1. Вміти давати відповіді на питання:

Яка з гіпотез походження людини вам до вподоби і чому?

Як можна довести чи спростувати думку про те, що людина – космічний феномен?

Що таке природне середовище і який його вплив на людину?

Що таке соціальне середовище і яка його роль у формуванні людини?

Порівняйте за змістом поняття “людина”, “індивід”, “індивідуальність”, “особистість”.

Як ви розумієте народну мудрість: “Молода людина ще “буде”, людина середніх років – “є”, стара людина – вже “стала”?

Що ви розумієте під соціалізацією людини?

Які засоби соціалізації людини?

2. Вміти аналізувати:

У чому полягає значення соціальних норм у житті особистості.

Проблема особистості як соціального феномену історичного поступу.

Індивід як природна і соціальна істота.

Індивідуальність і її суперечливий характер.

3. Підготувати доповіді:

”Поліваріантність поняття “людська доля”.

”Свобода людини і її прояви”.

”Соціальні норми як фактор впливу суспільства на особистість”.

”Повнота і щастя життя”.

Література

Основна:

Буслинський В.А., Скрипка П.І. Основи філософських знань. – Львів, 2005.

Подольська Є. А. Кредитно-модульний курс з філософії. – К., 2006.

Філософія: Навчальний посібник (за ред. І.Ф. Надольного). – К., 2005.

Філософія: Навчальний посібник для студентів і аспірантів вищих навчальних закладів (за ред. Є.М. Причепія). – К., 2001.

Філософія: Підручник. (автор Подольська Є.А.). – К., 2006.

Додаткова:

Бердяев Н.А. О назначении человека. – М., 1993.

Діалог культур і духовний розвиток людини: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. – К., 1995.

Корженко В. Філософія виховання: зміни орієнтацій. – К., 1998.

Любутин К.Н. Человек в философском измерении. – Свердловск, 1991.

Максимов С.І. особистість і суспільство. – Харків, 1993.

Проблема людини в українській філософії XVI – XVIII ст. – К., 1998.

Проблема людини в українській філософії XVI – XVIII ст. – К., 1998.

Пролєєв С.В. Духовність і буття людини. – К., 1992.

Тема: Цінності в житті людини і суспільства.

Основні поняття: цінність, культура, суспільні цінності, мотиви, інтереси, потреби.

План:

1. Типи та види цінностей. Цінності та оцінка.

2. Цілі, переконання, мотиви.

3. Суспільні та індивідуальні цінності.

1. Людина як компонент суспільства в процесі своєї діяльності розкриває власні сутнісні сили, сприяє розвиткові суспільства. При цьому вона вступає у взаємні ціннісні відносини з окремими людьми і з суспільством в цілому. В суспільному оточенні вона виступає одночасно як діяльний суб'єкт і об'єкт оцінки. Вона оцінює інших людей і сама ними оцінюється. Оцінка є специфічною формою відношення людини до дійсності, це схвалення або осуд дійсності.

Цінність речі визначається як її властивостями, так і її відношенням до потреб та інтересів людини. Речі, явища стають цінностями, оскільки вони втягуються у сферу людського існування й діяльності. Цінності поділяються на матеріальні й духовні, культура —є сукупність цінностей, створених самою людиною. Оцінюючи те чи інше явище, що виступає носієм цінності, людина встановлює його значущість, тобто відповідність чи невідповідність своїм інтересам, смакам, уподобанням і т.п. Залежно від міри відповідності (невідповідності) оцінка може виражатися в різних формах — схвалення або осуду, згоди або критики, симпатії або антипатії, любові або ненависті тощо. У найзагальнішому вигляді ціннісні властивості речей і явищ позначаються категоріями «добро - зло», «корисність — шкідливість», «краса — потворність» і т.п. Поняття цінності співвідносне з такими поняттями, як «значущість», «корисність» або «шкідливість». Значущість характеризує ступінь інтенсивності ціннісного відношення. Корисність може носити чисто утилітарний характер і стосуватися як матеріальних, так і духовних цінностей. Шкідливість — це завжди негативне ціннісне відношення людини до предмета цінності. Щоб набуте знання стало переконанням і спонукало людину до дії, вона повинна осмислити його важливість і необхідність для своєї діяльності. Потреби, інтереси, цілі, норми, ідеали при цьому виступають як підґрунтя і критерії позитивного чи негативного відношення до об'єкта оцінки. Останнім може бути явище, предмет дійсності, духовний феномен, який може мати для людини значущість.

