4.1. Форми та види туризму

Форми туризму визначають його кількісні параметри. Види ту­ризму визначаються за різними критеріями. Серед них вирішальне значення має мета подорожі, бо вона впливає на формування туру, вибір маршруту й організацію обслуговування.

За формою організації виділяють туризм груповий та індивіду­альний. Існує також змішана форма — індивідуальпо-груповий туризм, коли тури купуються клієнтами індивідуально, а обслуговування від­бувається в групі. Деякі спеціалісти окремо виділяють ще й сімейний туризм як форму подорожі.

Дещо іншим є поділ на види й форми туристичної діяльності у масовому та спортивному туризмі. Тут виділяють такі форми як прогулянка, похід, мандрівка, зліт, табір, змагання та експедиція. У свою чергу спортивні походи розрізняють за їх складністю. Склад­ність визначається виконанням певних спортивних нормативів: по­ходи некатегорійні, І, II, III, IV, V і VI категорії.

За спрямованістю туристичних потоків вирізняють туризм:

• внутрішній (подорожі громадян у межах своєї країни);

• виїзний за кордон⁰ — тобто виїзд громадян за межі своєї кра­їни, відвідання інших країн;

• в'їзний (іноземний) — поїздки, прийом та обслуговування в країні іноземців.

Перші два види здійснюються вітчизняними туристами й можуть бути об'єднані терміном національний туризм\ внутрішній та іно­земний туризм позначаються як туризм у межах країни. У масшта­бах світу та його регіонів туристичні поїздки й обміни об'єднуються терміном міжнародний туризм.

З точки зору економічного й соціального розвитку країни надзви­чайно бажаним є розвиток внутрішнього та іноземного (в'їзного) туризму. Обидва види туризму використовують внутрішні ресурси й матеріально-технічну базу країни, стимулюючи їх вдосконалення та розвиток, і є джерелом значних грошових надходжень. У плані над­ходжень превалює іноземний туризм, який забезпечує також прип­лив валютних коштів. Але й туризм внутрішній за обсягом оборотів посідає значне місце в економіці країн. У наш час на внутрішній туризм припадає майже дві третини загального обсягу туристичного обороту в світі. Він є також необхідною й стабільною базою для розвитку туризму іноземного та є своєрідним «амортизатором» для туристичного господарства в умовах скорочення обсягів останнього. За Гаазького декларацією з туризму слід добитися такого становища, щоб «розвиток внутрішнього туризму стимулювався б таким же чи­ном, як і розвиток міжнародного туризму. Міцна база внутрішнього туризму була б великою перевагою у розвитку міжнародного туриз­му в країні»⁰. У цій же декларації йдеться й про велике значення внутрішнього туризму в соціальному житті країни та її громадян.

В Україні обсяги внутрішнього туризму поступово зростають, спостерігається поступове збалансування виїзного туризму.

За масштабами охоплення території розрізняють туризм внут- рішньорегіональний, міжрегіональний та кругосвітній.

На туристичному ринку найстабільнішу позицію займає туризм внутрішньорегіональний. Більшість європейців і мешканців Північної Америки віддають перевагу мандрівкам у межах свого регіону. В Єв­ропі останнім часом цьому значно сприяли ринкові умови, створені для громадян своїх країн Європейським Союзом, які включають свободу авіасполучень, спрощення прикордонних і митних формаль­ностей, ефективний захист прав туристів, єдиний валютний простір. Але експерти ВТО відзначають також тенденцію до зростання ко­роткострокових подорожей міжрегіонального характеру, викликаних характером праці подорожуючих. Активне заняття бізнесом зумовлює не тільки необхідність здійснення короткотривалих подорожей діло­вого характеру, але й вибір відпочинку, що передбачає повну зміну навколишньої обстановки, хоч і на короткий час. На думку експертів ВТО, кількість тривалих міжрегіональних подорожей також має тенденцію до збільшення. Передбачається, що у 2020 р. на кожні три подорожі одна буде тривалою та спрямованою до іншого регіону світу, а частка тривалих подорожей у загальному обсязі міжнародного туризму збільшиться до 32%. Кругосвітні подорожі становлять їх найменшу частку, зважаючи на труднощі організації, дорожнечу та тривалий термін.

Крім короткострокових і тривалих подорожей за критерієм терміну поїздки вирізняють також подорожі вихідного дня, що ос­таннім часом набувають все більшої популярності. Такі подорожі екскурсійного та рекреаційного характеру займають особливо велике місце у внутрішньому туризмі, але останнім часом спостерігається така ж тенденція і в туризмі міжнародному.

Туризм «кінця тижня» (week-end tourism) дозволяє деякою мірою вирівнювати сезонність туристичної активності, підвищити рентабель­ність матеріально-технічної бази, що має сезонний характер роботи.

Сезонність туризму визначається інтенсивністю туристичного потоку, спрямованого до того чи іншого району або центру у певний період часу. Сезоном називають такий період року, коли у центрі (районі) концентрується найбільше туристів.

Для деяких центрів таким «сезоном» є літо (літній туризм на морських курортах), для інших — зима (зимовий туризм у гірсько­лижних центрах). Час найвищої концентрації туристів визначають як «гарячий», або «верхній» (top) сезон, пік сезону; час практично пов­ної їх відсутності називають «мертвим сезоном». Існують райони з великим пізнавальним, культурним, діловим потенціалом або спри­ятливими умовами для рекреації протягом року, що є центрами пос­тійного (цілорічного) туризму. У випадку існування двох сезонів туристичної активності міжсезонний період між ними підприємства часто намагаються заповнити, пропонуючи нестандартні тури або знижуючи ціни на послуги (туризм міжсезонний). Останній є підґрунтям для стимулювання розвитку соціального туризму.

За економічним принципом залежно від принципу оплати й організації продажу турів, що також впливає на рівень послуг, вирізняють елітарний туризм (туризм VIР), комерційний, соціаль­ний та інсентив-туризм.

Туризм VIP (елітарний) — це туризм для дуже багатих людей, що передбачає режим «найбільшого сприяння» в поїздках: високий стандарт послуг і підвищену увагу в обслуговуванні. Сам набір послуг може бути досить неординарним і складатися з урахуванням наймен­ших побажань клієнта. Практично це завжди індивідуальні тури.

