Міністерство науки і освіти, молоді та спорту України

Черкаський національний університет імені Б. Хмельницького

ННІ природничих наук

Матеріали до конференції «Менеджмент: його суть і роль»

Виконала:

студентка 6 курсу

ННІ природничих наук

Демидова А.О.

Черкаси 2012 рік

1. Хрестоматійні моменти

Щодо етимології терміна «менеджмент» цілковитої яс­ності немає. Його походження пов'язують із італійсь­ким словом maneggio («керувати кіньми») або фран­цузьким татїа£е домогосподарство»), хоч першодже­рела можна шукати і в латинських словах mando («до­ручати, наказувати, передавати, довіряти»), manus («рука, загін, відділ») тощо. Але одностайно визна­ється, що сучасний термін «менеджмент» («management») американського походження і перекладається як

1) управління; керування; завідування;

2) адміністрація; правління; керівництво; дирекція;

3) уміння поводитися із чимось; володіння чимось (інструментом); уміння справлятися (з роботою);

4) прийом, викрутаси, хитрощі, хитрість (напри­клад, «it took a good deal of management to make him do it» — треба добре покрутитися, щоб змусити його зробити це);

5) обережне, дбайливе, чуйне ставлення (до людей).

Інші відтінки цього слова віднаходимо у фундамен­тальному Оксфордському словнику англійської мови. Менеджмент визначається як засіб, манера спілку­вання з людьми; влада і мистецтво управління; особ­ливі вправність і адміністративні навички; орган уп­равління, адміністративна одиниця. У вітчизняних слов­никах іноземних слів менеджмент тлумачиться пере­важно як управління виробництвом, як сукупність Принципів, методів, засобів і форм управління вироб­ництвом із метою підвищення його ефективності чи Прибутковості.

Отже, назагал «менеджмент» означає управління, організаційні заходи керівництво тим чи тим видом діяльності економікою, виробництвом, фінансами та іншими сферами суспільного життя людини, а термін «менеджер» замінює вживані нами раніше терміни «керівник», «керуючий», «директор», «начальник».

За своєю суттю термін «менеджмент» певною мірою можна вважати синонімом терміна «управління», але поняття «управління» набагато ширше. Воно засто­совується до різних видів людської діяльності (ска­жімо, управління автомобілем, у технічних системах); до різних сфер діяльності (управління в неживій при­роді, у біологічних системах, управління державою); до органів управління (як тип підрозділів у держав­них і громадських організаціях, а також на підприєм­ствах і в об'єднаннях).

У господарській сфері менеджмент — це самостій­ний вид професійної діяльності, спрямованої на ефек­тивне та продуктивне досягнення визначеної мети че­рез раціональне використання ресурсів із застосуван­ням відповідних принципів, функцій і методів. — Менеджмент визначається і як інтеграційний про­цес, за допомогою якого професійно підготовлені спе­ціалісти формують організації і керують ними, визна­чивши мету і розробивши засоби її досягнення. Про­цес менеджменту передбачає виконання функцій пла­нування, організації, лідирування, координації, керів­ництва та контролю, здійснюючи які менеджери за­безпечують умови для продуктивної та ефективної пра­ці зайнятих в організації працівників і одержання ре­зультатів, що відповідають меті. Тому менеджмент — це ще й уміння домагатися поставленої мети, спря­мовувати працю, інтелект, поведінку людей, що пра­цюють в організації. Це дає нам підстави розглядати менеджмент як процес впливу на діяльність окремого працівника, групи й організації в цілому з метою дося­гнення максимальних результатів.

Уміння визначати і реалізовувати мету, точно зна­ти, що має бути зроблено і як це зробити найкраще, є виявом творчості, мистецтва. Цим мистецтвом повин­на володіти визначена категорія людей — менеджери, чия робота полягає в організації і керівництві зусиллями всього персоналу для досягнення певної мети. Догляд на менеджмент як на мистецтво управління базується на тому, що організації — це складні соціа­льно-технічні системи, на функціонування яких впли­вають численні і різноманітні чинники як зовнішньо­го, так і внутрішнього середовища. Люди, що працю­ють в організаціях і з організаціями,— це головний чинник, урахування якого потребує не тільки науко­вого підходу, а й вміння його застосовувати в кон­кретних ситуаціях.

Менеджмент нерідко ототожнюють з менеджера­ми в сукупності, а також з органами й апаратом уп­равління. Отже, поняття менеджменту можна трак­тувати як специфічний орган сучасних організацій — і комерційних, і некомерційних. Без нього організація як цілісне утворення не може існувати та ефективно працювати.

Як галузь науки менеджмент є сумою знань, нако­пичених суспільством, яка подається у формі концеп­цій, підходів, принципів, засобів, методів і форм уп­равління. Менеджмент як наука спрямовує свої зусилля на пояснення природи управлінської праці, вста­новлення зв'язків між причинами та наслідками, веР"1 явлення чинників і умов, за яких спільна праця лю­дей стає ефективнішою і кориснішою. Теорія менедж­менту — відносно молода наукова дисципліна, систе­матично розробляти її основи почали порівняно недав­но, головним чином у XX ст. Інтенсивне ж вивчення почалося після другої світової війни.

Нині теорія менеджменту розробляється швидко і в багатьох напрямах. Однак ще й досі існує низка про­блем стосовно термінології, визначення масштабів теорії, обґрунтування принципів тощо. Деякі твердження носять загальний характер і недостатньо точні. І все А Таки, незважаючи на певні недоліки, сучасні досягнення теорії мeнeджмeнтy у практиці управління.

Роль менеджменту у виробничому процесі на Заході така велика, що заробіток висококваліфікованого менеджера сягає прибутків власника підприємства, а власне сам процес формування прошарку управлінців-професіоналів (наприклад, у США) дістав назву «революції менеджерів».

Нарешті менеджмент — це ще й певна філософія, декларована сукупність певних принципів, яких ме­неджер має дотримуватися чи зобов'язується дотри­муватися у своїй діяльності. Таким чином, менеджмент — це:

- процес управління ресурсами і людьми, який вклю­чає визначення мети, планування, організацію, лідерство (лідирування) і контроль, що спрямовуються на досягнення кінцевої цілі;

діяльність, спрямована на здійснення цього про­цесу;

- певна верства, категорія людей, які професійно займаються цією діяльністю і зосереджені в органах та апараті управління;

- мистецтво управління;

- галузь науки теорія, сума знань, накопичених за історію розвитку суспільства, що подається у формі концепцій, підходів, принципів, методів і засобів.

Для подальшого викладу нам необхідно розрізняти також види менеджменту, класифіковані за сферами його дії; кожна з цих сфер потребує конкретних ре­сурсів.

У глобальній економіці XXI ст. істотно значущою конкурентною перевагою стають людські ресурси. Як­що люди — основний ресурс, то основне завдання ме­неджменту — управління людьми. Люди — унікаль­ний, найскладніший в управлінні ресурс, і, правиль­но розпорядившись ним, можна досягти найвищого ефекту. Сумнозвісну радянську формулу «незамінних немає» світ не визнає — там беззастережно визнають самоцінність кожного працівника; справа лише в то­му, щоб створити оптимальні умови для його діяльно­сті. А от інша формула з радянських часів — «кадри вирішують все» — живе і залишається актуальною.

Менеджмент персоналу і займається управлінням людь­ми, мотивацією, організацією їхньої діяльності, конт­ролем за нею тощо. Менеджери персоналу (або кадрів) займаються добором персоналу, його навчанням, пе­рекваліфікацією, розстановкою на робочих місцях. Кар'єру працівника повністю контролює кадровий ме­неджер, він і керує нею. Наші традиційні відділи кад­рів — це лише жалюгідна подобизна служб менедж­менту персоналу, що діють у західних фірмах.

Перша цінність, звичайно,— інтелект і самопочут­тя самого керівника. Це людина, на яку покладається найбільша відповідальність. Він відповідає не тільки сам за себе, а й за існування керованого колективу, за добробут кожного його члена. Керувати іншими він мусить починати з умілого керування самим собою. Ефективне використання свого робочого часу, психо­логічний самоконтроль, антистресові заходи, пошук внутрішніх «енергетичних джерел», що допоможуть залагодити всі справи і лишити час на відпочинок,— це функції самоменеджменту, якому менеджери ча­сом не надають належного значення16. І тому нерідко програють.

Як примусити час працювати на себе? Як навчити­ся реалістично і раціонально його планувати? Як слід визначати пріоритети? На ці та інші запитання дає відповідь спеціальна дисципліна «Самоменеджмент, або управління часом». За цією інтриґуючою назвою криється не менш цікавий зміст, що і є причиною надзвичайної зацікавленості відповідним навчальним курсом як студентів, так і менеджерів-практиків. За­гальні підходи до управління власним часом визна­чать надалі і підходи до управління часом компаній, Фірм, держави в цілому.

Виробничий менеджмент займається організацією ви­робничих потужностей, запасів сировини, будуванням технологічного ланцюга, підтримкою його у функціо­нальному стані, створенням вантажопотоків тощо. Все, Що стосується виробничої сфери, є прерогативою менеджерів-виробничників.

Головне завдання менеджменту маркетингу — це ор­ганізація взаємодії внутрішнього середовища із зов­нішніми умовами, насамперед ринком. З погляду ме­неджменту, маркетинг — це управління своїм стано­вищем на ринку з метою реалізації власних конкуре­нтних переваг.

Основний інструмент підтримки високого конкурен­тоспроможного рівня — інновації. Значна роль у сис­темі загального менеджменту належить інноваційно­му менеджменту.

У чому основна біда українських підприємств стосо­вно зовнішнього ринку та конкуренції з імпортними товарами на внутрішньому ринку? Насамперед — у відставанні нашої продукції від сучасних вимог спо­живача, неможливості дотримання міжнародних стан­дартів на застарілому обладнанні. Уже немає рації порівнювати сучасний проґрес із електропотягом, що мчить повз нас, скоріше, це — реактивний літак уже на небокраї.