На основі, в процесі і в результаті відображення людина відбирає у свідомості зміст пізнаного і оцінює його з позицій потреб, інтересів, цілей, норм, ідеалів і т. п. Оцінка є опосередковуючою ланкою між пізнанням і практикою. Одні з пізнаних людиною явищ оцінюються нею як потрібні, корисні, сприйнятливі, інші - як шкідливі, ворожі, несприйнятливі, ще інші - як байдужі. З урахуванням того, що одні цінності мають для людини більше, інші - менше значення, утворюється ієрархія цінностей (розташовані залежно від міри їх значення).. Вибір залежить і від загальнолюдських уявлень про цінності, і від особливостей культурного середовища і від її власних інтересів, нахилів, уподобань тощо.

Найвищою цінністю для людини є сама людина, її життя. Кожна людина самоцінна й цікава сама по собі, заслуговує на увагу тільки тому, що вона є. Вона повинна бути здатною, виходячи з ієрархії цінностей, визначити найвищу мету свого життя так, щоб вона відповідала як суспільним потребам, так і власним духовним нахилам і прагненням.

2. Ціннісне відношення до дійсності (зумовлене, в свою чергу, потребами й інтересами) є безумовним і найбезпосереднішим фактором, що детермінує активність людини. Значення цього фактора знаходить свій вираз залежно від міри активності, зацікавленості, від переконаності, установок, орієнтацій та інших суб'єктивних факторів людини. Воно проявляє в різних формах діяльності. Адже кожна сфера діяльності є своєрідною системою цінностей. Активність людей завжди спрямована на використання, збереження і розвиток цінностей або того, що ними може стати. В цьому — сутність ціннісного відношення до дійсності.

Діяльність людини є складним цілеспрямованим процесом вирішення життєво важливих питань. Вона характеризується осмисленням і цілеспрямованістю. Кожна людина певною мірою усвідомлює, оцінює себе і свою актуальну діяльність, на основі чого формує ідеальну модель майбутнього. Такою моделлю є мета (ціль). Оскільки діяльність людей детермінована об'єктивними умовами життя, то люди ставлять перед собою не довільні цілі, а тільки такі, для досягнення яких є реальні об'єктивні можливості. Саме тому переконання виступають як форма ціннісноїспрямованості діяльності людини, як соціальна установка, яка передбачає не тільки певну оцінку фактів, явищ, але готовність і здатність діяти відповідно до цієї оцінки. При цьому вона постійно здійснює вибір між різними варіантами поведінки й діяльності. До діяльності завжди спонукає ситуація, і її спрямованість визначається, насамперед, соціальними і духовними характеристиками індивіда — його інтересами, політичними й моральними переконаннями і принципами, правовими імперативами тощо. Останні виступають як мотиви діяльності. Мотив як усвідомлена спонука до певної дії формується в міру того, наскільки людина враховує, оцінює, зважує обставини, які склалися, орієнтуючись на намічені цілі. Ціннісним відношенням до них і породжується мотив у його конкретній змістовності, необхідній для реальної життєво необхідної дії.

3. Людина завжди певною мірою узгоджує свою діяльність і поведінку з нормами й цінностями природного і соціального середовища та мікросередовища. Саме там і тоді цінності актуалізуються, людина робить свій вибір і приймає рішення щодо подальших дій. Важливу роль у цьому процесі відіграють ціннісні орієнтації індивіда, система його цінностей. В її епіцентрі завжди перебуває відповідний суспільний ідеал, на який орієнтується і яким керується людина в процесі цілепокладання і реалізації своїх життєвих проектів у діяльності.

Закріплення вивченого матеріалу