Комерційні тури — реалізуються фірмами на комерційних засадах, найчастіше це індивідуально-групові тури з досить широким спектром цін. Якщо комерційний туризм передбачає оплату туру власне клієн­том, то туризм соціальний повністю або частково оплачується держа­вою, підприємством чи здійснюється на кошти громадських соціальних фондів. Це організація туристичних подорожей для осіб, які мають невисокий рівень статків або належать до найменш захищених верств населення (діти, юнацтво, пенсіонери, інваліди тощо) з метою реаліза­ції їх права на відпочинок. При цьому установи та підприємства, що займаються соціальним туризмом, не ставлять за мету здобуття висо­ких прибутків. Тому соціальний туризм може успішно розвиватись тільки за умови активної суспільної та державної підтримки, для чого розробляються спеціальні програми, створюються цільові фонди, здійснюється активний пошук нових форм організації. Так, у Західній Європі широкої популярності набули так звані «відпускні чеки». Цю практику започатковано у Франції. Перед відпусткою громадянин отримує чек на певну суму, що приймається на території країни як безготівковий розрахунок за послуги в організації відпочинку і може бути використаний тільки на відпочинок. У країнах Східної Європи та у колишньому Радянському Союзі справою соціального туризму займа­лися профспілки. У 80-ті роки XX ст. у здравницях профспілок більш як три чверті відпочиваючих отримували путівки на відпочинок за рахунок коштів соціального страхування та державного бюджету або за пільговими цінами зі сплатою 30-50% відсотків вартості.

Сьогодні все популярнішим є різновид соціального туризму, що отримав назву інсентив-туризм (заохочувальний). Він поступово завойовує позиції й на ринку країн Східної Європи та України, витіс­няючи традиційний соціальний туризм. Це туристичні подорожі, що організуються підприємствами та фірмами для своїх співробітників як засіб заохочення та як винагорода за сумлінну працю. Особливістю та­ких турів є цікаві програми перебування, що передбачають поряд із відпочинком та екскурсіями заходи соціального характеру: професійні зустрічі, відвідування підприємств і установ, проживання в сім'ях, органі­зацію розваг тощо. Бурхливе зростання заохочувального туризму в світі призвело до створення ряду асоціацій цього профілю, скликання конфе­ренцій, організації виставок і видання спеціальних каталогів. У світі витрати на організацію інсентив-туризму становлять 5- 6 млрд $ США.

За характером організації виділяють туризм плановий (органі­зований) та самодіяльний.

Плановий туризм передбачає здійснення туристичних подорожей за певними маршрутами й графіками, встановленими туристичними організаціями, що оформлюються туристичними путівками (вауче- рами). Як правило, туристи вибирають собі відповідний тур із тих, що пропонуються фірмою в плановому порядку. Але фірми можуть ство­рювати окремі непланові тури на замовлення клієнта або організації.

Самодіяльний туризм — це подорожі, що розробляються й організуються самими туристами, об'єднаними у туристські гуртки та клуби. Цей вид туризму теж є організованим на відміну від неор­ганізованого туризму або «дикого» відпочинку, де всі елементи його організації — розробку та узгодження маршруту, забезпечення й реалізацію здійснюють самі туристи.

Дуже важливою, особливо з точки зору організації обслуговування туристів, є класифікація туризму за демографічним і соціальним скла­дом учасників подорожі. При цьому враховують вік, соціальний і гро­мадянський стан, рід занять туристів тощо. Таким чином виділяють ту­ризм: дитячий, молодіжний, сімейний, шкільний, студентський, туризм «третього віку»,а інвалідів тощо. Відповідно до кожного виду підбира­ються місце розміщення, тип харчування, склад програми перебування.

Так, організація дитячого й шкільного туризму при досить поміркованих цінах на тури і невисоких вимогах щодо якості розміщення, передбачає триразове харчування, організацію програми, де відпочинок і розвага черіуються із заходами пізнавального та виховного характеру. При організації транспортних подорожей дітей вживаються додаткові заходи для гарантування їх безпеки.

Молодіжний туризм допускає використання послуг не дуже високого якісного стандарту, але покликаний створювати атмосферу активного спілкування й відпочинку.

Категорія туристів *третього віку* передбачає якісний сервіс та інформаційну насиченість подорожей.

Сімейний туризм вимагає від туристичних підприємств створен­ня умов для якісного відпочинку всієї родини. Тут повинні існувати номери, де легко встановлюються додаткові ліжка для дітей, дитяче меню, містечка розваг і служба догляду за дітьми.

Сьогодні все активніше звертаються до організації туризму для інвалідів та осіб з фізичними вадами, для яких використовуються від­повідним чином обладнані готелі й транспортні засоби, розробляють­ся спеціальні програми. Так, в Угорщині 35 великих готелів мають спеціальне обладнання для прийому та обслуговування осіб з фізични­ми вадами. Компанії «Хелс енд холідейз», « Атлантик енд Пасифик тревл» і авіакомпанія «Ер Нью Зиланд» (Нова Зеландія) пропонують тури на лікування, в т. ч. для осіб з тяжкими фізичними вадами, розу­мово відсталих, сліпих, глухих. Для них працює спеціально підготовле­ний персонал, є автобус на 45 місць з ліфтом-підйомником, складні ліжка, інвалідні коляски, спеціальне меню зі шрифтом Бранля тощо.

Останнім часом з'являються специфічні підвиди туризму. їх поя­ва зумовлена особливостями сучасного способу життя. Так, активне заняття бізнесом змушує главу сім'ї направляти на відпочинок дру­жину з дітьми, або навпаки — поява категорії ділових жінок змушує їх чоловіків виїжджати з дітьми на відпочинок. Якщо ж подружжя займається бізнесом удвох, на відпочинок їдуть бабусі та дідусі з ону­ками. Так з'являється туризм неповних сімей. Збільшення кількості самотніх людей призвело до появи туризму одиноких сердець тощо.

Окремо слід назвати поїздки туристичних груп професійного спрямування. Останнім часом фірми та підприємства все частіше використовують туристичні подорожі для організації професійного навчання, обміну досвідом, підвищення кваліфікації, вирішення діло­вих питань. Такий корпоративний туризм теж стає перспективним сегментом туристичного ринку.

З точки зору форми організації подорожі та туристичного обслуговування виділилися такі специфічні види туризму як тайм- шер, туризм самообслуговування, клубний туризм тощо.

Система відпочинку тайм-uiep (кондомініум) виникла у Франції та детально розроблена в США. Time share (поділений час) — це придбання готельного номеру, вілли, котеджу у власність на певний час (наприклад, один-два тижні протягом року по черзі з іншими влас­никами). Нині ця система популярна в світі, за її умовами приймають гостей більш як 3 тис. курортів у 80 країнах світу. Право на володіння можна передавати чи обмінюватись ним. Існують спеціальні біржі, де можна обміняти, скажімо, свій готельний номер на європейському ку­рорті на такий в одній із країн Азії. На жаль, на українському ринку ця форма відпочинку не набула поширення за недостатністю досвіду ро­боти з нерухомістю у вітчизняних туристичних фірм і слабкістю відпо­відного законодавства, а в країнах СНД, зокрема, в Росії з її впровад­женням були пов'язані численні випадки шахрайства й обману клієнтів.

