії та Бельгії.

5.14 серпня Ф. Рузвельт і У. Черчілль підписали на війсь­ковій базі Арджентія (на острові Ньюфаундленд) декларацію «Атлантична хартія», де були проголошені право всіх народів вибирати форму правління, прагнення до економічного спів­робітництва між усіма країнами, свобода особистості, свобо­да думки й віросповідання, свобода від злиднів й свобода від страху (тобто захист від війни). Рузвельт і Черчілль одночас­но запропонували скликати в Москві нараду для обговорен­ня питань про воєнне постачання Радянського Союзу.

6.26 серпня радянські та британські війська ввійшли в Іран.

7. 26 вересня Радянський Союз визнав уряд де Гол-ля — уряд «Вільної Франції», що було рівнозначно вста­новленню дипломатичних відносин.

8. 29 вересня — 1 жовтня в Москві відбулася конфе­ренція представників СРСР, США й Великобританії (Молотов, Гарріман і Бівербрук). Брав участь Сталін. Сторони підписали протокол про поставки США й Англії до СРСР з 1 жовтня до 30 червня 1942 р. щомісяця: 400 літаків, 500 танків, 2 тис. т алюмінію, 1 тис. т броньових листів для танків та ін. У свою чергу, СРСР зобов'язався поста­вляти Англії й США необхідну стратегічну сировину.

9. ЗО жовтня Рузвельт повідомив Москву про рішення уряду США надати СРСР безпроцентну позику в розмірі 1 млрд. дол. з виплатою її через 5 років після війни. 7 лис­топада Рузвельт поширив положення закону про ленд-ліз на Радянський Союз. До кінця 1941 р. СРСР одержав за ленд-лізом матеріали зі США на суму 545 тис. дол. Про­токол Московської конференції в цілому був виконаний на 80% (з окремих видів зброї — на 30 — 37%). Радянський Союз одержав від Англії в жовтні — грудні 1941 р. 669 лі­таків, 487 танків і 330 танкеток; від США до червня 1942 р. — 267 бомбардувальників (29,7% зобов'язань), 278 винищувачів, 783 танки, 16 502 вантажівки й т. п.

Тим часом дві історичні події остаточно закріпили по­чаток створення антигітлерівської коаліції — розгром ні­мецько-фашистських військ під Москвою і вступ США в другу світову війну.

42. Оформлення осі Берлін-Рим-Токіо.

У 1922р. в Італії до влади прийшли фашисти. У січні 1933 р. до державного керма Німеччини стала очолювана Гітлером фішистська націонал-соціалістична робітнича партія. Встановленню фашистських режимів сприяло те, що фашизм найбільше відповідав зовнішньополітичним амбіціям певних політичних кіл, які не погоджувались з реаліями, що склалися у світі після війни. На початку 30х рр. позиція Франції погіршилась. Стала відчутнішою загроза її безпеці з боку Німеччини. Вона починає переговори з СРСР щодо укладення франко-радянського пакту про ненапад, який укладено у 1932р. У 1935р. до складу Німеччини в результаті плебісциту увійшла Саарська область. У березні 1936р. німецькі війська вступили в Рейнську область. Німеччина переозброїлась й була готова до агресивних дій. До середини 30х років Італія стала висувати вимоги щодо перегляду колоніальних володінь в Африці. У жовтні 1935р. вона напала на Ефіопію. Навесні 1936р. ця війна завершилася: Ефіопія стала італійською колонією.

Це була перша фашистська агресія. Влітку 1936р. генерал Франко вчинив заколот проти уряду Народного фронту Іспанії. В країні почалась громадянська війна. Франко підтримали Італія й Німеччина. Протягом 1936-1939рр було здійснено спільну італо-німецьку інтервенцію в Іспанії. Італо-німецька інтервенція й політика невтручання західних держав. Події в Іспанії через те, що в них брали участь кілька держав, перетворилися на затяжинй регіональний конфлікт на європейському континенті. Він згубно позначився на усій системі МВ того часу.

Спільна інтервенція Німеччини та Італії в Іспанії ще більше зблизила обидві фашистські держави й сприяла оформленню їх воєнно-політичного блоку. 25 жовтня 1936 р. в Берліні була підписана угода про німецько-італійський союз. Німеччина та Італія домовилися про розмежування сфер своєї експансії на Балканах і в Дунайському басейні, а також про тактику у війні проти Іспанської республіки. Німеччина офіційно визнала загарбання Італією Ефіопії. Так була створена вісь “Берлін — Рим”.

А рівно через місяць - 25 листопада 1936 р. - в Берліні був підписаний договір між Німеччиною і Японією, відомий як “Антикомінтернівський пакт”. Цим пактом обидві сторони зобов'язувалися вести спільну боротьбу проти Комуністичного Інтернаціоналу, рекомендували те ж саме будь-якій третій державі, котрій “загрожує підривна робота Комінтерну”. Термін дії пакту визначався в 5 років. У додатковому протоколі сторони зобов'язувалися вживати необхідних заходів щодо “агентів Комінтерну”. А в секретному додатку зазначалося, що у випадку війни з СРСР сторони не будуть полегшувати його становище. Протягом строку дії договору вони зобов'язувалися “без взаємної згоди не укладати з СРСР ніяких політичних договорів, які б суперечили духові даної угоди”. Вже наступного дня (26 листопада) японська вояччина влаштувала провокацію проти СРСР. У районі озера Ханко батальйон японських солдатів зі зброєю вдерся на радянську територію. Радянські прикордонники розгромили провокаторів. “Антикомінтернівський пакт” викликав бурхливу реакцію протесту в СРСР. 6 листопада 1937 р. до “Антикомінтернівського пакту” приєдналася Італія. Через місяць вона теж вийшла з Ліги Націй. Таким чином, фашистські держави - Німеччина та Італія разом із мілітаристською Японією досягли політичної єдності (вісь Рим-Берлін-Токіо), яка пізніше була закріплена укладенням тристороннього воєнного союзу, котрий відіграв вирішальну роль у розв'язанні другої світової війни.

Спільними зусиллями гітлерівської Німеччини, фашистської Італії, Англії, Франції та США Іспанська республіка була потоплена в крові. Це стало ще одним кроком до розв'язання Німеччиною другої світової війни через якихось 5 місяців

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]