- •1.1. Поняття операційної системи, її призначення та функції
- •1.1.1. Поняття операційної системи
- •1.1.2. Призначення операційної системи
- •1.1.3. Операційна система як розширена машина
- •1.1.4. Операційна система як розподілювач ресурсів
- •1.2. Історія розвитку операційних систем
- •1.3. Класифікація сучасних операційних систем
- •1.4. Функціональні компоненти операційних систем
- •1.4.1. Керування процесами й потоками
- •1.4.2. Керування пам'яттю
- •1.4.3. Керування введенням-виведенням
- •1.4.4. Керування файлами та файлові системи
- •1.4.5. Мережна підтримка
- •1.4.6. Безпека даних
- •1.4.7. Інтерфейс користувача
- •2.1. Базові поняття архітектури операційних систем
- •2.1.1. Механізми і політика
- •2.1.2. Ядро системи. Привілейований режим і
- •2.2. Реалізація архітектури операційних систем
- •2.2.1. Монолітні системи
- •2.2.2. Багаторівневі системи
- •2.2.3. Системи з мікроядром
- •2.2.4. Концепція віртуальних машин
- •2.3.1. Взаємодія ос і апаратного забезпечення
- •2.3.2. Взаємодія ос і виконуваного програмного коду
- •2.4.1. Базова архітектура unix
- •2.4.2. Архітектура Linux
- •2.5. Особливості архітектури: Windows хр
- •2.5.1. Компоненти режиму ядра
- •2.5.2. Компоненти режиму користувача
- •2.5.3. Об'єктна архітектура Windows хр
- •3.1. Базові поняття процесів і потоків
- •3.1.1. Процеси і потоки в сучасних ос
- •3.1.2. Моделі процесів і потоків
- •3.1.3. Складові елементи процесів і потоків
- •3.2. Багатопотоковість та її реалізація
- •3.2.1. Поняття паралелізму
- •3.2.2. Види паралелізму
- •3.2.3. Переваги і недоліки багатопотоковості
- •3.2.4. Способи реалізації моделі потоків
- •3.3. Стани процесів і потоків
- •3.4. Опис процесів і потоків
- •3.4.1. Керуючі блоки процесів і потоків
- •3.4.2. Образи процесу і потоку
- •3.5. Перемикання контексту й обробка переривань
- •3.5.1. Організація перемикання контексту
- •3.5.2. Обробка переривань
- •3.6. Створення і завершення процесів і потоків
- •3.6.1.Створення процесів
- •3.6.2.Ієрархія процесів
- •3.6.3.Керування адресним простором під час створення процесів
- •3.6.4. Особливості завершення процесів
- •3.6.5. Синхронне й асинхронне виконання процесів
- •3.6.6. Створення і завершення потоків
- •4.1. Загальні принципи планування
- •4.1.1. Особливості виконання потоків
- •4.1.2. Механізми і політика планування
- •4.1.3. Застосовність принципів планування
- •4.2. Види планування
- •4.2.1. Довготермінове планування
- •4.2.2. Середньотермінове планування
- •4.2.3. Короткотермінове планування
- •4.3. Стратегії планування. Витісняльна і невитісняльна багатозадачність
- •4.4. Алгоритми планування
- •4.4.1. Планування за принципом fifo
- •4.4.2. Кругове планування
- •4.4.3. Планування із пріоритетами
- •4.4.4. Планування на підставі характеристик подальшого виконання
- •4.4.5. Багаторівневі черги зі зворотним зв'язком
- •4.4.6. Лотерейне планування
- •4.5. Реалізація планування в Linux
- •4.5.1. Планування процесів реального часу в ядрі
- •6.1. Види міжпроцесової взаємодії
- •6.1.1.Методи розподілюваної пам'яті
- •6.1.2.Методи передавання повідомлень
- •6.1.3.Технологія відображуваної пам'яті
- •6.1.4.Особливості міжпроцесової взаємодії
- •6.2. Базові механізми міжпроцесової взаємодії
- •6.2.1. Міжпроцесова взаємодія на базі спільної пам'яті
- •6.2.2. Основи передавання повідомлень
- •6.2.3. Технології передавання повідомлень
- •8.1. Основи технології віртуальної пам'яті
- •8.1.1. Поняття віртуальної пам'яті