У туризмі самообслуговування клієнти купують у туристичної фірми мінімальний набір послуг: транспортування, розміщення, страхування, а всі інші, в т. ч. харчування та розваги, купують на місці або організовують самостійно, користуючись їх значно нижчою місцевою ціною. Для розміщення таких туристів найчастіше використовується приватний сектор, спеціальні будиночки-котеджі, а останнім часом у ряді країн Середземномор'я активно будуються так звані «готелі для відпускників» — невеликі, 2-3-поверхові, збудова­ні як комплекс квартир із кухнями. Гостям пропонується мінімум обслуговування, в основному — прибирання, зміна білизни, але за бажанням вони можуть замовити собі у фірмі будь-які додаткові послуги, в т. ч. — екскурсії, розваги, автомобіль напрокат.

Клубний туризм — це відпочинок людей, яких поєднують спіль­ні заняття, інтереси й захоплення. Місцем організації такого відпо­чинку як правило, є туристичні містечка або круїзні судна, на яких вони відправляються, наприклад, на острови вивчати життя пташок чи риб і слухати лекції спеціалістів або організують зустрічі філате­лістів, любителів джазової музики тощо. Таким спільним заняттям може бути просто активний відпочинок, що передбачає обслуго­вування за принципом «all inclusive» (все включено). Дуже цікаву «нову філософію» клубного відпочинку пропонує французька турис­тична корпорація «Середземноморський клуб» (Клаб Медітерране або Клаб Мед). Послуги «милих організаторів», які в туристичних містечках Клаб Мед приймають та опікують «милих гостей», роблять відпочинок останніх максимально зручним і комфортним.

Західні спеціалісти, зокрема — німецькі — визнають також існу­вання дачного туризму і близький до нього вид, який називають стаціонарним туризмом. Це будівництво родиною іншого дому або його оренда для відпочинку в екологічно або кліматично привабли­вій зоні.

Важливе значення має класифікація туризму за видами залежно від засобу пересування туристів. Тут виділяють дві великі групи:

• туризм транспортний — авто, авіа, залізничний, морський та річковий;

• подорожі з активними засобами пересування — пішохідний, лижний, кінний, велосипедний та мототуризм, водний (гребний, сплавний та вітрильний), підводний, гірський й гірськолижний, спелеотуризм, а також їх комбіновані види.

Подорожі з активними засобами пересування належать до спор­тивних занять і можуть бути класифіковані за ступенем складності.

Серед транспортних видів туризму найбільшою популярністю ко­ристується автомобіль. За підрахунками експертів у наш час понад 50% усіх туристичних подорожей здійснюється на автомобілях. У США більшість громадян мандрують своєю країною на власних автомобілях. У Західній Європі за рейтингом популярності перше місце займає за­лізничний транспорт — 38% подорожей, друге — морські та річкові кру­їзи — ЗО, далі — авіатранспорт — 22 і 10% — автобуси та автомобілі.

У колишньому CP CP співвідношення туристичних потоків за ви­дами транспорту розподілялися наступним чином (станом на 1991 p.): автомобільний транспорт — 51,8%, залізниця — 29,8, авіаційні перельо­ти — ІД, морські та річкові круїзи — 8,3%. Нині в Україні залізничний транспорт зберігає свої позиції на внутрішніх туристичних маршрутах; на міжнародних перші місця поділяють авіатранспорт, автобуси та ав­томобілі. Авіація приваблює клієнтів зручністю та швидкістю доставки до мети подорожі, автотранспорт — мобільністю й відносною дешевизною.

Авіаційний туризм — один з наймолодших видів, який почав активно розвиватись наприкінці 50-х років XX ст. Важливим етапом у розвитку авіатуризму стала поява спеціалізованих туристичних перельотів — чартерних рейсів — та їх використання в «пакетному туризмі» (див. далі «пекідж-тури»), що значно знизило ціни на авіат­ранспорт для туристів і збільшило прибутки туроператорів.

Основною перевагою авіаподорожей є швидкість і можливість подолання великих відстаней за короткий час при відносно високій комфортності та безпеці. Тому, у країнах, віддалених від основних туристичних регіонів, їх частка у загальній кількості туристичних пе­ревезень є переважаючою (наприклад, в Австралії — 99,5%, Новій Зеландії — 98,6, Японії — 97,5%). Встановлено, що при віддаленості перевезень понад 1000 км частка авіатранспорту поступово зростає від 2,5-5% (при відстані від 1 до 1,5 тис. км) до 20~30% (2-3 тис. км), а при віддаленості понад 3 тис. км. — до 50-100%. Проте авіа­транспорт є достатньо дорогим видом подорожі.

Залізничний туризм бере свій початок з 40-х років XIX ст. Так, у 1841 р. Томас Кук організував першу класичну подорож 580 англійців з Лейстера до Лафборо. Залізничний туризм і сьогодні залишається одним з основних видів транспортного туризму в світі й особливо в Європі. Основні його перевапі: безпечність, надійність, відносно висока швидкість та економічна доступність, що нині доповнюються підвищенням комфортності подорожей.

Спеціальною формою залізничної подорожі є туристичні поїзди, такі як «Східний експрес», «Транссибірський експрес», «Поїзд мага­раджів» тощо.

Специфічні подорожі на туристичних поїздах пропонує інозем­ним туристам українська фірма «Джерело». Вони призначені для любителів старовинної залізничної техніки. Ці подорожі нагадують перші подорожі Томаса Кука — старовинні поїзди, невеличкі вагон­чики, що рухаються на малій швидкості через мальовничі місцевос­ті із зупинками для відпочинку та фотографування.

Розвитку залізничного туризму заважає його територіальна обмеженість, недостатня мобільність, що має місце й у подорожах водними видами транспорту.

Морський і річковий туризм набуває значного розвитку з кінця XIX ст., хоча інтенсивні пасажирські перевезення водним транспор­том відбувалися ще у XVII-XVIII ст. У другій половині XIX ст. то­чилася гостра боротьба між суднохідними компаніями за клієнтів. Це змушувало їх підвищувати комфортність суден. Тоді ж почалася ера морських круїзів — туристичних подорожей, коли теплохід став одночасно засобом транспортування та місцем відпочинку туристів.

Перші річкові екскурсії на човнах р. Темзою (Англія) були орга­нізовані Томасом Куком ще у 1843 р. Майже у той самий час у Пів­нічній Америці компанія «American Express» розпочала регулярні екскурсії по Міссісіпі на колісному пароплаві «Mississipps». Подібні екскурсійні круїзи здійснювалися Нілом, Рейном, Дунаєм. Сьогодні річкові круїзи пролягають також Ладозьким озером, басейнами Волги та Дніпра, Лени й Обі, Янцзи, каналами та річками Франції й Шве­ції. В Україні великою популярністю користуються Дніпровські круї­зи з виходом у Чорне море до Одеси, Севастополя та Євпаторії. Зрос­тає популярність морських подорожей на поромах, яхт-круїзів тощо.

