Родинна соціалізація. Сім’я.
Сім'я формує найперші і найтривкіші суспільні зв’язки. У сім’ї людина оволодіває мовою, засвоює головні елементи культури. Сім’я формує ідентичність людини в категоріях статі, раси, нації, релігії, певної соціальної страти.
Психологи вважають, що 20% майбутнього свого інтелекту людина набуває до кінця першого року життя, 50% - до чотирьох років, 80% - до 8 років, а 92% - до 13 років. Припускають, що уже в цьому віці можна з достатньо високим ступенем ймовірності передбачити як сферу, так і "стелю" майбутніх можливих досягнень індивіда.
Родина (сім’я) - мала група, побудована на кровному споріднені і шлюбі, що є первинним і елементарним суспільним інститутом. Саме тому родину також називають мікросоціумом (малим суспільством), оскільки в ній присутні економічні, соціальні, кровноспоріднені, юридичні, духовні та інші відносини.
Сім’я має величезне значення в житті людини. В ній ми виховуємося, вчимося певним соціальним ролям.
Типи сім’ї. Існують два найпоширеніших типи сім’ї: нуклеарна і розширена.
Нуклеарна сім’я є найбільш поширеним типом сім’ї в сучасному індустріальному суспільстві. Вона складається із дружини, чоловіка і їхніх дітей. Протягом життя індивід, як правило буває членом двох нуклеарних сімей: спершу сім’ї своїх батьків, а після власного одруження – сім’ї, яка складається з нього, його дружини та їхніх дітей.
Розширена сім’я це сім’я, яка складається із кількох поколінь родичів. Вона становить клан кревних разом із їх дружинами і дітьми. Якщо основою нуклеарної сім’ї є подружня пара, то основою розширеної сім’ї є брати і сестри разом із їх дружинами, чоловіками і дітьми. Розрізняють різні форми розширеної сім’ї: патрілокальну (коли молоді переходять жити у сім’ю чоловіка) і матрілокальну (молоді після одруження переходять жити до сім’ї дружини).
Попри те, що у процесі соціалізації особистості бере участь чимало інститутів, центральне місце у ньому, безумовно, займає сім’я. Адже саме в сім’ї відбувається первинна соціалізація індивіда, закладаються основи його формування як особистості. Завдяки сім’ї суспільство зберігає свою культурну тяглість. Головним способом сімейної соціалізації є копіювання дітьми моделей поведінки дорослих членів сім’ї. У випадку, якщо дитина орієнтується на невдалі взірці поведінки батьків, які суперечать тому, що дитина бачить в інших сім’ях, виникають труднощі в процесі соціалізації. Дитина починає шукати взірці для своєї поведінки в інших осіб та інших суспільних групах.
Функції сім’ї
Економічна функція, на ґрунті якої виникає сам інститут сім’ї. У перекладі з грецької “економіка” означає ведення хатнього господарства або домоведення. І дійсно, економічний добробут родини залежить не стільки від її загальних доходів, а від уміння злагоджено і вміло вести хатнє господарство.
Господарсько-побутова функція, що знаходить свій прояв у цілеспрямованому розподілі обов’язків у господарстві між членами родини із залученням як дітей, так і дорослих до його раціонального ведення.
Репродуктивна функція яка пов’язана з дітонародженням і відтворенням населення.
Виховна функція сім’ї, оскільки саме в сім’ї ми набуваємо основних уявлень про себе і світ навколо нас. Ніякий навчальний заклад не замінить нам мудрість батька і теплоту матері. Емоційний зв’язок батьків з дитиною є надзвичайно важливим у процесі становлення її особистості.
Функція емоційного задоволення. Сім’я для людини не тільки на початковому етапі життя, але й увесь наступний період, є тією групою у якій вона реалізовує потреби любові, душевного тепла і турботи. Інтимний характер сімейного життя створює оптимальні умови для отримання емоційної підтримки.
Захисна функція. У всіх суспільствах інститут сім’ї здійснює фізичний, економічний і психологічний захист своїх членів. Ми знаємо, що, посягаючи на інтереси і безпеку особи, ми вступаємо у конфронтацію і з її сім’єю.
У родині можуть бути різні типи виховання, різні підходи до взаємодії між усіма членами сім’ї. У цілому можна виді лити два основних типи взаємовідносин у сім’ї : демократичний і авторитарний.
При демократичному стилі ч лени родини поважають один одного. Батьки багато часу проводять з дітьми, доброзичливо до них ставляться, поважають ї х інтереси, прагнуть допомогти. Коли виникає суперечка, то вирішується спільно, з урахуванням аргументів сторін.
Авторитарний стиль побудований на переконанні ,що сила – найголовніше. При цьому батьки вважають, що вони краще знають, як по винні поводити себе діти, що їм потрібніше.
Дуже часто поведінка батьків зумовлена стереотипами, сформованими ще у дитинстві (їх самих так виховували ). Вони часто бувають незадоволені своєю дитиною, вважають її не пристосованою до життя, і відповідно негативно до неї ставляться. Справами дитини такі батьки часто взагалі не цікавляться, вважаючи, що нічого вона в цьому житті досягти не може. Звідси і надмірний контроль, і прагнення відірвати дитину від реального життя, умовляння та залякування, «висловлювання» побажань, тобто постійний пресинг.