Розділ 5. Організаційні форми підприємства

РОЗДІЛ 5

Організаційні форми підприємництва

Ключові слова і поняття: одноосібне володіння; товариство; об 'єднан­ня підприємств; міжнародна фірма ■ транснаціональна компанія; офшор- на компанія; національна компанія; іноземна компанія; спільне підприєм­ство; багатонаціональна компанія; материнське підприємство; дочірнє підприємство; філія; представництво; асоціація; концерн; консорціум; кор­порація; картель; синдикат; пул; трест; фінансова група; злиття та по­глинання підприємств; унітарне підприємство; корпоративне підприєм­ство; акціонерне товариство; повне і командитне товариство; товари­ство з обмеженою відповідальністю; товариство з додатковою відповідальністю;холдингова компанія; промислово-фінансова група

5.1. Міжнародна класифікація організаційних форм бізнесу

Будь-який підприємець мріє про комерційний успіх.

Починаючи організацію своєї справи, слід мати уявлення про орга­нізаційні форми бізнесу з тим, щоб обрати найбільш привабливий вид підприємництва.

Міжнародна класифікація організаційних форм бізнесу розрізняє підприємства за такими ознаками:

• мета діяльності;

• правовий стан;

• форма власності;

• вид та характер господарської діяльності;

• належність капіталу і контролю;

• сфера діяльності;

• технологічна (територіальна) цілісність і ступінь підпорядку­вання;

• розмір підприємства.

Групування підприємств за вищевказаними ознаками наведено у табл. 5.1.

Комерційні підприємства на відміну від некомерційних мають за мету своєї діяльності отримання прибутку.

За правовим станом усі фірми у зарубіжних країнах можна поді­лити на такі види:

, • одноосібне володіння;

• товариство (партнерство);

• об'єднання підприємств.

Одноосібне володіння (індивідуальна приватна фірма) — це фірма, яка належить одній особі. У ній можуть працювати наймані працівники.

Переваги одноосібного володіння:

• легкість заснування та ліквідації;

• особистий контроль за фірмою, повна свобода дій та рішень;

• можливість одержувати задоволення, працюючи на самого себе;

• податкові пільги;

• конфіденційність (плани, звіти, стратегії, клієнтура, ноу-хау);

• можливість індивідуально присвоювати увесь прибуток.

Таблиця 5.1

Міжнародна класифікація організаційних форм бізнесу

Класифікаційні ознаки	Види підприємств (господарських формувань)
1	2
Мета діяльності	Комерційні Некомерційні
Правовий стан	Одноосібне володіння Товариство Об'єднання підприємств
Форма власності	Приватні Державні Кооперативні
Вид та характер господарської діяльності	Промислові Торговельні Сільськогосподарські Будівельні Транспортні Фінансово-кредитні, страхові Туристські Готельні Консалтингові Інші види
Належність капіталу і контролю	Національні Іноземні Спільні (змішані) Багатонаціональні
Сфера діяльності	Міжнародні Транснаціональні Офшорні
Технологічна (територіальна) цілісність і ступінь підпорядкування	Головні (материнські) Дочірні Філії
Розмір підприємства за певними критеріями	Малі Середні Великі

Недоліки:

• необмежена відповідальність власника;

• обмеженість фінансових ресурсів;

• недостатність менеджерських здібностей, кваліфікації, практич­них навичок;

• ускладнення при спробі одержати кредит під низькі відсотки;

• строк функціонування одноосібного володіння залежить від волі, рішення однієї особи (власника) або тривалості його життя.

Якщо один підприємець боїться почати справу самостійно, то він може розділити з будь-ким і ризик, і прибуток завдяки веденню бізнесу разом з партнером. У цьому випадку можна організувати товариство.

Товариство (партнерство) - це узаконене добровільне об'єднання двох або більше осіб, які виступають як співвласники фірми та здійсню­ють управління нею з метою одержання прибутку. Товариство має такі переваги:

• простота створення, право юридичної особи;

• можливість об'єднати практичні навички і здібності, матеріальні ресурси для ведення спільного бізнесу;

• розширення джерел фінансування і кредитування;

• податкові пільги, можливість розгорнути більш перспективну справу;

• продовження бізнесу незалежно від власників. Недоліки:

• необмежена відповідальність головних партнерів (засновників);

• імовірність особистих конфліктів між партнерами (членами фірми);

• недостатньо чітке розмежування відповідальності партнерів в управлінні;

• потенційна загроза конкуренції між найманими робітниками за статус партнера.