Автотуризм має такі безперечні перевапі як висока мобільність, порівняно невисока вартість, швидкість. Сюди входять автобусні мандрівки й подорожі, що здійснюються туристами на власних автомобілях і взятих напрокат у фірмах. З'явившись на початку XX ст.₍ вже у 1960-ті роки автотуризм став найпоширенішим видом і з кожним роком його обсяги помітно зростають. Серед планових туристичних маршрутів найбільшою є частка автобусних (78%) і лег­ковим автомобілем (17), 5% припадає на інші види автотранспорту.

Безумовно найважливішим критерієм поділу туризму на види є мета подорожі. Як правило, їх може бути декілька, але одна з них завжди буде головною, домінуючою й саме вона визначатиме вибір місця подорожі та характер послуг, придбаних туристом.

Пізнавальний або екскурсійний туризм включає подорожі з пізна­вальними цілями. Дуже часто він поєднується з туризмом інших видів — відпочинком, етнічним, діловим тощо, але існують також подо­рожі суто пізнавального характеру. Останнім часом виділився специфіч­ний підвид цього виду туризму — heritage-tourisme (англ. heritage — спа­док) — подорожі з відвіданням історико-культурних центрів, часто розташованих у різних країнах, з метою ознайомлення з культурною спадщиною різних епох і народів. Цей підвид близький також до культурно-розважального туризму — туристичних подорожей, що прово­дяться з метою відвідання музеїв, виставок, картинних галерей, театрів, а також культурних заходів — різного виду театральних і музичних свят, конкурсів, фестивалів. Сюди ж відносяться суто розважальні тури. Невеликі за обсягом (2-4 дні) вони мають на меті участь туристів у різноманітних святкових програмах — різдвяних, великодніх, календар­них святах і святах великих міст, відвідання тематичних парків тощо.

Наймасовішим є світовий ринок рекреаційного туризму (відпо­чинок і лікування), що охоплює 71% загальної кількості прибуттів у світі та характеризується поступальними темпами розвитку й ста­більністю туристичного попиту. Він не є однорідним. Так, у Західній Європі він становить 68% туристичного ринку, Америці — 76, Пів­денній Азії — 73, Африці — 30%. Туристичний попит теж має свої відмінності — райони екологічно чистої природи починають витісняти традиційний продукт — «сонце та море». Так, за результатами опи­тувань, проведених експертами Франції, 60% французів віддають пере­вагу відпочинку на морі, 31 — у сільській місцевості, 9% — у горах.

До рекреаційного туризму належить курортно-лікувальний — один з найтрадиційніших видів, що розвивається в районах зі спри­ятливим кліматом і наявністю лікувальних ресурсів (мінеральні джерела, грязі), або в місцях, де розроблені технології лікування тих чи інших хвороб. Центрами такого туризму є відомі міжнародні курорти і курорти місцевого значення. Поїздки на лікування тісно пов'язані з медичним обслуговуванням — від рекомендацій лікаря до організації необхідних процедур і вимагають від туристичних фірм певної обізнаності та роботи у тісному зв'язку з медичними закла­дами. Лікувальні тури, що вимагають порівняно тривалих термінів перебування (2-3 тижні) і більш розвиненого обслуговування, відповідно є досить дорогими та прибутковими для турорганізаторів.

Багато підприємств відпочинку включають до асортименту послуг, які пропонуються туристам, також лікувальні. У Болгарії в деяких курортних готелях існує 60 видів лікувальних процедур. В Угорщині готель «Аква» на курорті мінеральних вод біля озера Балатон пропо­нує бажаючим спеціальне меню, щоб позбутися надмірної вапі. У США понад 2 тис. готелів і мотелів пропонують «фітнес-центри» — зали з обладнанням для підтримання фізичної форми, що нині набувають популярності й у Європі. Не менш популярними сьогодні є подорожі на спа-курорти, де практикується гідролікування, або на курорти, що пропонують підтримання гарного зовнішнього вигляду за допомогою велнес-програм і таке інше. У Швейцарії ще в середині 80-х років XX ст. відкрито вегетаріанський п'ятизірковий готель з дієтичною кухнею.

Діловий туризм займає до 20% світового туристського ринку, але також нерівномірно представлений у регіонах. Так, в Африці він становить 40% всього туробміну, в той час, як в інших регіонах — 15-20%. Ділові поїздки характеризуються попитом на обслуговуван­ня за найвищими класами, відповідно високої вартості, на них мало впливає фактор сезонності. Різновидами ділових поїздок є подорожі з метою участі у переговорах, нарадах, міжнародних і національних ярмарках, виставках, поїздки спеціалізованих груп за професіями. Деякі дослідники відносять до цього виду також конгресний туризм, хоча більшість вважають його підвидом наукового туризму.

Науковий туризм включає поїздки з метою участі у конгресах, сим­позіумах, нарадах і посідає на туристичному ринку значне місце. Конгресні туристи становлять 6-7% загальної чисельності іноземних тимчасових відвідувачів, але на їх частку припадає до 10% валютних над­ходжень від туризму. Цей вид туризму дуже прибутковий. Конгресний турист витрачає значно більше грошей, ніж будь-який інший. Учасників конгресів часто супроводжують члени їх сімей. Під час проведення конгресу крім обслуговування для них організуються екскурсійно-розва­жальні тури та програми. Конгресні центри створено у багатьох великих містах світу. Існує також Міжнародна асоціація конгресів і конференцій (International Congress and Convention Association — ICCA).

Останнім часом великим попитом почали користуватись навчальні тури. Переважно вони передбачають вивчення іноземних мов, але все частіше використовуються з метою отримання більш широкої освіти на базі освітніх закладів країни перебування. Інтенсивна навчальна програма тут чергується з екскурсіями, розвагами, спортивними заняттями. Найбільший розвиток такі тури отримали в Англії.

Спортивний туризм об'єднує подорожі для участі у спортивних заходах як у ролі глядача-уболівальника, так і для безпосередньої участі у заняттях спортом. Серед найпопулярніших спортивних занять є заняття тенісом, підводним плаванням і віндсерфінгом, гірськолиж­ним спортом. Так, у світі зареєстровано 40 млн туристів, які займаються лижним спортом, половина з них — гірськолижники. Останнім часом популярними стають екзотичні види спортивних занять, такі як дайвінг — підводне плавання, рафтинг — сплавлення гірськими річками на легких надувних плотах, банджи-джампінг — стрибки з висоти.

До цього виду відносять також туризм з активними засобами пере­сування, інтерес до якого в світі зростає швидкими темпами. В Украї­ні такі подорожі в більшості своїй мають самодіяльний характер орга­нізації і є справою різноманітних спортивних клубів, гуртків і спілок.

Масовість і доступність туризму цих видів, велике оздоровче та вихов­не значення, популярність серед населення дають підстави для введен­ня його до числа пріоритетних напрямів розвитку туризму в Україні.

