9. Демографічні втрати.

Голодомор 1932-1933 рр. спричинив величезну смертність населення, особливо дітей і стариків. Селяни змушені були їсти собак, котів, щурів, трупи коней, листя й кору дерев. Траплялися численні випадки канібалізму. Села обезлюділи. Живі не мали сил ховати поме­рлих. У деяких населених пунктах над сільрадами вивішува­ли чорні прапори: це означало, що жителів тут уже немає. А в цей час на сусідніх залізничних станціях, у елеваторах під охо­роною міліції зберігалися тисячі пудів хліба.

Поставлені у безвихідь, селяни кидали домівки й пробували дістатися до міста. Не всім це вдавалося. Багато гинуло просто неба на дорогах. Інших зупиняли міліцейські кордони. До міс­та потрапляло порівняно мало людей. Але порятунку не було й тут. Прагнучи врятувати хоча б дітей, батьки залишали їх у лікарнях, державних установах, у під'їздах будинків і просто на вулицях. Лише з травня-червня 1933 р. держава стала на­давати деяку допомогу українському селянству.

Донині не встановлена кількість жертв голоду 1932-1933 рр. Сталінське керівництво заборонило згадувати про нього в за­собах інформації. У січні 1933 р., коли від голоду щоденно ги­нули десятки тисяч селян, Сталін на об'єднаному пленумі ЦКК і ЦК ВКП(б) заявив, що матеріальне становище робітників і селян поліпшується з року в рік і що в цьому можуть сумнівати­ся лише затяті вороги радянської влади.

Дослідження голодомору 1932-1933 рр. в Україні розпоча­лося наприкінці 80-х років. Автори називають різні цифри по­мерлих від голоду, які істотно різняться - від 3,0 до 4,5 млн чол. Голодомор, штучно створений сталінським керівництвом, був однією з найжахливіших за останні декілька століть трагедій українського народу.

Ще не розвіявся трупний сморід в опустілих українських хатах, а з інших республік СРСР, особливо з Росії, вже пряму­вали ешелони з переселенцями. До кінця 1933 р. у Донецьку, Дніпропетровську, Одеську і Харківську області переселилося 21,9 тис. господарств - близько 117,1 тис. чоловік.

Трагедія 1932-1933 рр. остаточно зламала опір селян колгосп­но-феодальній системі, суттєво підірвала сили у відстоюванні споконвічних національних прав. Саме цього прагнув тоталі­тарний режим, саме про це цинічно говорили його ставленики в Україні. «Між селянами і нашою владою точиться жорстока боротьба. Це боротьба на смерть. Цей рік став випробуванням нашої сили і їхньої витривалості. Голод довів їм, хто тут госпо­дар. Він коштував мільйони життів, але колгоспна система іс­нуватиме завжди. Ми виграли війну!». Ці слова належать секретарю ЦК КП(б)У і секретарю Дніпропетровського обкому КП(б)У М.Хатаєвичу. Вони відбивали настрої усього тодішньо­го керівництва ВКП(б).