Об'єднання підприємств здійснюється, як правило, на добровільних засадах та передбачає об'єднання виробничої, комерційної або іншої діяльності.

Переваги об'єднання підприємств:

• розширення капіталу, матеріальної бази, джерел постачання си­ровини, матеріалів або готової продукції;

• можливості зниження витрат виробництва;

• підвищення конкурентоспроможності, розширення ринку;

• здобуття "менеджерського таланту" іншого підприємства;

• зниження ступеня господарського ризику, можливості більш ра

ціональних капіталовкладень;

• об'єднання фінансових ресурсів на науково-дослідні роботи та подальший розвиток;

• можливості більш раціонального продажу та розподілу про­дукції;

• придбання цінних промислових ноу-хау, репутації торгової мар­ки іншої фірми.

Недоліки:

• втрата гнучкості, ускладнення організаційної структури;

• можливості втрати торгової марки, назви підприємства, репу­тації, клієнтури;

• імовірність конфліктів та суперечностей у внутрішній структурі створюваного об'єднання;

• можливості тимчасового припинення виробничого процесу.

Кожна країна має свою законодавчу базу і організаційну структуру

підприємницької діяльності.

У СІЛА основними організаційними формами бізнесу є:

• індивідуальна приватна фірма;

• товариство;

• корпорація.

Найчисельніші — індивідуальні приватні фірми, особливо у сфері обслуговування. Найбільш стійкі і широкомасштабні за обсягом гос­подарського обороту — корпорації.

Корпорація — це зареєстрована у встановленому порядку юридична особа, власниками якої є акціонери, які несуть обмежену відпові­дальність по її боргах залежно від їхнього внеску в акції.

Особливості корпорації:

• має право на економічну діяльність, володіння власністю та її продаж, складання контрактів, одержання кредитів;

• право володіння корпорацією окремими особами визначається кількістю акцій — часткою капіталу;

• доход корпорації обкладається відповідним податком з корпо­рацій;

• акціонери можуть вільно продавати і купувати акції за ринко­вою ціною.

У США існують такі основні типи корпорацій: комерційна, неко- мерційна, приватна, відкритого і закритого типу, державна, ква- зідержавна, професійна, 8-корпорація.

Комерційна корпорація — компанія, призначення якої — отримання рибутку в інтересах її власників.

Некомерційна корпорація — організація корпоративного типу, чиї 'власники мають обмежену відповідальність та призначення якої — на­дання громадських послуг, а не одержання прибутку.

Приватна корпорація — компанія, якою володіють приватні особи або інші компанії (наприклад, "Дженерал Моторе").

Корпорація відкритого типу — корпорація, яка продає акції на відкритих торгах, наприклад, "Форд Моторе", "Каммонвелс Едісон".

Корпорація закритого типу — корпорація, яка не продає свої акції на відкритих торгах, а надає перевагу фінансуванню свого розвитку з власних доходів або одержує фінансову допомогу за рахунок будь-яко­го іншого джерела (наприклад, "ХаєтХотелз", "Холлмарк", "Юнайтед Парсел Сервіс").

Державна корпорація — корпорація, яка є власністю держави та ство­рена для спеціальних державних цілей (наприклад, для управління місцевими школами, розвитку будь-якого району СІЛА).

Квазідержавна корпорація — підприємство, яке має монополію щодо надання основних громадських послуг (постачання електроенергії, води, природного газу, місцевий телефонний зв'язок).

Професійна корпорація — це компанія, власники акцій якої про­понують професійні послуги (медичні, юридичні, інжинірингові), яка має можливості для організації власних програм страхування і пенсій­ного забезпечення.

8-корпорація — це корпорація з кількістю не більше 35 акціонерів. Доходи цієї структури обкладаються податками у таких розмірах, як і для товариств. Разом з тим, власники акцій у 8-корпорації, як і власни­ки акцій у звичайній корпорації, мають обмежену відповідальність. Така обмеженість виражається не тільки у кількості акціонерів, що входять до її складу. 8-корпорація не може володіти більше 80% акцій іншої корпорації та одержувати понад 25% свого доходу з пасивних джерел (рента, відсотки, орендна плата) ("Інленд Асфальт Компані").

Корпоративна форма організації бізнесу має певні переваги і недо­ліки.