Релігійний туризм є одним з найстаріших видів і відомий з часів формування основних світових релігій. Туризм здійснюється як місіонерський — подорожі з метою пропаганди релігійного віровчен­ня та паломницький — відвідування святинь і святих місць. Якщо перший — це туризм одинаків, то другий має масовий характер. Сві­товими центрами релігійного туризму є Мекка, Медина, Єрусалим, Ватикан та інші міста. Але є приклади, коли центром паломництва стає непомітне містечко. Так сталося, наприклад, з французьким міс­том Лурд — де у 1858 р. відбулося диво: в гроті Масав'єль жінці — мешканці Лурду, з'явилася Богородиця. Лурд став центром релі­гійного паломництва і за 100 років перетворився на великий туристичний центр, що за кількістю готельних місць поступався тільки Парижу. В Україні є можливості для розвитку паломницько­го туризму. Це християнські святині монастирів, серед яких найбіль­ші й найвідоміші — Києво-Печерська та Почаївська лаври; святині хасидів — могили цадиків (учителів) у Білій Церкві, Меджибожі, Умані та ін. Разом із перевезенням туристів, забезпеченням їх житлом, харчуванням, часто такі подорожі передбачають створення туристам відповідних умов для відправи культових обрядів.

В етнічному туризмі виділяють подорожі двох видів — поїздки для побачення з рідними та відвідання місць, з якими пов'язана історія народу або життя предків. Цей вид туризму має особливе значення для тих країн, значна частина населення яких проживає за кордоном. Одним з підвидів етнічного туризму є прикордонний. Якщо ще в 70-80-х роках XX ст. переважали поїздки з метою відвідання рідних або місця народження, то останнім часом, коли відбувається природне скорочення першого покоління вихідців із країни та їх заміна представниками другого, третього й четвертого поколінь, губляться й прямі родинні зв'язки. Тому в наш час метою поїздок переважно є відвідування батьківщини предків. Це впливає й на асортимент послуг у поїздках — підвищується попит на готель­не розміщення, змінюються вимоги до програми перебування.

Дуже цікавим і перспективним видом є туризм промисловий — поїздки на полювання, риболовлю, збір ягід, грибів, плодів тощо. Серед них особливо перший вид потребує великих зусиль в організа­ції, але є надзвичайно прибутковим.

Останнім часом розширюються підвиди екологічного туризму, пов'язаного з пошуком екологічно чистих зон та їх збереженням. Крім подорожей для відпочинку в екологічно чистих зонах (націо­нальні парки, заповідники) і поїздок, де відпочинок поєднується з доглядом за природою, флорою й фауною (екологічні табори, робота в зоопарках, заказниках тощо) з екологічного туризму виділилися сільський зелений, або агротуризм, і фермерський туризм. Крім відпочинку в сільській місцевості чи на фермі, сільської екзотики та близькості до природи туризм цього виду несе також певне соціаль­не навантаження — створює умови для виживання й розвитку села.

Надзвичайно високими темпами зростає пропозиція на ринку при­годницького та екзотичного туризму. Це пов'язано з великим попи­том на тури, що пропонують незвичайний відпочинок, можливість зануритись у вир пригод, випробувати себе, повністю змінити оточен­ня (інколи — на дуже екзотичне), отримати нові незвичайні емоції. Географія й тематика таких турів надзвичайно широкі й різноманітні. Так, нью-йоркська фірма «Уандер берд туре» пропонує 8-денну подо­рож до Тринідаду і Тобаго у супроводі спеціаліста для спостереження за життям птахів; каліфорнійська фірма «Фар хорайзнз» — археологіч­ний тур «Давні царства Майя» в Белізі; інша каліфорнійська фірма «Уілдернесс тревл» пропонує низку пригодницьких турів, таких як «Храми й базари Катманду», 4-денну подорож у фургонах територією Аннапурни, плавання на плотах; пакистанський оператор «Серай тревл енд туре» (м. Пешавар) продає 20-денні тури «Джем сафарі» (поїздки до підніжжя хребтів Гіндукуш, Гімалаї, Каракорум з метою вивчення техніки видобутку дорогоцінних каменів). Вам можуть запропонувати вечерю в замку з привидами або взяти участь у справжньому розслідуванні вбивства за Агатою Крісті (Англія) чи в судовому процесі та відбуття «терміну ув'язнення» в стокгольмській в'язниці Лагхолмен (Швеція); декілька днів перебування на космічній базі у «місячному містечку» біля Тампере (Фінляндія); проживання серед справжніх тубільців маорі у Новій Зеландії, де ви зможете ми­луватися бойовими танцями потомків людожерів і придбати на згадку традиційну сорочку, сплетену з трав, або намисто із зубів хижаків. Як правило, такий туризм є дуже дорогим й елітарним. Характер екзотичного туризму мають також гастрономічні тури. Часто при­годницький туризм пов'язаний з певним ризиком і вимагає підвищеної уваги до безпеки туристів. Внаслідок цього, з пригодницького виділив­ся екстремальний туризм, метою якого є випробування сил людини в складній обстановці. Зараз він набуває популярності особливо серед молоді, бо не тільки створює умови для випробування власних сил людини, але й загартовує її. Українська державна молодіжна організа­ція — туристичний клуб «Компас», основою роботи якої є організація літніх наметових таборів для молоді, пропонує їх учасникам такі змагання екстремального характеру. Юні туристи мають можливість випробувати себе на витривалість, загартуватись, здійснивши нічний перехід через ліс або відправитись туди у тижневий похід з мінімумом харчів і побутових зручностей.

Серед екстремальних турів нині набуває популярності так званий військовий туризм, який надає туристам можливість управляти су­часною військовою технікою, здійснити політ у надзвуковому літаку або стрибнути з парашутом. Останнім часом модною є пропозиція випробувати себе у ролі бомжа, клошара (паризькі безпритульні), що теж з'являється на туристичному ринку.

І хоча вже існує дуже багато видів туризму за метою подорожі, їх кількість продовжує збільшуватись. У наш час з'явилися хоббі- туризм, який надає людині можливість займатися улюбленою спра­вою в умовах подорожі та відпочинку серед тих, хто поділяє її захоп­лення; подіевий туризм — з метою відвідання та участі у відзначенні

якоїсь видатної або цікавої події (в т. ч. турніри, воєнізовані змагання тощо); шопінговий або шоп-туризм — подорожі за кордон з метою придбання товарів широкого вжитку з подальшою їх реалізацією, що у нашій країні пережив пік популярності в першій половині 90-х ро­ків XX ст. та інші, перелік яких, безперечно, буде продовжуватись.

4.2. ВИДИ МАРШРУТІВ І ТУРІВ

Існують окремі класифікації для туристичних маршрутів і турів. Маршрути поділяються на види практично на підставі тих самих критеріїв, які є основою класифікації туризму за видами (рис. 4.1). Але виділяється їх поділ за формою побудови траси маршруту: це лінійний, кільцевий, радіальний та комбінований.

