Культура

Прийняття і поширення християнства дало потужний поштовх для розвитку польської культури, засвоєння здобутків культури римо-католицького світу, внесення своєї частки у її скарбницю. Основи польської культури закладалися іноземцями -давалися взнаки запізнілість християнізації країни, необхідність використовувати нагромаджені на Заході знання та вміння. З часом усе помітніше місце в культурі посідали поляки. Неабияке значення для неї мала матеріальна підтримка її діячів правителями і керівництвом церкви. Щодо правителів, то мабуть найбільшим меценатом з них був Болеслав І Хоробрий. Деякі з правителів були людьми доволі освіченими. Так, про Мєшка II відомо, що він володів грецькою та латинською мовами; його дочка Ґертруда складала латиною молитви, збережені в кодексі її імені. Латина була офіційною мовою в країні. Нею проводили богослужіння, писали документи, книги. її обов'язково викладали в школах.

Шкільна освіта виникла в останній третині X ст., проте перші джерельні відомості про неї датуються щойно зламом ХІ-ХІІ ст. До середини XII ст. школа діяла при кожному кафедральному соборі. Оскільки таких шкіл було лише кілька, то, зрозуміло, вони не могли охоплювати навчанням багато учнів. Напевно, програми цих шкіл включали принаймні елементи занесеного із заходу т.зв. тривіуму (буквально -перехрестя трьох доріг) або трьох дисциплін: граматики, діалектики, риторики, викладання яких мало виробляти вміння писати, мислити й висловлюватись.

При кафедральних і колегіатських соборах створювалися бібліотеки. Зберігся список 47 книг краківської кафедри від 1110 р. літургійного, богословського і правничого змісту. Список свідчить про наявність культурних контактів з Німеччиною, Францією, Бельгією.

Першими пам'ятками польської літератури були житія, написані Бруно h Кверфурта під час або після його короткого перебування у Польщі на початку XI ст. Одне з них розповідає про життя і мучеництво п'яти польських братів, що загинули як місіонери, друге - про св. Войцєха. Світська література представлена визначною пам'яткою історіографії - Хронікою Галла Аноніма. її автором був іноземець, що замолоду осів у Польщі й жив у ній до своєї смерті. Питання про те, де і коли він народився, звідки прибув до Польщі, чим у ній займався, досі недостатньо вивчене. Його твір охоплює історію країни від IX ст. до 1113 p., коли або невдовзі після якого він помер. Заснована на легендарних переказах, документах князівського архіву, розповідях сучасників подій і власних спостереженнях, хроніка складається з трьох книг, з яких дві останні присвячені періодові від 1080 р. і в них йдеться головним чином про життя й діяння Болеслава III Кривоустого.

Після прийняття християнства почали складатися порічні записи найважливіших подій. Сукупність їх становить аннали, які в Польщі прийнято йменувати річниками

35

Рис.4. Найдавніший список Хроніки Галла Аноніма з тле. Замойського кодексу середини XIV ст.

Історія Польщі

(рочниками; польським відповідником терміну "анналістика", який вживається на означення системи передачі знань про минуле шляхом ведення щорічних записів, є річникарство — рочникарство). В історії річникарства виділяють три періоди, з яких перший охоплює останню третину Хет. - 1038/1039 pp., другий - 1028/1039 - близько 1266 рр. У першому періоді записи велися в Ґнєзні, в другому, як продовження гнєзне-нських записів, у Кракові. У Ґнєзні вони велися при монаршому дворі і кафедральному соборі, у Кракові - при капітулі кафедрального собору, а від кінця XII ст. - й у Познані. Краківське продовження іменують давнім капітульним краківським річником. Першим річникарським повідомленням, що стосувалося Польщі, є запис під 965 р. про шлюб чеської князівни з Мєшком 1.

Період після написання "Dagome iudex" аж до часу правління Владислава І Германа не залишив жодного документа, складеного на території Польщі, хоча тоді, безсумнівно, діяли князівська та кафедральні й колегіатські канцелярії. У зв'язку з даруванням цим князем двох золотих хрестів бамберзькому єпископові виник відповідний документ у Польщі; існує, правда, думка, що написаний він у Бамберзі.

В архітектурі остання третина X - перша половина XI ст. були періодом панування дороманського стилю. Він представлений тільки церковними пам'ятками. Вони являють собою увінчані куполами кам'яні будівлі, що мали переважно форму ротонд - круглих у плані, з півкруглими апсидами по боках; інші з цих будівель - базиліки - квадратні або прямокутні у плані, завершені півкруглими апсидами. Залишки цього стилю збереглися на Острові Лєдніцькому (між Познанню і Ґнєзном), в Кракові, Ґнєзні, Познані тощо.

На початку XI ст. з'яляються будівлі романського стилю, що виник в Італії. З середини XI ст. вони стають панівними, а розквіт цього стилю припадає на XII - першу половину XIII ст. Будівлі, з яких збереглися лише сакральні, споруджувано з тесаного каменю, вони мали вузькі віконні отвори, подекуди потужні вежі, були переважно тринефними базиліками, в яких центральний неф був ширший і вищий, завершувався півкруглою апсидою. Ці споруди виконували також оборонні функції. До них належать, зокрема, ґнєзненський кафедральний собор, будівництво якого було завершено 1097 p., кафедральні собори на Вавелі в Кракові, Познані.