- •8.1.2. Проблеми реалізації віртуальної пам'яті. Фрагментація пам'яті
- •8.1.4. Підхід базового і межового регістрів
- •8.2. Сегментація пам'яті
- •8.2.1. Особливості сегментації пам'яті
- •8.2.2. Реалізація сегментації в архітектурі іа-32
- •8.3. Сторінкова організація пам'яті
- •8.3.1. Базові принципи сторінкової організації пам'яті
- •8.3.2. Порівняльний аналіз сторінкової організації пам'яті та сегментації
- •8.3.3. Багаторівневі таблиці сторінок
- •8.3.4. Реалізація таблиць сторінок в архітектурі іа-32
- •8.3.5. Асоціативна пам'ять
- •8.4. Сторінково-сегментна організація пам'яті
- •8.5. Реалізація керування основною пам'яттю: Linux
- •8.5.1. Використання сегментації в Linux. Формування логічних адрес
- •8.5.2. Сторінкова адресація в Linux
- •8.5.3. Розташування ядра у фізичній пам'яті
- •8.5.4.Особливості адресації процесів і ядра
- •8.5.5.Використання асоціативної пам'яті
- •8.6. Реалізація керування основною пам'яттю: Windows хр
- •8.6.1.Сегментація у Windows хр
- •8.6.2.Сторінкова адресація у Windows хр
- •8.6.3.Особливості адресації процесів і ядра
- •8.6.4. Структура адресного простору процесів і ядра
- •11.1. Поняття файла і файлової системи
- •11.1.1. Поняття файла
- •11.1.2.Поняття файлової системи
- •11.1.3.Типи файлів
- •11.1.4. Імена файлів
- •11.2. Організація інформації у файловій системі
- •11.2.1. Розділи
- •11.2.2. Каталоги
- •11.2.3. Зв'язок розділів і структури каталогів
- •11.3. Зв'язки
- •11.3.1. Жорсткі зв'язки
- •11.3.2. Символічні зв'язки
- •11.4. Атрибути файлів
- •11.5. Операції над файлами і каталогами
- •11.5.1. Підходи до використання файлів процесами
- •12.1. Базові відомості про дискові пристрої
- •12.1.1. Принцип дії жорсткого диска
- •12.1.2. Ефективність операцій доступу до диска
- •12.2. Розміщення інформації у файлових системах
- •12.2.1. Фізична організація розділів на диску
- •12.2.2. Основні вимоги до фізичної організації файлових систем
- •12.2.3. Неперервне розміщення файлів
- •12.2.4. Розміщення файлів зв'язними списками
- •12.2.5. Індексоване розміщення файлів
- •12.2.6. Організація каталогів
- •15.1. Завдання підсистеми введення-виведення
- •15.1.1. Забезпечення ефективності доступу до пристроїв
- •15.1.2. Забезпечення спільного використання зовнішніх пристроїв
- •15.1.3. Універсальність інтерфейсу прикладного програмування
- •15.1.4. Універсальність інтерфейсу драйверів пристроїв
- •15.2. Організація підсистеми введення-виведення
- •15.2.1. Символьні, блокові та мережні драйвери пристроїв
- •15.2.2. Відокремлення механізму від політики за допомогою
- •15.3. Способи виконання операцій введення-виведення
- •15.3.1. Опитування пристроїв
- •15.3.2. Введення-виведення, кероване перериваннями
- •15.3.3. Прямий доступ до пам'яті
- •15.4. Підсистема введення-виведення ядра
- •15.4.1. Планування операцій введення-виведення
- •15.4.2. Буферизація
- •15.7. Керування введенням-виведенням: unix і Linux
- •15.7.1. Інтерфейс файлової системи
- •15.7.2. Передавання параметрів драйверу
- •15.7.3. Структура драйвера
- •15.7.4. Виконання операції введення-виведення для пристрою
- •15.8. Керування введенням-виведенням: Windows хр
- •15.8.1. Основні компоненти підсистеми введення-виведення
- •15.8.2. Виконання операції введення-виведення для пристрою
- •15.8.3. Передавання параметрів драйверу пристрою
- •17.1. Термінальне введення-виведення
- •17.1.1. Організація термінального введення-виведення
- •17.1.3. Термінальне введення-виведення у Win32 api
- •17.2. Командний інтерфейс користувача 17.2.1.
