3. Забезпечення виконання господарських зобов'язань

На жаль, наявність зобов'язання ще не гарантує його виконання. Тому воно забезпечується: заходами захисту прав (що передбачені законом або такі, що йому не супере­чать) і заходами відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими ГК України, ЦК України й інши­ми законами.

За погодженням сторін можуть застосовуватися види за­безпечення виконання зобов'язань, які, зазвичай, застосо­вуються у господарському (діловому) обігові й умови та по­рядок застосування котрих визначає ЦК України.

Зобов'язання суб'єктів господарювання, котрі належать до державного сектора економіки, можуть бути забезпечені державною гарантією у разі та у спосіб, передбачених законом.

ГК України регулює відносини, пов'язані зі застосуван­ням господарсько-правової відповідальності (розділ V) і та­кими способами забезпечення виконання господарських зобов'язань, як банківська гарантія (ст. 200 ГК України) та публічні (загальногосподарські) гарантії (ст. 201 ГК України).

Гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань через письмове підтвердження (гарантійний лист) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задово­лення вимог управленої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає зазначене у ньому певне зобов'язання або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні. Зобов'язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управленої сторони. При цьому гарант має право висунути управленій стороні лише ті претензії, які допускаються гарантійним листом. Зобов'язана сторона не має права висунути гаранту заперечення, котрі вона могла б висунути управленій сто­роні, якщо її договір з гарантом не містить зобов'язання гаранта внести до гарантійного листа застереження щодо висунення таких заперечень.

Згідно з ч. 2 ст. 183 ГК України, держава в особі Кабіне­ту Міністрів України виступає гарантом за зобов'язаннями державних замовників.

До відносин банківської гарантії в частині, не врегульо­ваній ГК України, застосовуються відповідні положення ЦК України (ст. 560—569).

Актами спеціального законодавства можуть бути перед­бачені й інші способи забезпечення виконання зобов'язань, зокрема організаційно-господарських. Так, Закон України від 21 грудня 2000 р. "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільо­вими фондами" передбачає податкову заставу як спосіб забезпечення податкового зобов'язання платника податків, не погашеного у термін. Згідно з податковою застави орган стягнення (уповноважений державний орган) має право у ра­зі невиконання забезпеченого податковою заставою подат­кового зобов'язання одержати відшкодування з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами у порядку, встановленому законом.

Загальногосподарські (публічні) гарантії виконання зобов'язань застосовуються з метою нейтралізації несприятливих наслідків від економічних злочинів. Законом може бути передбачено обов'язок комерційних банків, страховиків, акціонерних товариств та інших суб'єктів господарювання, які залучають кошти або цінні папери громадян і юридич­них осіб, передавати частину своїх коштів для формуван­ня єдиного страхового фонду публічної застави. Так, Закон України від 20 вересня 2001 р. "Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб" визначив засади формування та функ­ціонування такого Фонду, а також порядок відшкодування за рахунок коштів Фонду вкладів вкладникам банків-учасників Фонду в разі настання недоступності вкладів.

Згідно з ч. 1 ст. 199 ГК України, до відносин щодо забез­печення виконання зобов'язань застосовуються відповідні положення ЦК України. В нашому випадку - - це гл. 49, в якій передбачені такі способи: неустойка та її види (ст. 549— 552), порука (ст. 553—559), гарантія (ст. 560—569), завдаток (ст. 570—571), застава (ст. 572 —594), притримання (ст. 594-597), які повніше розглянуті в підрозділі 64 "Форми гос­подарсько-правової відповідальності". Характерно, що цей перелік не є вичерпним, бо самі сторони у зобов'язанні мо­жуть встановлювати нові способи забезпечення їх виконан­ня, що відсутні у законодавстві, але не суперечать йому.