Комбінований

[ Класифікація туристичних маршрутів —

	За вибором засобів пересування

З активними засобами пересування

І Транспортний

Спелео

Лижний] { Гірськолижний

Автомобіль

Вітрильний І 1 Водний"] 1 Велосипедний

Гірський

Авто

Автобус

Кінний

Пішохідний

Мото |—і—[ Річковий сплав

Авіа

Морський

Залізничний

За територіальною ознакою

І Внутрішній І І Міжнародний | | Кругосвітній

За тривалістю

За змістом програми

— Екскурсійний ~] —І Оздоровчий

Багатоденний [Короткостроковий! | Вихідного дня

—І Спортивний ~]

— Похідний

— Розважальний

За складом учасників подорожі

Молодіжний —

За побудовою траси

За сезонністю [_, Дії

Цілорічний [—

Кільцевий

Сезонний

Сімейний —

Радіальний —

Зимовий —

{ Пригодницький"

Мисливський, рибальський

Дитячий -

Комбінований Літній

Рис. 4.1. Класифікація туристичних маршрутів 110

Лінійні маршрути починаються в одному пункті (відправлення) й закінчується в іншому (прибуття).

Кільцеві маршрути починаються та закінчуються в одному й тому ж пункті.

Радіальні маршрути передбачають переміщення у різних нап­рямках з одного й того ж пункту та з поверненням до нього.

Комбінований маршрут поєднує в собі різні види (рис. 4,2).

Рис. 4.2. Види маршрутів за побудовою: а — лінійний; б — кільцевий; в — радіальний; г — комбінований

За формою побудови можна виділити інклюзив-тури та пекідж- тури. Хоча деякі дослідники й теоретики туризму вважають, що це різні назви одного й того ж поняття, на нашу думку тут є певна різниця.

Інклюзив-тур (англ. inclusive — той, що включає у себе) — це тур, який складається з послуг різних видів, кожна з яких може бу­ти реалізована окремо та має власну роздрібну ціну. Вартість туру складається з вартості послуг, що входять до нього І можуть додава­тись до пакету туру при його формуванні або вилучатися з нього згідно з бажанням клієнта.

Пекідж-тур (англ. package — пакет) — подорож за визначеним маршрутом з певним комплексом послуг. У Директиві ЄС з пекідж- турів (1993) цей тур визначається як пакет послуг, який включає не менше двох компонентів, таких як перевезення, розміщення та інші послуги, не пов'язані з першими двома. Тур продається як єдиний неподільний пакет за ціною нижчою ніж та, що мають ці послуги, взяті окремо, завдяки значним знижкам, що застосовуються при оптовому продажу.

Якщо інклюзив-тури більш характерні для індивідуального туризму, пекідж-тури частіше реалізуються у груповому.

У вітчизняній та зарубіжній практиці зустрічаються види турів, спеціалізовані за формою організації подорожі, складом учасників та особливостями маршруту, наприклад:

• тури VIP — індивідуальні тури за класом обслуговування VIP;

• тури а la carte — тури з визначенням маршруту за вибором самих туристів;

• тури Stop-over — індивідуальні тури для транзитних туристів;

• СЕТ-тури — стандартні економічні тури для групового туризму;

• Т-тури (фікс-тури) — індивідуально придбані тури для поїздок у складі груп з фіксованими датами заїзду тощо.

4.3. ПРОГРАМИ ПЕРЕБУВАННЯ ТУРИСТІВ

Продуктом діяльності туристичної фірми є туристична послуга чи товар, але переважно туристичні фірми пропонують на ринку комплексний продукт у вигляді турів. Це поїздка за певним маршру­том із комплексом послуг, які реалізуються як єдиний пакет. Най­простіший пакет {package — tour) включає щонайменше два елемен­ти туристичного обслуговування: розміщення та харчування або транспортування й розміщення. Класичний пакет включає чотири елементи: розміщення й харчування за певним планом, транспорту­вання та зустріч-проводи (трансфер і доставка багажу). Але потреби рекреаційної діяльності людини у подорожі не можна задовольнити наданням їй найпростішого пакету основних туристичних послуг. Люди, подорожуючи, як правило, переслідують певну мету (бізнес, відпочинок, пізнання тощо). Туристична фірма може сприяти її досягненню, пропонуючи відповідне програмне обслуговування.

Програмне обслуговування — це надання певного, нормативно вивіреного набору послуг, який гарантує змістовну рекреаційну діяль­ність людини згідно з метою подорожі та її потребами. У спеціаль­ній літературі часом використовується термін «програмний туризм». Але можна стверджувати, що власне весь туризм є «програмним»; тільки програмні заходи можуть або бути включені безпосередньо до турпакету, або пропонуватись як додаткові послуги. Набір послуг, що включається до пакету, залежить від віщу І форми туризму, плану й класу обслуговування.

У світовій туристичній практиці використовуються наступні плани туробслуговування:

• FB (Full Board) — повний пансіон (American Plan) — розмі­щення плюс триразове харчування;

• НВ (Half Board) — напівпансіон (Modified American Plan) — розміщення плюс дворазове харчування: сніданок І вечеря (рідше — обід);

• ВВ (Bed and Breakfast) — сніданок плюс розміщення (Conti­nental або Bermuda Plan — залежно від виду сніданку);

• European Plan — тільки розміщення (рідко застосовується).

Плани туробслуговування вказують на співвідношення в турі

основних послуг — розміщення й харчування.

При визначенні засобу розміщення туристів передусім слід вра­ховувати тип підприємства за призначенням — залежно від категорії ту^гристів і виду транспорту, що ними використовується, а також — його клас.

Серед типів підприємств розміщення домінують готелі різного призначення: ділові — для бізнесменів і ділових людей; рекреаційні — для відпочинку в курортних місцевостях; для екскурсійного туризму, транзитні тощо.

Є додаткові засоби розміщення, такі як туристичні містечка й ба­зи, молодіжні табори та гуртожитки, квартири для відпускників, при­ватні квартири тощо. Орієнтуючись на транспорт туриста, для авто­мобілістів можна пропонувати мотелі й кемпінги, для подорожуючих водним шляхом — флотелі й ботелі. Існують навіть флайтелі (для власників повітряного транспорту) і мобільні засоби розміщення: судна, поїзди, баржі, яхти тощо. Враховуються також специфічні особливості та смаки клієнтури. Готелі спеціалізуються на прийомі інвалідів, ділових жінок, сімейних туристів, молоді, осіб, які не палять або бажають схуднути тощо. Існують готелі національного типу, готелі-замки тощо. Це дозволяє туристичній фірмі зробити оптимальний вибір підприємства розташування для туристів будь- якої категорії.

Тип готельного підприємства визначає асортимент послуг, що на­даються його гостям-постояльцям, у той час як клас готелю вказує на якість послуг. У світовій туристичній практиці використовуються класи обслуговування, якими позначають його якість, та які, в свою чергу, ґрунтуються на якості розміщення. Стандартно прийнятими класами обслуговування є:

• клас VIР — розміщення в номері типу «багатокімнатний апар­тамент» у готелях вищих категорій — 3-5 зірок;

• клас люкс -- номер типу «suite» (2-3-кІмнатний) у готелях вищих категорій;

• клас перший — 1-2-місне розміщення в однокімнатному номе­рі з усіма зручностями у готелях категорії 2-4 зірки;

• клас туристичний¹ — 1-4-місне розміщення в однокімнатних номерах з умивальником або без нього (зручності на поверсі) в готе­лях категорії 1-2 зірки.