- •17.2.2. Переспрямування потоків введення-виведення
- •17.2.3. Використання каналів
- •17.3. Графічний інтерфейс користувача
- •17.3.1. Інтерфейс віконної та графічної підсистеми Windows хр
- •17.3.2. Система X Window
- •17.4. Процеси без взаємодії із користувачем
- •17.4.1. Фонові процеси на основі posix
- •17.4.2. Служби Windows хр
- •16.1. Загальні принципи мережної підтримки
- •16.1.1. Рівні мережної архітектури і мережні сервіси
- •16.1.2. Мережні протоколи
- •16.2. Реалізація стека протоколів Інтернету
- •16.2.1. Рівні мережної архітектури tcp/ip
- •16.2.2. Канальний рівень
- •16.2.3. Мережний рівень
- •16.2.4. Транспортний рівень
- •16.2.5. Передавання даних стеком протоколів Інтернету
- •16.3. Система імен dns
- •16.3.1. Загальна характеристика dns
- •16.3.2. Простір імен dns
- •16.3.3. Розподіл відповідальності
- •16.3.4. Отримання ір-адрес
- •16.3.5. Кешування ір-адрес
- •16.3.6. Типи dns-ресурсів
- •16.4. Програмний інтерфейс сокетів Берклі
- •16.4.1. Особливості роботи з адресами
- •16.4.2. Створення сокетів
- •16.4.3. Робота з потоковими сонетами
- •16.4.4. Введення-виведення з повідомленням
- •19.1. Загальні принципи завантаження ос
- •19.1.1. Апаратна ініціалізація комп'ютера
- •19.1.2. Завантажувач ос
- •19.1.3. Двоетапне завантаження
- •19.1.4. Завантаження та ініціалізація ядра
- •19.1.5. Завантаження компонентів системи
- •19.2. Завантаження Linux
- •19.2.1. Особливості завантажувача Linux
- •19.2.2. Ініціалізація ядра
- •19.2.3. Виконання процесу init
- •19.3. Завантаження Windows хр
- •20.1. Багатопроцесорні системи
- •20.1.1. Типи багатопроцесорних систем
- •20.1.2. Підтримка багатопроцесорності в операційних системах
- •20.1.3. Продуктивність багатопроцесорних систем
- •20.1.4. Планування у багатопроцесорних системах
- •20.1.5. Спорідненість процесора
- •20.1.6. Підтримка багатопроцесорності в Linux
- •20.1.7. Підтримка багатопроцесорності у Windows хр
- •20.2. Принципи розробки розподілених систем
- •20.2.1. Віддалені виклики процедур
- •20.2.2. Використання Sun rpc
- •20.2.3. Використання Microsoft rpc
- •20.2.4. Обробка помилок і координація в розподілених системах
- •20.3. Розподілені файлові системи
- •20.3.1. Організація розподілених файлових систем
- •20.3.2. Файлова система nfs
- •20.3.3. Файлова система Microsoft dfs
- •20.4. Сучасні архітектури розподілених систем
- •20.4.1. Кластеры системи
- •20.4.2. Grid-системи
- •18.1. Основні завдання забезпечення безпеки
- •18.2. Базові поняття криптографії
- •18.2.1. Поняття криптографічного алгоритму і протоколу
- •18.2.2. Криптосистеми з секретним ключем
- •18.2.3. Криптосистеми із відкритим ключем
- •18.2.4. Гібридні криптосистеми
- •18.2.5. Цифрові підписи
- •18.2.6. Сертифікати
- •18.3. Принципи аутентифікаціїі керування доступом
- •18.3.1. Основи аутентифікації
- •18.3.2. Основи керування доступом
- •18.4. Аутентифікація та керування доступом в unix
- •18.4.1. Облікові записи користувачів
- •18.4.2. Аутентифікація
- •18.4.3. Керування доступом
- •18.5. Аутентифікація і керування доступом у Windows xp
- •18.5.1. Загальна архітектура безпеки
- •18.5.2. Аутентифікація
- •18.5.3. Керування доступом
- •18.6. Аудит
- •18.6.1. Загальні принципи організації аудиту
- •18.6.2. Робота із системним журналом unix
- •18.6.3. Журнал подій Windows xp
- •18.7. Локальна безпека даних
- •18.7.1. Принципи шифрування даних на файлових системах
- •18.7.2. Підтримка шифрувальних файлових систем у Linux
- •18.7.3. Шифрувальна файлова система Windows xp
- •18.8. Мережна безпека даних
- •18.8.1. Шифрування каналів зв'язку
- •18.8.2. Захист інформації на мережному рівні
- •18.8.3. Захист інформації на транспортному рівні
- •18.9. Атаки і боротьба з ними
- •18.9.1. Переповнення буфера
- •18.9.2. Відмова від обслуговування
- •18.9.3. Квоти дискового простору
- •18.9.4. Зміна кореневого каталогу застосування
12.2.5. Індексоване розміщення файлів
Базовою ідеєю ще одного підходу до розміщення файлів є перелік адрес всіх кластерів файла в його заголовку. Такий заголовок файла дістав назву індексного дескриптора, або і-вузла (іnode), а сам підхід - індексованого розміщення файлів.
За індексованого розміщення із кожним файлом пов'язують його індексний дескриптор. Він містить масив із адресами (або номерами) усіх кластерів цього файла, при цьому п-й елемент масиву відповідає п-му кластеру. Індексні дескриптори зберігають окремо від даних файла, для цього звичайно виділяють на початку розділу спеціальну ділянку індексних дескрипторів. В елементі каталогу розміщують номер індексного дескриптора відповідного файла (рис. 12.5).
Під час створення файла на диску розміщують його індексний дескриптор, у якому всі покажчики на кластери спочатку є порожніми. Під час першого записування в п-й кластер файла менеджер вільного простору виділяє вільний кластер і його номер або адресу заносять у відповідний елемент масиву.
Цей підхід стійкий до зовнішньої фрагментації й ефективно підтримує як послідовний, так і випадковий доступ (інформація про всі кластери зберігається компактно і може бути зчитана за одну операцію). Для підвищення ефективності індексний дескриптор повністю завантажують у пам'ять, коли процес починає працювати з файлом, і залишають у пам'яті доти, поки ця робота триває.
Структура індексних дескрипторів
Основною проблемою є підбір розміру і задания оптимальної структури індексного дескриптора, оскільки:
з одного боку, зменшення розміру дескриптора може значно зекономити дисковий простір і пам'ять (дескрипторів потрібно створювати значну кількість — по одному на кожний файл, разом вони можуть займати досить багато місця на диску; крім того, для кожного відкритого файла дескриптор буде розташовано в оперативній пам'яті).
з іншого боку, дескриптора надто малого розміру може не вистачити для розміщення інформації про всі кластери великого файла.