Переваги:

• право участі в управлінні справами корпорації;

• обмежена відповідальність власників (акціонерів);

• легкість залучення необхідного капіталу шляхом продажу акцій;

• можливість одержання акціонерами дивідендів;

• ліквідність фінансових ресурсів, залучених в акції;

• необмежена "тривалість життя" корпорації (вона не припиняє свого існування у зв'язку зі зміною власників);

• швидкість формування статутного фонду для корпорації відкри­того типу.

Недоліки:

• великі витрати на створення корпорації;

• високі ставки податків (подвійне оподаткування власників кор­порації);

• вимога гласності;

• відокремлення власників (акціонерів) від поточного управління корпорацією;

• більш суворе регулювання корпоративної діяльності порівняно з індивідуальним бізнесом або партнерством (дії корпорацій обмежені місцевими та національними законами).

Особливості форм організації бізнесу наведені у табл. 5.2.

Залежно від сфери діяльності можуть бути такі організаційні фор­ми бізнесу:

• міжнародна фірма;

• транснаціональна компанія;

• офшорна компанія.

Міжнародна фірма — це фірма, сфера виробничої та комерційної діяльності якої розповсюджується на зарубіжні країни.

Особливості міжнародної фірми:

• проведення експортних та імпортних операцій, розміщення ка­піталу за кордоном;

• наявність дочірніх підприємств, філій в інших країнах;

• використання технологічного кооперування та спеціалізації підконтрольних підприємств, координація їхньої діяльності з єдиного центру.

Транснаціональна компанія — це компанія, яка зареєстрована та здійснює бізнес у декількох країнах, має зарубіжні філії і дочірні підприємства, розповсюджує акції на різних фондових біржах світу.

Офшорна компанія — це іноземне підприємство, яке зареєстроване на території з пільговою системою оподаткування.

Особливості офшорної компанії:

• здійснення бізнесу в офшорній зоні (табл. 5.3);

• відсутність сплати податку на прибуток або незначний його розмір;

и ш

'5

8 я

я ч

Ч И о ш

я се £Х О

я о.

о «

іп

о я ю

'є-

о я

я з

я сх

0. я

н §•

я * .

0. •: . т' 8

я о

'Р з

я Я о ^ 2 « >, 8 к Я о 2

х 5.

8 Н

а- о

.ч

я >>

І 8.

ГО ^ «

о >Я

о а я

® 8 О

я §■

я о Н

СО

§ Я я

ч Е? "

~ А

о я

<•> ■

9 а

а Ь л

§■§ 5

1 §. 5

« а |

& р. я £ я О

-5 я я

о я о о, «І -я с т

В

Я я

II

0. а

1. Ьч її)

я 2 . •Є-я

-©* я

к 5 8 2 8 'Я

О 8

" я

| >, я

0. І й

св Я Я	Я а,
5	•§•
>ч	се
	Я
'т Я	н я п
ч	я
я	а.
	я

Я о

я

"ч «

я я

о са Ч"» & Ч Я 8 'ш

>> О ^Ю 8 Б >я '■ -З и

§ ^ 8 § я X

Ю й '« о

р з

С І

Н 4>

о а.

о о

& а

Е 5

о.

1)

•р

я о.

.3' £

ш о

I 8

ч

а

•-и

Закінчення табл. 5.2.

1	2	3	4	5
3.	Контроль над фірмою	Власник повністю контролює фірму	Контроль над фірмою здійснюють партнери. Ступінь повноважень партнера залежить від його статусу та виду товариства	Володіння і управління фірмою роз­поділено. Індивідуальні власники ак­цій у корпорації відкритого типу не беруть участі у прийнятті поточних рішень щодо управління. У приватній корпорації або корпора­ції закритого типу власники беруть участь в управлінні фірмою.
4.	Оподатку­вання	Прибуток та збитки ви­падають безпосередньо на частку власника. Прибутки обкладають­ся за ставками податку на особисті доходи	Прибутки та збитки розподіляються між партнерами. Прибутки обкладаються за ставка­ми податку на особисті доходи. Партнери розподіляють прибутки та збитки порівну, якщо в угоді пре партнерство не вкачані інші умови	Прибутки та збитки обкладаються за ставками податку з корпорацій. Прибутки обкладаються податком удруге вже за ставками податку на особисті доходи, коли вони розпо­діляються серед інвесторів у вигляді, дивідендів (подвійне оподаткування в корпорації)
5.	ЛІКВІДНІСТЬ інвестицій	Як правило, власник повинен продати свою фірму, щоб повернути вкладений капітал	Частіше за все партнери повинні продати свою частку в бізнесі, щоб повернути вкладений капітал	Акціонери корпорації відкритого типу можуть продати свої акції на ринку. Акціонери закритих корпорацій по­винні знайти конкретного покупця на свої акції, щоб повернути вкладений капітал
6.	Тривалість "життєвого циклу" фірми	Може бути обмежена тривалістю життя влас­ника	Залежить від умов угоди між парт­нерами	Не обмежена