У практиці вітчизняного туризму використовувалися такі класи розміщення, як «люкс-апартамент», «шкільний» (здешевлений) та клас «кемпінг» (повний — із розміщенням у будиночку і неповний — місце для встановлення намету; в обох випадках — з наданням місця для стоянки автомашини). Класи обслуговування враховують також якість харчування та організацію зустрічей-проводів.

Харчування туристів організовують у підприємствах масового харчування типу ресторан або кафе різних категорій відповідно до класу обслуговування. В Україні їх рівень визначається категоріями — люкс, вища, перша; за кордоном використовуються інші позначення, найчастіше — зірки. Інші типи підприємств харчування теж викорис­товуються у туристичній практиці: їдальні — для організації харчу­вання в підприємствах рекреаційного типу невисоких категорій або для дитячих (шкільних) груп; буфети і бари — для туристів-індиві- дуалів або для організації раннього сніданку (пізньої вечері) тощо. Найчастіше для туристів обираються заклади харчування безпо­середньо в підприємствах розміщення, але іноді, відповідно до програми перебування туристів, харчування доцільно організовувати в місцях проведення програмних заходів або поблизу них. Туристам пропонуються меню різних видів, з яких найпоширенішими є:

• табльдот (комплексне меню) виключає вільний вибір страв, хоча в деяких випадках туристу надається можливість вибору між двома-трьома скомплектованими меню;

• «а ля карт» («а la carte», або «за меню») — вільний вибір страв із запропонованого в меню асортименту;

• меню попереднього замовлення, коли туристу надається можли­вість замовити на свій смак страву із запропонованого завчасно асортименту; різновид — так зване «мале меню» — коли вибір стосу­ється тільки основних страв обіду або вечері, а інші пропонуються в комплексі;

• меню чергових страв або меню денного раціону.

У світовій туристичній практиці серед форм обслуговування най­більшої популярності набув так званий «шведський стіл» — вибір і порціювання страв туристами. Використовують також повне або часткове обслуговування за столом, лінію самообслуговування та «експрес-столи».

У світовій туристичній практиці будь-які напої до меню не включаються взагалі, а замовляються туристами за окрему плату. Вітчизняна туристична практика дозволяє включати до меню чай, ка­ву, компоти або безалкогольні напої. Режим харчування туристів визначається підприємством. Це може бути фіксований час або проміжок часу, що відводиться на харчування. Харчування першого типу найчастіше застосовується при обслуговуванні груп туристів, другого — для туристів-індивідуалів або груп туристів на відпочин­ку. Обслуговування туристів-індивідуалів, особливо при наданні «шведського столу», організовується «під ключ». Для отримання їжі турист пред'являє ключ від номера, візитку або спеціальний талон чи називає номер своєї кімнати. У багатьох готелях, де неможливі ви­падкові «візити» сторонніх осіб до ресторану, туристи отримують сніданок без будь-яких формальностей. При неможливості з якихось причин отримати харчування на місці, для туристів організують «ланч-пакет», або «сухий пайок».

«Зустріч-проводи» — передбачає наявність трансферу для тран­спортування туристів на ділянці аеропорт — готель — аеропорт або вокзал — готель — вокзал. Це може бути автобус, мікроавтобус або легковий автомобіль; у деяких випадках окремо замовляється фургон для багажу. Необхідно організувати також зустріч туристів в аеро­порту (на вокзалі) спеціально уповноваженим співробітником фірми. Часто для цього використовують спеціальні таблички з логотипом фірми або прізвищем туриста, якого зустрічають. Солідні фірми мають свої представництва в аеропорту (на вокзалі). Для організації внутріш­нього міського трансферу (до театру, музею тощо) та на екскурсійну програму використовується автотранспорт. При його замовленні слід враховувати додатковий час, необхідний для подачі й повернення, для організації посадки, зважати на труднощі міського руху тощо.

Крім основних складових турпакегу — розміщення, харчування, транспортування — до змісту програмного обслуговування входять туристичні заходи різних видів, вибір яких залежить передусім від виду туризму (за метою подорожі, складом учасників, транспортом тощо). Спеціалізовані туристичні фірми орієнтуються на запити клі­єнтів певного класу — відповідно до спеціалізації. Оператори масо­вого туристичного ринку пропонують широкий спектр програмних заходів, але більшість із них — у вигляді додаткових послуг. Існують програмні заходи таких видів:

екскурсійно-інформаційні — екскурсії, різноманітні за темати­кою, засобом пересування та місцем проведення. Це оглядові й тема­тичні екскурсії, пішохідні, автобусні, на пароплаві, літаку, трамваї, навіть на верблюді; екскурсії по місту, заміські, на об'єкти (до музе­їв, пам'яток, підприємств і установ). Крім екскурсій, до цього виду належать також лекції, бесіди, кінолекторії та круглі столи;

культурно-видовищні — відвідання концертів, театрів, фестива­лів мистецтв, фольклорних програм, організація культцентрів;

розважальні — різноманітні конкурси, атракціони, ігри, вікторини, аукціони та свята. До них також належать відвідування розважаль­них закладів — аква- та тематичних парків і розважальна гастроно­мія — так зване «забавне харчування»;

спортивно-оздоровчі — заняття та навчання спорту різних видів; оздоровча фізкультура (зарядка на пляжі, теренкури й стежки здо­ров'я); масаж і голкотерапія, різноманітні фізіопроцедури, відвідання сауни та басейну, фітнесцентру; організація спортивних змагань, забавних рухливих конкурсів та ігор; річкові й морські прогулянки; одно- та багатоденні походи, а також досить екзотичні рафтінг, яхтінг, дайвінг, каньонінг тощо;

соціальні — такі, що допомагають краще пізнати суспільне життя країни відвідування: вечори та зустрічі дружби, форуми й мітинги, відвідання спецоб'єктів — промислових підприємств, сільськогоспо­дарських, навчальних і дитячих закладів та інших установ, відвідання сімей, участь у трудових акціях (збір плодів і квітів, насадження дерев, створення художніх виробів тощо).

Усі заходи вказаних видів використовуються при формуванні програм перебування туристів і присутні в них у тому обсязі, що є необхідним для змістовної діяльності туриста відповідно до його пот­реб та мети подорожі.