Менеджмент інновацій — запорука успіху будь-якого підприємства в умовах його реорганізації та пристосування до ринкових умов. Інноваційна стра­тегія має включати: розробку планів та програм інно­ваційної діяльності, проведення єдиної інноваційної політики, розгляд проектів нових продуктів, моніторинг розробки нових продуктів, створення цільових груп тощо.

Ефективність інноваційних процесів оцінюється отри­маним прибутком та зниженням затрат живої праці, собівартості, матеріальних ресурсів, капітальних вкла­день та обігових коштів, що забезпечує зростання при­бутку.

Одержання потенційного прибутку при фінансуванні інновацій потребує не тільки оновлення технології, а й запровадження у виробництво комплексу організа­ційних, технологічних нововведень та якісно нової про­дукції. Отже, інновації слід розглядати як процес удо­сконалення та збалансованості різних сторін роботи підприємств, пов'язаної з потребами ринку.

Фінансовий менеджмент — управління фінансами Між звичним нам головним бухгалтером і фінансо­вим менеджером, скажімо так, глибока прірва. Перший лише контролює слушність витрат наявних фінан­сових ресурсів та готує відповідні звіти, баланси то­що. Фінансовий менеджер — це фінансист у повному сенсі цього слова. Він керує фінансовими потоками, розміщує вільні кошти в активи, інвестиційні проек­ти, контролює фондовий портфель, робить усе можли­ве для того, щоб фінансові ресурси не тільки нагрома­джувалися і перетворювалися на прибутки, а й дава­ли додаткові дивіденди. Досить повчальною для фінан­сового менеджера є книга Н. Скова18. Гасло цього ви­дання: «Долар, отриманий сьогодні, коштує дорожче долара, отриманого завтра».Інвестиційний менедж­мент зазвичай включається у фінансовий менеджмент. У стадії становлення перебуває інформаційний ме­неджмент, що розглядає інформацію як ще один ре­сурс і ставить завдання ефективного управління нею. Світ переживає «бум» розвитку інформаційних тех­нологій. Щодня зростає частка капіталу, що прохо­дить через електронну комерцію (e-commerce). У прак­тичний ужиток широко ввійшло поняття e-business. Тому надзвичайно великого значення набуває мене­джмент інформаційних систем, який, власне, і забез­печує управління електронним бізнесом. У Менеджмент знань, управління знаннями теж може бути кваліфікований як вид, хоча його можна було б визначити радше як стиль менеджменту, що може бу­ти властивий будь-якому його виду. На Заході про ме­неджмент знань (Knowledge Management; звичною ста­ла абревіатура KM) говорять і пишуть уже понад де­сять років; останнім часом ця методологія стала майже культовою. Відчувається жах від величезних об­сягів інформації, що насуваються, і не менший жах — В1Д неможливості швидко знайти її в потрібний мо­мент. Поступово фахівці та менеджери усвідомлюють потребу в особливих методиках роботи. Запроваджу­ється організаційно-управлінські системи, які упорядковують процес збору і застосування інформації. Для управління знаннями створюються експертні систе­ми на основі знань Knowledge-based Systems — KBS), які дозволяють збирати, кодувати, зберігати, розпо­діляти і вивчати знання у специфічній галузі. Мето­дології розвитку KBS допомагають здобувати, пред­ставляти і структурувати знання, полегшують їх вклю­чення у бази інформації для постійного застосування. Управління знаннями полягає у

• розпізнаванні наявних знань;

• аналізі того, як знання можуть сприяти створен­ню доданої вартості;

• визначенні необхідних дій для досягнення кра­щих результатів;

• перегляді і використанні знань для гарантування доданої вартості;

• створенні нових знань через наукові дослідження. Запропонований поділ менеджменту, звичайно, не єдино можливий; багато в чому він умовний. Існують і інші класифікації менеджменту: наприклад, поділ за терміном дії прийнятих рішень (рішення, спрямова­ні на довгострокову перспективу або ж на поточне управ­ління). Стратегічний менеджмент рідко займається конкре­тною людиною, оперативними завданнями. Це сфера проектів, альтернатив, довготермінових бізнес-планів, урахування можливих і неможливих ризиків, пошу­ку резервів, створення програм їх використання.

Операційний менеджмент асоціюють із поточними справами, т. зв. «текучкою», але це правильно лише частково. Справді, на операційний менеджмент при­падає розв'язання величезної кількості сучасних за­вдань, але всі рішення мають вкладатися в загальну стратегію, а часом і впливати на неї.

Кожному рівню управління в організації відповідає свій рівень менеджменту. Так, стратегічний менедж­мент — привілей вищого управлінського складу, а операційний менеджмент найпоширеніший на середньому і нижньому рівнях службової ієрархії. На ниж­ньому рівні свобода управління обмежується техніч­ним менеджментом — управлінням уже не так людь­ми, як безпосередньо матеріальними ресурсами та ін­струментами, необхідними для досягнення поставлених завдань.