1.3.1.3. Регулювання міжнародної економічної діяльності суб’єктів міжнародного права: цілі та механізми сл.12

Головними цілями регулювання міжнародної економічної діяльності є: забезпечення зовнішніх умов, які сприяють розвитку світової економіки; вирішення глобальних проблем; надання допомоги країнам, що розвиваються, тощо.

Регулювання міжнародної економічної діяльності суб’єктів міжнародного права здійснююється за допомогою міжнародних нормативно-правових актів, які мають обов’язковий або рекомендаційний характер.

Обов’язковий характер мають міжнародні договори (багатосторонні та двосторонні). СЛ.12

Багатосторонні договори мають найбільше значення для забезпечення сталого розвитку міжнародних економічних відносин.

Наприклад, ГАТТ – універсальний міжнародний договір у сфері торгівлі.

Особливу і велику категорію багатосторонніх договорів, які регулюють міжнародну економічну діяльність, складають установчі документи (статути тощо) міжурядових економічних та інших організацій:

Статут ООН (розділ IX «Міжнародне економічне і соціальне співробітництво» і розділ X «Економічна і соціальна рада»),

Угоди про створення СОТ, МВФ, МБРР тощо;

Угода 1991 р. і Статут 1993 р. Співдружності незалежних держав.

Особливе місце займають багатосторонні договори, конвенції та інші акти, присвячені міжнародно-правовому забезпеченню транскордонних приватноправових інтересів, як у сфері торговельного обороту (мають на меті уніфікацію для держав-учасників їх національного приватноправового регулювання і які входять до складу міжнародного торгового права), так і в частині захисту прав власності.

Рекомендаційний характер мають рішення (рекомендації, постанови) міжнародних організацій та конференцій. Ці норми з точки зору міжнародного права не тільки рекомендують, а й забезпечують правомірність дій (бездіяльності) держави. Найбільша кількість рекомендацій з питань міжнародного економічного співробітництва та міжнародної економічної діяльності приймається органами ООН, а також організаціями, що входять до системи ООН (ЮНКТАД, ЮНІДО та ін.) СЛ.12

Рішення міждержавних економічних конференцій - заключні акти (особливий різновид багатосторонніх договорів) можуть мати і рекомендаційну, і обов'язкову юридичну силу

Майже всі міжнародні економічні організації приймають нормативно-правові акти, які регулюють міжнародну економічну діяльність. Відповідні норми мають локальний характер, тобто поширюються тільки на держав-членів цієї організації, а також на її органи та її посадових осіб (персонал).

Велике значення для розвитку світової економіки мають рішення, які приймають неформальні організації, неофіціальні форуми президентів, глав урядів окоремих країн світу. Багаторічна практика самітів «Великої вісімки» свідчить про те, що його учасники, незважаючи на вільну форму домовленостей, змушені дотримуватися прийнятих рішень та рекомендацій в силу розуміння впливу змін в політиці однієї країни на економіку інших країн.

Двосторонні договори, які пов’язані з міжнародною економічною діяльністю, поділяються на дві категорії: СЛ.13

1. двосторонні договори загального, рамкового політичного характеру (про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу), які поряд з основними політичними обов’язками сторін закріплюють обов’язки щодо розширення економічного співробітництва, сприяння торгівлі, інвестуванню, розвитку науково-технічних зв’язків;

2. двосторонні договори, які націлено на розвиток окремих напрямів міжнародної економічної діяльності:

• торговельні договори (головна ціль – закріплення виду торгово-економічного режиму у взаємних відносинах держав та їхніх фізичних і юридичних осіб (режим найбільшого сприяння, національний режим, преференційний, недискримінації, взаємної вигоди));

• договори щодо торговельно-економічного співробітництва, які визначають конкретні області і форми співпраці: будівництво та реконструкція промислових об'єктів; виробництво і постачання устаткування та інших товарів; купівля та продаж патентів і ліцензій; спільне підприємництво тощо. Для цілей сприяння та спостереження за реалізацією угод зазвичай створюються змішані комісії з представників сторін;

• договори щодо виробничого співробітництва, включаючи спеціалізацію і кооперування виробництва та коопераційні поставки;

• договори щодо міжнародних валютних розрахунків. У більшості віпадків здійснюється об'єднання торговельних та валютно-фінансових умов в угодах, що іменуються угодами або про товарооборот, або про товарооборот і платежі. Однак існують і спеціальні міжнародні платіжні догоди;

• договори щодо науково-технічного сприяння, що грунтуються на комерційних умовах і які включають, зокрема, передачу виробничого досвіду («ноу-хау»), прав використання (на основі ліцензій) винаходів, навчання кадрів тощо;

• клірингові угоди, які передбачають взаємне зарахування надходжень і витрат у зустрічних торговельних, економічних операціях, причому або без погашення сальдо у валюті (погашення поставками товарів і послуг), або з погашенням на певних умовах сальдо у вільно конвертованій валюті. Клірингові угоди використовуються зазвичай державами, які застосовують неконвертовану валюту;

• договори щодо кредітування. Перший тип договорів передбачає надання однією державою іншій ресурсів в грошовій, товарній, змішаній формах зі зустрічними забовязаннями погашення кредитів. Другий тип - цільовий умовний кредит передбачає закупівлю у держави-кредитора визначеного переліку товарів. Подібні кредити в багатьох випадках зв'язуються з наданням державі-кредитору торговельних пільг (митних, контингентних та ін.), прав контролю (допуск інспекторів, надання статистичної та іншої інформації тощо). Це відноситься і до фінансування держав міжнародними організаціями. Фінансування держав іноземними приватними банками здійснюється на базі приватноправових угод;

• договори щодо товарообігу (щодо взаємних поставок товарів), які дозволяють забезпечити контроль держави над торговельними потоками. У договорах визначаються взаємні контингенти (квоти) експортних та імпортних поставок товарів у фізичних вартісних показниках. Сторони приймають забов’язання або забезпечити відповідні поставки і закупівлі в рамках контингентів, або видавати експортні та імпортні ліцензії, якщо такі застосовуються, а також сприяти і не перешкоджати поставкам і закупівлям товарів, що контингентуються. Подібні договори вміщують такоже клірингові умови розрахунків;

• договори щодо стимулювання та захисту прав інвесторів. Викликані до життя вони були поєднанням інтересів як країн-експортерів капіталу, які потребували в договірному забезпеченні безпеки експортованих капіталів від всіляких «некомерційних» ризиків, так і країн-імпортерів, що зазнають потребу в залученні іноземного капіталу для інтенсифікації розвитку своєї економіки. Основою цих угод є захист іноземного капіталу від всіляких «некомерційних» ризиків (експропріацій, націоналізацій, народних хвилювань і т.п.), вільне повернення інвестиційного капіталу, а також вивезення виручки від його експлуатації, причому держава-імпортер приймає на себе суброгаційні зобов'язання відшкодування збитків по компенсації виплачених страховиками збитків інвесторів від «некомерційних» ризиків;

• договори щодо уникнення подвійного оподаткування. Поява їх збігається за часом з широкою практикою транскордонної ділової активності, коли зареєстрована юридична/фізична особа проживає в одній країні, а доходи від своєї ділової активності отримує в іншій країні/має в іншій країні нерухомість. Сенс відповідних угод полягає у визначенні країни (зазвичай на підставі постійного місцеперебування, реєстрації особи, місцезнаходження майна), де повинен сплачуватися податок;

• договори щодо умов постачання товарів (наприклад, Угода 1992 р. про Загальні умови поставок товарів між організаціями держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав).