2. Організація практики

В даний час студенти денних відділень вищих юридичних навчальних закладів України проходять переважно три види практик у рамках бакалаврського освітньо-кваліфікаційного рівня, переддипломну виробничу практику в рамках освітньо-кваліфікаційного рівня “спеціаліст” та асистентську практику відповідно до навчальних планів магістерської підготовки. У Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича 2-тижнева навчальна практика проводиться після ІІ курсу (в місцевих органах управління і самоврядування); 2-тижнева навчальна практика після ІІІ курсу в органах прокуратури; 4-тижнева навчальна практика у VІІІ семестрі (в судах).

Направленість всіх видів практики визначається змістом програм практики. Однак досі не вироблені загальноприйняті критерії щодо того, які програми потрібні юридичним вузам і факультетам, скільки їх повинно бути, хто їх повинен затверджувати. Програми розробляють не тільки у кожному вузі, але й ледь не на кожній кафедрі, що приводить часто до непотрібного дублювання. Заслуговує уваги думка, що в систему програмного забезпечення практики повинні входити: типова програма практики (єдина для всіх юридичних вузів і факультетів), а також наскрізна і робоча програми практики.

Типова програма може забезпечити методичну єдність у вирішенні основних питань організації і проведення всіх видів практики протягом всього періоду підготовки спеціаліста, об’єднати всі ці види практики в єдиний комплекс.

У загальному виглядів типова програма може включати наступні розділи:

1. Цілі і завдання практики.

2. Місце практики у навчальному плані.

3. Зміст практики.

4. Індивідуальні завдання.

5. Теоретичні заняття.

6. Навчальні екскурсії.

7. Навчальні посібники.

8. Методичні вказівки.

9. Вимоги до звіту про практику.

10. Строки і форми контролю.

Наскрізна програма практики ще в 70-80-і роки минулого століття визначалася як одна із прогресивних форм вдосконалення навчального процесу. Зміст такої програми полягає в об’єднанні всіх видів практики з іншими складовими навчального процесу. Вона повинна пронизувати весь навчальний план і по горизонталі (в рамках одного курсу), і по вертикалі (з 1 по 5 курс), пов’язуючи основні навчальні дисципліни з потребами практики. Існувати й ефективно виконуватися наскрізна програма може у вигляді нормативно-методичного документу, діючого разом із навчальним планом.

Схематично процес підготовки кваліфікованого юриста можна уявити як послідовність набуття ним теоретичних знань, умінь і навиків. При цьому уміння можна характеризувати як знання в дії, в практичному прагненні до вирішення навчальних або професійних завдань. Це передбачає оволодіння студентом прийомами використання знань. Навики – це теж вміння, доведене до автоматизму; вони набуваються в результаті багаторазового використання одного й того ж прийому.

Прикладом юридичного вміння може служити здатність тлумачити закон, а потім і застосовувати його. Юридичні навики – це, наприклад, швидка і правильна підготовка юридичних документів, здатність до усних виступів у якості прокурора, адвоката і т.д.

Вміння і навики, які здобуваються студентом-юристом під час практики, можна розділити на два типи:

1) вміння точно виконувати коло професійних обов’язків в ідеальних умовах, тобто при відсутності перешкод для досягнення поставлених завдань;

2) вміння діяти в таких умовах, коли необхідний пошук оптимальних шляхів виконання завдань, коли необхідно оперативно враховувати переміни в обставинах.

Очевидно, що вміння другого типу мають більшу цінність, хоча даються значно складніше.

Великі труднощі існують при вирішенні проблеми безпосереднього включення студента-юриста в реальну юридичну діяльність під час практики. Оскільки практиканти не мають права самостійно здійснювати процесуальні дії, то вони взагалі залишаються “за бортом” цих дій. Вже давно пропонувалося створення і закріплення в процесуальному законодавстві посад практикантів – стажером. Це внесло би ясність у питання про реальну участь студентів конкретній роботі слідчого, прокурора і т.д., сприяло би оволодінню ними практичними вміннями і навиками. Однак досі ця проблема не вирішена ні в науково-правовому, ні в організаційному плані.

Умови пізнавальної діяльності студента під час практики суттєво відрізняються від вузівських, всі заняття строго регламентовані розкладом, коли студент з одного боку отримує значно більшу особисту самостійність, а з іншого – повинен підкорятися правилам внутрішнього розпорядку установи – бази практики. Все це вимагає перебудови, адаптації до нових умов. Як краще організувати робочий день студента-практиканта, як забезпечити оптимальне поєднання навчальних і практичних завдань у цей період, - повинні відповісти науково обґрунтовані програми практики.

В ході навчальної практики студенти знайомляться із структурою, завданнями, організаційними формами діяльності судів, прокуратури, обласних і районних державних адміністрацій. Вони здобувають основні загальноюридичні вміння і навики (наприклад, вміння знайти і застосувати потрібний нормативний акт, узагальнити практику з конкретної справи, скласти проект протоколу певної слідчої дії).

Виробнича практика представляє собою поглиблене вивчення роботи конкретної юридичної установ. Її суть полягає в набутті спеціалізованих вмінь і навиків (слідчого, судді, юрисконсульта і т.д.). Тому в програмах виробничої практики повинен встановлюватися оптимальний порядок таких спеціальних вмінь і навиків. Його виконанню, безумовно, сприяють спецкурси і спецсемінари з ведення адміністративних, цивільних і кримінальних справ.

Переддипломна практика продовжує процес адаптації студента до місця майбутньої професійної діяльності, розширюються і поглиблюються спеціалізовані вміння і навики. Значну роль повинна відігравати переддипломна практика і в підготовці дипломної роботи. Особливої уваги і підтримки заслуговують так звані “реальні” дипломні роботи, що є результатом виконання студентами своєрідного замовлення юридичних установ.

Складним у сучасних умовах є питання про бази практики. У нього є три аспекти: про коло установ, що використовуються як бази практики, про характер зв’язку (в т.ч. правового) вузу з базами практики; про вимоги до якості баз практики.

Перша проблема – визначення кола юридичних установ, у яких студенти повинні проходити практику обов’язково. До таких органів належать місцеві ради, органи МВС, нотаріат, адвокатура, органи соціального забезпечення. Практика в місцевих органах влади і самоврядування, прокуратурі і судах обов’язкова для всіх студентів.

Можливі два основні варіанти зв’язку вузу з базами практики. Перший – це так звані робочі зв’язки, які передбачають встановлення кожного разу нових контактів вузу з базами практики. Другий – це закріплення юридичних установ за вузом в якості постійних баз практики. Переваги другого варіанту очевидні. Постійні бази практики суттєво підвищують її ефективність.

Ще одне важливе з точки зору методики викладання юридичних дисциплін питання щодо студентської практики – це документи звітності. Документація звітності про практики в нинішній її формі не дає можливості всебічно проаналізувати завершену практику і раціонально використати результати цього аналізу. Заслуговує на увагу думка, що основним документом звітності слід зробити єдиний щоденник на всі види практики. Запровадження такого документу дасть можливість керівнику кожного наступного виду практики попереднє уявлення про студента, а сукупність відгуків про всі попередні практики допоможе дати повну об’єктивну характеристику випускника вузу.