Питання для самоконтролю:

1. Який період в філософії ми умовно називаємо сучасною західноєвропейською філософією?

2. Назвіть основні тенденції некласичної філософії кінця ХІХ ст..?

3. Чим обумовлений «антропологічний поворот» у західній пост класичній філософії?

4. Що таке прагматизм? В чому суть прагматизму як методу і теорії істини?

5. Що таке філософія життя? Назвіть основних її представників.

6. Чому, на вашу думку, сучасна філософія акцентувала свою увагу на психічному житті людини, у тому числі й на несвідомому?

7. Якими соціально – психологічними факторами обумовлені поява та формування філософії екзистенціалізму?

8. Сформулюйте, що таке «екзистенція»?

Контрольні тести до теми:

1. Розвивав концепцію «волі до влади» на основі «волі до життя»:

А) С.Кєркегор; Г) Ж.-П. Сартр; Ж) А. Камю;

Б) А. Шопенгауер; Д) З. Фрейд; З) Е. Фромм;

В) Ф. Ніцше; Є) М. Гайдеґґер; І) К. - Г. Юнг.

2. Засновниками ірраціоналізму були:

А) С.Кєркегор; Г) Ж.-П. Сартр; Ж) А. Камю;

Б) А. Шопенгауер; Д) З. Фрейд; З) Е. Фромм;

В) Ф. Ніцше; Є) М. Гайдеґґер; І) К. - Г. Юнг.

3. Представниками неофрейдизму є:

А) С.Кєркегор; Г) Ж.-П. Сартр; Ж) А. Камю;

Б) А. Шопенгауер; Д) З. Фрейд; З) Е. Фромм;

В) Ф. Ніцше; Є) М. Гайдеґґер; І) К. - Г. Юнг.

4. Засновником психоаналізу є:

А) С.Кєркегор; Г) Ж.-П. Сартр; Ж) А. Камю;

Б) А. Шопенгауер; Д) З. Фрейд; З) Е. Фромм;

В) Ф. Ніцше; Є) М. Гайдеґґер; І) К. - Г. Юнг.

5. Філософами екзистенціалістами були:

А) С.Кєркегор; Г) Ж.-П. Сартр; Ж) А. Камю;

Б) А. Шопенгауер; Д) З. Фрейд; З) Е. Фромм;

В) Ф. Ніцше; Є) М. Гайдеґґер; І) К. - Г. Юнг.

ЛІТЕРАТУРА:

Основна: 52 С. (107 – 125, 131 143), 54 С. (162 – 184, 191 – 199), 69  С. (102 -125).

Додаткова: 11  С. (421 – 449), 12  С. (108 – 130), 25  С. (719 – 746), 60  С. (140 – 158), 59  С. (167 – 216), 75  С. (50 – 72), 87  С. (111 – 135).

Семінарське заняття № 12

Сучасна світова філософія.

(2 години)

ПЛАН:

1. Франкфуртська школа.

2. Сцієнтично - раціоналістичні філософські школи (позитивізм, постпозитивізм, структуралізм, герменевтика).

3. Основні релігійно - філософські вчення сучасності (неотомізм, персоналізм, панпсихізм).

4. Філософська антропологія (М. Шелер, Г. Плеснер, А. Гелен, Е.Ротхакер, Н.Е. Хенгстенберг, О.Д. Больнов).

Питання для обговорення:

1. Якими соціально – економічними факторами обумовлена специфіка сучасної світової філософії?

2. Який зміст вкладається в поняття «позитивні науки», і чи здатна філософія, спираючись виключно на них, виконувати свою світоглядну і методологічну функцію?

3. У чому принципова відмінність між сцієнтистською та антисциєнтистською світоглядними позиціями? До якої схиляєтеся Ви?

4. Якими є основна мета, досягнення і невдачі неопозитивістської стадії філософії? У чому полягає сила і слабкість неопозитивізму з позиції прагматичного аналізу мови?

Завдання для індивідуальної роботи студента дома:

- Підготувати повідомлення за темами:

• Біографія О. Конта.

• Біографія Тейяра де Шардена.

• Біографія К. Поппера

• Підготувати реферат:

• Життя як цінність. Основні принципи антропології.

• Структуралізм як методологія гуманітарного пізнання.

• Герменевтика як метод культурологічного аналізу.

• Філософська герменевтика, її можливості й межі.

Визначення основних понять і категорій теми:

Антропологія філософська — філософське вчення про людину (Шелер, Гелен, Тейяр де Шарден), яке виводить культуру зі специфіки природи людини.

Верифікація — у неопозитивізмі операція, за допомогою якої встанов­люють осмисленість висловлювання. Полягає у зведенні висловлювань до чуттєвих фактів. Неопозитивісти прийшли до висновку, що релігійні та філо­софські твердження, на відміну від наукових, не підлягають верифікації. Поппер розвинув принцип верифікації до фальсифікації.

Герменевтика (грец.— пояснювати, тлумачити) — філософ­ський метод тлумачення та розуміння феноменів культури, зокрема текстів, їх залежності від контексту культури, в якому він існував, і від культури су­б'єкта, який здійснює інтерпретацію.

Інструменталізм — різновид прагматизму, прибічники якого вважають свідомість (за Дьюї, інтелект) одним із засобів пристосування до мінливих умов середовища, а тому логічні поняття, ідеї, наукові закони, теорії — лише інструменти (звідси й назва), знаряддя, «ключі до ситуації», «плани дії».

Неопозитивізм (грец. — новий і лат. — умовний, пози­тивний) — один із основних напрямів філософії XX ст., сучасна форма пози­тивізму.

Персоналізм — релігійно-філософська течія, яка вищою реальністю і цінністю вважає персону — людину, Бога (американське відгалуження Боун, Хокінг, французьке — Муньє, Лакруа). Світ — сукупність духовних персон (на зразок монад Лейбніца).

Позитивізм (франц. — умовний, позитивний, побудований на думці) — філософський напрям, який єдиним джерелом істинного знання проголошує емпіричний досвід, заперечуючи пізнавальну цінність філософ­ських знань, теоретичного мислення.

Структуралізм — напрям у сучасній (переважно французькій) філософії, який вважає структурно-функціональний метод головним методом філософії. Розглядає структуру як вічне і незмінне, ігноруючи її розвиток. С. м;ін значний вплив у соціології, етнографії, мовознавстві та інших науках. Представники К. Леві-Стросс, М. Фуко та ін.

Сцієнтизм (лаг. — знання, наука) — абсолютизація науки (на­укових методів і цінностей) у філософії, соціології і суспільній свідомості взагалі. Знецінює гуманістичні (релігійні, етичні, естетичні та ін.) цінності й розглядає людину як біоробота. Поняття близьке за змістом до поняття «на­туралізм».

Фальсифікаціонізм — принцип демаркації науки від «метафізики» (як альтернатива принципу верифікаціонізму), згідно з яким універсальне твердження є істинним, якщо жодне одиничне твердження, яке логічно випливає з нього, не є хибним. Запропонований К. Поппером.