Програма перебування — це набір запланованих послуг, розпо­ділений за днями та годинами їх надання. Як правило, програми закордонних подорожей та маршрутів, що включають відвідання декількох пунктів, складаються за днями перебування. У кожному пункті маршруту програмні заходи розписують погодинно. До складу програм входять такі елементи: циіьовг — заходи, зумовлені метою подорожі; додаткові — заходи, що включаються до програми з метою її урізноманітнення; супутні — час, який відводиться на сон, харчу­вання, відпочинок, самостійну діяльність туристів; технологічні — час на очікування, доїзди тощо.

Програми можуть створюватись на весь маршрут і на кожний пункт відвідування окремо. При створенні програм дотримуються певних принципів і вимог.

Так, перший і останній день перебування повинні становити один туродень. Тому в програмі обов'язково вказується не тільки кількість днів, але й кількість ночівель. Програмне обслуговування планують, починаючи від першого харчування і закінчуючи останнім. Програм­ні заходи розподіляються по днях перебування, заповнюючи час між годинами, відведеними для прийняття їжі. Правило першого й остан­нього дня перебування забороняє також обтяжувати ці дні програм­ними заходами (крім випадків, коли це диктується дефіцитом часу та побажаннями клієнтів), планувати виїзні екскурсії тощо.

При створенні програм ураховують можливості міста — до прог­рам уносяться найвідоміші об'єкти та заходи, перелік яких бажано мати у фірмі разом з картотекою виконавців (гіди, екскурсійні бюро, автотранспорт, музеї, театри тощо). Слід уникати однотипності цих об'єктів, наприклад, планувати тільки культові пам'ятки або соціаль­ні установи, якщо це не диктується метою подорожі. Також слід передбачати можливість взаємозамінності об'єктів.

Програми створюються з урахуванням сезонності подорожі. Наприклад, влітку доцільно планувати річкові прогулянки, відвіду­вання парків і садів, пікніки на свіжому повітрі, а взимку перевага надається закритим об'єктам. Починати програмні заходи найкра­ще з їх загальноінформаційних видів. Відпочинок можна почати з бесіди-лекції про рекреаційні можливості курорту або з так званого «інформаційного коктейлю»; екскурсійні програми найкраще планувати, починаючи з оглядової екскурсії тощо. Обов'язково передбачається час на супутні та технологічні елементи.

Підбір програмних заходів зумовлюється метою подорожі та залежить від складу її учасників. Так, у подорожах на відпочинок екскурсійні та розважальні заходи можуть бути майже цілком відне­сені до додаткових послуг; в екскурсійних програмах екскурсії зай­мають основне місце, додатково плануються розважальні заходи. У програмах для дітей значне місце приділяється пізнавально-вихов­ним і розважальним заходам; для людей третього віку програмні заходи майже дорівнюють часу, відведеному на відпочинок; у програми для іноземних туристів вводять соціальні заходи тощо.

Для зручності роботи на масовому ринку туристичні фірми роз­робляють так звані типові програми перебування на різні маршрути або у місті на різні терміни (3-, 4-, 5-денні). Ці програми відобра­жають певний стандарт прийому, який може бути запропонований середньому споживачеві та при необхідності скоректований згідно побажань клієнта. Зразки програм перебування туристів наведені у додатках 3-6.

У наш час набувають популярності поширені в зарубіжній прак­тиці екскурсійні програми типу «Каскад». Вони створюються для використання при індивідуально-груповій формі туризму, коли пакет послуг турист купує індивідуально, а екскурсійне обслуговування ор­ганізовується в групі. Для туристів пропонуються вигідні (групові) ціни, а фірми отримують оплату за програмне обслуговування.

Певні особливості має організація програм для туристів у місцях їх тривалого перебування — курортні готелі, молодіжні бази й табо­ри, круїзні судна тощо. У таких випадках у туристів багато вільного часу, тому фірма повинна запропонувати варіанти його раціонально­го використання. Програми створюються на тривалий термін (декіль­ка тижнів, місяць, сезон перебування) і включають такі види заходів:

• індивідуальні, у яких турист може взяти участь за бажанням індивідуально: лекції, бібліотека, спортивні та розважальні ігри, де­монстрація кіно- та відеофільмів, дискотеки й танцювальні вечори, музичні концерти, вистави, демонстрації моделей тощо;

• групові, що можуть відбутися за умови необхідної кількості учасників. Здебільшого це екскурсії, поїздки на цікаві об'єкти, похо­ди й подорожі на природу тощо;

• масові, що вимагають масової участі туристів. В основному це різні турніри, конкурси, свята, дні та вечори країн, навчання танців, пісень, мові, ігри та вікторини, лотереї тощо.

Програми вивішуються на видному місці, оголошуються через радіомережу.

Для організації програм у місцях тривалого перебування турис­тів особливе значення має наявність відповідної матеріально-техніч­ної бази обслуговування та кадрового забезпечення. Необхідна наяв­ність бібліотеки, відеозалу, спортмайданчиків, приміщень для ігор, зали для організації концертів, демонстрації кінофільмів та організа­ції масових заходів рекреаційного комплексу. У штаті туркомплексу повинні бути представлені фізкультурні та спортивні інструктори, лектори, музичні працівники, культорганізатори або організатори дозвілля та медики.

Контрольні запитання та завдання

1. Назвіть існуючі форми туризму.

2. Які є види туризму за спрямованістю туристичних потоків? Охарактеризуйте їх.

3. Які види туризму виділяють за критерієм охоплення території?

4. Які види туризму виділяють за терміном подорожі?

5. Охарактеризуйте види туризму за сезонами.

6. Які види туризму виділяються за економічним принципом?

7. Назвіть види туризму за характером організації.

8. Охарактеризуйте види туризму за демографічним і соціальним складом учасників подорожі.

9. Назвіть та охарактеризуйте види туризму, що виділяються з точ­ки зору форм організації подорожі й туробслуговування.

10. Назвіть види туризму залежно від засобу пересування.

11. Охарактеризуйте переваги авіаційного туризму.

12. Охарактеризуйте залізничний туризм.

13. Охарактеризуйте морський і річковий туризм.

14. Охарактеризуйте автобусний та автомобільний туризм.

15. Назвіть види маршрутів.

16. Назвіть види маршрутів за формою їх побудови.

17. Назвіть види турів за побудовою та охарактеризуйте їх.

18. Охарактеризуйте види туризму, що виділяються залежно від ме­ти подорожі: пізнавальний (екскурсійний), рекреаційний, діловий, нау­ковий, спортивний, релігійний, етнічний, промисловий, екологічний, пригодницько-екзотичний та екстремальний.

19. Які плани та класи обслуговування є у світовій туристичній практиці? Охарактеризуйте їх.

20. Охарактеризуйте основні складові турпакету: розміщення, хар­чування, зустріч-проводи.

21. Які види та форми програмних заходів ви знаєте?

22. Визначте принципи створення програм перебування.

23. Що таке типові програми?

24. Охарактеризуйте види програмних заходів, які використовують­ся у місцях тривалого перебування туристів.

Розділ 5 ПРОФЕСІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ У ТУРИСТИЧНІЙ ГАЛУЗІ