Одне з компромісних розв'язань цієї задачі, яке застосовується вже багато років у UNIX-системах, зображене на рис. 12.6. Під час його опису замість терміна «кластер» вживатимемо його синонім «дисковий блок».
У цьому разі індексний дескриптор містить елементи різного призначення.
Частина елементів (зазвичай перші 12) безпосередньо вказує на дискові блоки, які називають прямими (direct blocks). Отже, якщо файл може вміститися у 12 дискових блоках (за розміру блоку 4 Кбайт максимальний розмір такого файла становитиме 4096 х 12 = 49 152 байти), усі ці блоки будуть прямо адресовані його індексним дескриптором і жодних додаткових структур даних не буде потрібно.
Якщо файлу необхідно для розміщення даних більше, ніж 12 дискових блоків, використовують непряму адресацію першого рівня. У цьому разі 13-й елемент індексного дескриптора вказує не на блок із даними, а на спеціальний непрямий блок першого рівня (single indirect block). Він містить масив адрес наступних блоків файла (за розміру блоку 4 Кбайт, а адреси - 4 байти в ньому міститимуться адреси 1024 блоків, при цьому максимальний розмір файла буде 4096 х (12 + 1024) = 4 234 456 байт).
Якщо файлу потрібно для розміщення більше ніж 1024 + 12 = 1036 дискових блоків, використовують непряму адресацію другого рівня. 14-й елемент індексного дескриптора в цьому разі вказуватиме на непрямий блок другого рівня (double indirect block). Такий блок містить масив з 1024 адрес непрямих блоків першого рівня, кожен із них, як зазначалося, містить масив адрес дискових блоків файла. Тому за допомогою такого блоку можна адресувати 10242 додаткових блоків.
Нарешті, якщо файлу потрібно більше ніж 1036 + 10242 дискових блоків, використовують непряму адресацію третього рівня. Останній 15-й елемент індексного дескриптора вказуватиме на непрямий блок третього рівня (triple indirect block), що містить масив з 1024 адрес непрямих блоків другого рівня, даючи змогу адресувати додатково 10243 дискових блоків.
Розмір блоку може відрізнятися від 4 Кбайт. Чим більший блок, тим більшим є розмір, що може бути досягнутий файлом, поки не виникне необхідності у непрямій адресації вищого рівня. З іншого боку, більший розмір блоку спричиняє більшу внутрішню фрагментацію.
Можна розподіляти дисковий простір не блоками (кластерами), а їхніми групами (неперервними ділянками із кількох дискових блоків). Такі групи ще називають екстентами (extents). Кожен екстент характеризується довжиною (у блоках) і номером початкового дискового блоку. Коли виникає необхідність виділити кілька неперервно розташованих блоків одночасно, замість цього виділяють лише один екстент потрібної довжини. У результаті обсяг службової інформації, яку потрібно зберігати, може бути скорочений.
Характер перетворення адреси в номер кластера робить цей підхід аналогом сторінкової організації пам'яті, причому індексний дескриптор відповідає таблиці сторінок.
Розріджені файли
Багато операційних систем не зберігають покажчики на дискові блоки файлів у їхніх індексних дескрипторах, поки до них не було доступу для записування. Фрагменти, до яких цього доступу не було з моменту створення файла, називають «дірами» (holes), дисковий простір під них не виділяють, але під час розрахунку довжини файла їх враховують. У разі читання вмісту «діри» повертають блоки, заповнені нулями, звертання до диска не відбувається.
На практиці «діри» найчастіше виникають, коли покажчик поточної позиції файла переміщують далеко за його кінець, після чого виконують операцію записування. У результаті розмір файла збільшується без додаткового виділення дискового простору. Подібні файли називають розрідженими файлами (sparse files). Вони реально займають на диску місця набагато менше, ніж їхня довжина, фактично довжина розрідженого файла може перевищувати розмір розділу, на якому він перебуває.