9

ч о

а р

01 Й а

и> В⁴ Я 8 «с

О х 6"

> З*

а «

р

сп

43

з

ю й а Я Я р

£ а-

к а\ о «ґ

ї ^ £ Р а о Є 6

о (ґ

а.

1. 5 а

43 о

о" а а

а<

чз

»•

о а

'Тй

з І—» • о а

Кс 43

В

о а

п> сті

•8

03 п> £ О

*

о §

■§ я

4в

о а

м 43

О |П>

>

І о 43 43 р

6П

П> Й

сп

й 43

<т> »

8

ю о

§ н

«З 4

р о

З §

О О

о о

•з я

о\ •8

О

8с

В

2

о 6г"

я

О

о

•З

о »

в

•8

43

(Ґ й 5'

о

(ґ «

яз >43

о о

я ^

о й

я' р

ю

О

Й й гв

я

§

р

О є*

В

о 43

а р и> о

а р

а * ►в -Р

Го

в о

я ся

^ ї? 13

а а

в £

£

о

а

£ я

о

О р

2 о р

Я

о

н

р

8

На розвиток офшорного бізнесу впливають такі фактори:

• нестабільність вітчизняної економіки, інфляція;

• жорстке податкове законодавство у поєднанні з централізо­ваним регулюванням і контролем;

• політика у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Головними перевагами створення офшорних компаній є можливість

проведення гнучкої ринкової та інвестиційної політики, забезпечення мінімізації податків і за рахунок цього — отримання додаткового при­бутку.

Вони створюють можливості для широкої підприємницької діяль­ності на нових ринках, при закупівлі передової технології, обладнання, при залученні валютних активів. Це приносить користь не тільки са­мим підприємцям, але й для пожвавлення місцевої економіки, надан­ня додаткових робочих місць. Крім того, офшорні компанії можуть ви­ступати як дочірні підприємства за кордоном і виконувати вузькоспеці- алізовані функції щодо обслуговування материнських компаній.

Якщо підприємець хоче створити офшорну компанію закордоном, то йому спочатку потрібно обрати конкретну офшорну зону (територію).

При виборі офшорної території потрібно враховувати такі факто­ри (критерії):

• діюче податкове законодавство в даній країні (види і ставки по­датків, рівень оподаткування доходів, які вивозяться);

• економічна та політична стабільність;

• спеціалізація фірми;

• рівень розвитку банківських структур, перелік послуг, що ними надаються, їхня вартість;

• розвиненість транспортної мережі, особливо міжнародної;

• рівень збереження конфіденційності комерційної та фінансо­вої інформації;

• існуючі обмеження на конкретні види і сфери підприємницької діяльності;

• приблизні витрати на створення і функціонування офшорної фірми (розмір реєстраційного збору, можливі витрати на утри­мання офісу та інші експлуатаційні послуги, які різні в офшор­них зонах);

• напрямок діяльності материнського підприємства;

• національна мова, мова ділового спілкування. Найчастіше офшорні компанії створюються у формі товариств з

обмеженою відповідальністю, акціонерних товариств. Вони можуть

мати різний профіль своєї діяльності. Це — посередництво, роздрібна торгівля, виробництво продукції, надання сервісних послуг, страху­вання, транспортно-експедиційне обслуговування зовнішньоеконо­мічної діяльності, фінансова сфера і кредитування інших підприємств.

У світовій комерційній практиці розповсюдженим є створення дочірніх офшорних фірм, які займаються торговельними операціями з оптової закупівлі необхідної продукції та реалізації товарів.

Такі фірми за кордоном дозволяють:

• здійснювати оптові закупки безпосередньо в іноземних вироб­ників на місці;

• наблизити вітчизняний товар до зарубіжних оптових покупців та кінцевих споживачів;

• переводити частину доходів з материнського (головного) під­приємства у дочірню фірму, яка знаходиться за кордоном, ви­користовуючи переваги системи пільгового оподаткування;

• змістовно вивчити стан зарубіжного ринку на місці та правиль­но сформувати маркетингову політику.