36

Доба роздробленості

Розділ 3. ДОБА РОЗДРОБЛЕНОСТІ Еволюція системи сеньйорату і принципату

Згідно із законом про престолонаслідування, виданим Болеславом III Кривоустим, верховним князем (принцепсом) Польщі став його старший син - сеньйор Владислав II (1138-1146). Невдовзі після того, як він успадкував на престол, виник конфлікт між ним та його молодшими братами Болеславом Кучерявим і Мешком, які були старшими синами німки Саломеї (її молодші сини Генрик і Казимир на той час ще не досягли повноліття, яке, за тогочасним правом, починалося з 12 років; матір'ю Владислава II була Збислава - донька великого київського князя Святополка Ізяславича). Принцепсові, незважаючи на його владні можливості, конфлікт пригасити не вдалося, тому що його брати, як і можні, котрі стояли за ними, були зацікавлені в послабленні його позиції як верховного князя.

Невідомо, коли саме і через що вперше спалахнув конфлікт. Виразно він дав про себе знати у 1140 чи 1141 p., коли, поминувши Владислава II, його брати в Ленчиці вирішили (разом з Саломеєю) віддати свою сестру заміж за одного з руських князів. Ігнорування волі і думки Владислава II було явним порушенням його прерогатив як принцепса. Брати у своїх діях проти нього сподівалися на руську допомогу. Проте Владислав II випередив їх: заручившись зі свого боку допомогою руських князів (зіграло свою роль те, що свого старшого сина Болеслава він оженив з русинкою), він у 1142 р. виступив проти братів і, мабуть, примусив їх підкоритися.

Після смерті Саломеї у 1144 р. дійшло до нового зіткнення обох сторін, спричиненого їхніми претензіями на територію, якою вона володіла як удова по Болеславові III Кривоустому. Владислав II знову вдався по руську допомогу. За Генрика і Казимира заступився Владиславів воєвода в Сілезії Пйотр Влостовіц, за що за наказом верховного князя був осліплений і позбавлений маєтків. Це активізувало дії противників Владислава II. Останній обложив Познань з метою захопити своїх братів, які там сховалися. Ґнєзненський архієпископ звернувся до нього із закликом припинити переслідувати братів. Верховний князь знехтував цим закликом. Тоді архієпископ наклав на нього прокляття. Внаслідок цього політичні позиції Владислава II похитнулися. Від нього відійшло багато прихильників. За таких обставин він був змушений відступити від Познані, а невдовзі рицарство завдало йому поразки. У 1146 р. Владислав II зі своєю родиною виїхав з Кракова до Німеччини, де йому судилося прожити до своєї смерті (1159). У пам'яті потомків він залишився як Владислав II Вигнанець.

Верховним князем Польщі в 1146 р. став Болеслав IV Кучерявий (1146-1173) -найстарший син Саломеї. Те, що він зайняв краківський престол у час, коли Владислав II ще не зрікся його, надавало його владі нелегітимного характеру, суперечило духові заповіту Болеслава III Кривоустого. Лише від моменту смерті Владислава II владу Болеслава IV Кучерявого можна вважати законною.

У тому ж році один з синів Саломеї Генрик досягнув повноліття й зайняв виділену йому батьком Сандомирську землю. Тим часом Владислав II склав королю Конрадові III (1138-1152) ленну присягу. На прохання допомогти йому повернути краківський престол і дідичні володіння - Сілезію та Любуську землю, які Болеслав IV проголосив своїми спадковими володіннями, король відповів походом на Польщу у 1146 р., але дійшов тільки до Одри: задовольнившися заявою Болеслава IV і Мєшка про їхню підвладність йому, Конрад III повернув додому.

37

Історія Польщі

Римський папа сподівався на участь Болеслава IV і Мєшка в хрестовому поході проти полабських слов'ян, який організовували східнонімецькі феодали. Щоб заохотити цих князів до участі, папа затвердив згадане прокляття ґнєзненського архієпископа. У результаті Мєшко зі значними силами у 1147 р. побував у цьому поході. Через кілька років той самий папа, йдучи назустріч настійним проханням Аґнєшки, дружини Владислава II, заступитися за нього, делегував до Польщі свого посланця (легата) з дорученням домогтися від Болеслава IV і Мєшка згоди на повернення вигнанця в країну. Легата чекала категорична відмова. Тоді він прокляв обох князів, але це не змінило їхньої позиції. На заклик легата імператор Фрідріх І Барбаросса (1155-1180) у 1157 р. вдерся до Польщі, щоб примусити їх погодитися на повернення Владислава II. Однак до воєнної сутички не дійшло. Під Познанню Болеслав IV покірливо попросив імператора про мир, склавши при цьому присягу на вірність і зобов'язавшися сплатити значну грошову данину та взяти участь у німецькому поході в Італію. Він також погодився прибути до імператорського двору в Магдебурзі для розгляду питання про Владислава II.

Взятих на себе зобов'язань Болеслав IV не виконав. Після смерті Владислава II його синам Болеславові І Високому і Мєшкові І Кривоногому у 1163 р. під німецьким тиском Болеслав IV віддав у володіння як власне надання, а не як спадок по їхньому батькові, Сілезію, за винятком головних її гродів. Обидва брати у 1166 p., мабуть, змогли здобути ці гроди. Немає сумніву в тому, що вони претендували на дідичний характер володіння Сілезією. Правдоподібно, за це Болеслав IV вигнав їх з країни. Загроза нової інтервенції Фрідріха І Барбаросси в Польщу причинилася до того, що 1173 р. Сілезія знову опинилася в їхньому володінні.