За допомогою дочірньої офшорної фірми капітали можуть пере­міщуватись з однієї країни в іншу, зокрема:

СІЛА Швейцарія -> острів Мен;

Україна -> Бахрейн;

Великобританія -»• Гібралтар;

Італія-> Ліберія.

За рахунок проведення таких операцій підприємці знижують по­даткові витрати, а це, у свою чергу, впливає на величину прибутку.

Згідно з міжнародною класифікацією організаційних форм бізне­су залежно від належності капіталу і контролю розрізняють такі види фірм:

• національна компанія;

• іноземна компанія;

• спільне підприємство;

• багатонаціональна компанія.

Національна компанія — це фірма, капітал якої належить підприєм­цям своєї країни.

Іноземна компанія — це фірма, капітал якої повністю належить іно­земним підприємцям.

Іноземні фірми утворюються або шляхом створення акціонерного товариства, або купівлі контрольних пакетів акцій місцевих фірм, що призводить до зміни національного контролю.

Останній спосіб отримав у сучасних умовах найбільше розпов­сюдження, оскільки він дозволяє використовувати вже наявний апа­рат, зв'язки, клієнтуру, знання місцевого ринку.

Діючи на території країни, іноземні компанії ніби "вростають" у місцеву економіку. При необхідності вони вступають у відносини з кре­дитно-банківськими установами, національними фірмами — поста­чальниками сировини.

Спільне підприємство — це підприємство за участі іноземного кон­трагента. Засновано на базі об'єднання майна різних власників, ство­рюється з метою здійснення спільної підприємницької діяльності.

Багатонаціональна компанія — це фірма, капітал якої належить підприємцям з декількох країн: (англо-американсько-канадський ніке­левий трест "Інко", англо-голландський харчовий концерн "Юнілевер").

Залежно від технологічної (територіальної) цілісності і ступеня підпорядкування усі фірми в зарубіжних країнах можна поділити на такі види:

• материнське (головне) підприємство;

• дочірнє підприємство;

• філія.

Материнське (головне) підприємство — це підприємство, що конт­ролює інші фірми, забезпечує технологічну, територіальну цілісність та координаційну єдність підконтрольних суб'єктів господарювання.

Дочірнє підприємство — це юридично самостійне організаційне ут­ворення, що виступає на ринку від свого імені і за свій рахунок, підтри­мує тісні виробничі, комерційні або фінансові зв'язки з материнським підприємством. Має право здійснювати угоди, складати баланс, але контролюється материнським підприємством.

Цей контроль полягає не тільки у спостереженні і координації гос­подарської діяльності, але й у визначенні складу правління, призначенні директора, який зобов'язаний приймати вказівки від контролюючої фірми і звітуватись перед нею.

Дочірнє підприємство має достатню фінансову і майнову базу, не­обхідну для проведення самостійної господарської діяльності.

Створюючи дочірнє підприємство, основна компанія заздалегідь визначає його виробничу спеціалізацію, обов'язки відносно збуту про­дукції, вивчення ринків, організації рекламних компаній.

Материнській компанії вигідно дроблення капіталу і створення закордонних дочірніх підприємств у тих країнах, де діє прогресивна податкова система.

Філія — це територіально відокремлене утворення, яке не має юри­дичної та господарської самостійності.

Філія не має власного балансу, статуту, діє від імені і за доручен­ням материнського підприємства. Отже, філія не може вести справи від свого імені: укладати угоди, вести бухгалтерський облік, звітуватись перед аудиторами.

Філія діє за інструкціями материнського підприємства і не має сво­боди дій на зарубіжних ринках. В обов'язки закордонного виробничо­го філіалу, як правило, входить випуск тих видів продукції, в яких за­цікавлена головна фірма, та реалізація їх на тих ринках, які вона визна­чить.

До обов'язків закордонної філії входить спостереження за місце­вими агентами по збуту, надання їм технічної допомоги, вивчення цін, ведення ділового листування з материнським підприємством.

Специфічною організаційною формою бізнесу є представництво.

' Представництво — це територіально відокремлений підрозділ, при­значений для представлення і захисту інтересів підприємства.

Такий структурний підрозділ не є юридичною особою, діє від імені та у межах повноважень, наданих підприємством.