4.3. Концепція "круговороту локальних цивілізацій" а. Тойнбі

Англійський історик і філософ А. Тойнбі (1889-1975) розробив інший варіант теорії циклічного розвитку різноманітних культур. Його основна робота - "Осягнення історії", у якій він стверджує, що теза про єдність всесвітньо-історичного процесу є хибною.

Для А. Тойнбі всесвітня історія постає у вигляді сукупності історій самостійних "цивілізацій". У межах світової культури Тойнбі виділив 21 цивілізацію, з яких сьогодні продовжує існувати сім. Цивілізації - це своєрідні "культурно-історичні монади", тобто автономні культурні утворення, що у своєму розвитку проходять стадії виникнення, зростання, надлому та розпаду, після чого вони гинуть, поступаючись місцем новій цивілізації. Проте, на відміну від О. Шпенглера, А. Тойнбі вважав, що в житті цих цивілізацій є спільні моменти, які і забезпечують процес поступального розвитку людської спільноти, її духовного вдосконалення.

Однією із найбільш значимих проблем, які намагається вирішити А. Тойнбі, є пошук механізмів, за допомогою яких здійснюється перехід суспільства із статичного стану в динамічний рух, що власне і зумовлює процес народження та функціонування цивілізації. Один із таких механізмів виражається в законі "Ви-клик-та-Відповідь". Відповідно до цього закону кожен крок вперед у розвитку цивілізації пов´язаний з адекватною відповіддю на "Виклик" історичної ситуації. Тойнбі констатує здатність людської особистості впливати на перебіг історичних подій тому, що адекватна "Відповідь" за своєю сутністю - досягнення " творчої меншості". Саме "творча меншість" стає носієм містичного "життєвого пориву". Своєрідність Виклику-та-Відповіді визначає специфіку кожної цивілізації, її ціннісні орієнтири та світоглядні засади.

У випадку, коли творча еліта не здатна вирішити поставлене завдання, вона перетворюється в "пануючу меншість", яка утримує свою владу не авторитетом, а силою. Основна маса населення в цьому випадку стає " внутрішнім пролетаріатом", який і знищує цивілізацію, якщо вона ще не загинула від військових поразок чи природних катаклізмів. Отже, історія будь-якої цивілізації підпорядкована дії закону "Виклику-та-Відповіді", який сягає джерел цивілізації.

Теоретичні положення А. Тойнбі перегукуються із концепцією О. Шпенглера. Проте значним досягненням А. Тойнбі, безумовно, є спроба виявити дієві сили історико-культурного процесу та визначити механізми, що здатні як породити цивілізацію, так і знищити її.

5.1. Релігія в соціокультурній системі суспільства

Релігія - це світогляд, який задає певну картину світу і в той же час формує систему цінностей та норм; релігійне витлумачення світу є засобом орієнтації в ньому людини та регуляції її поведінки, набуття нею життєвого смислу. Релігійний світогляд носить своєрідний характер: провідне місце в ньому належить подвоєнню світу на відкритий, доступний людському природному сприйняттю, та прихований, таємний, проте найважливіший та священний. Релігійний світогляд передбачає й те, що людина не розглядає себе як повністю самовладну істоту; навпаки, людина усвідомлює себе як єство, підпорядковане вищим силам буття. При цьому життєва поведінка людини оцінюється з позиції того, наскільки вона відповідає прагненням цих вищих сил, їх наставництву. У більшості релігій передбачається віра у безсмертя душі, в те, що потойбічне життя важливіше за поцейбічне, земне. У той же час відчуття прилучення людини до вищих світових сил породжує впевненість у її значущості, захищеності від випадкових негараздів життя.

Релігія гармонізує свідомість віруючої людини та постійно підтримує її в повсякденному житті. Знання людиною відповіді на питання, навіщо вона живе, у чому сенс подій, що відбуваються, робить її сильнішою, допомагає подолати життєві труднощі, страждання і гідно сприйняти смерть, оскільки ці страждання і сама смерть для релігійної людини наповнені певним сенсом. Реалізуючись через формування духовного світу людини, через пріоритет духовності над іншими цінностями, релігія містить у собі також значний гуманістичний потенціал. Вона задовольняє потребу людини у рівновазі та гармонії зі світом, переживання єдності з усім сущим, формує відчуття певної стабільності.

Роль релігії в житті кожної конкретної людини та суспільства в цілому розкривається через її основні функції:

- світоглядну - релігійний світогляд формує у людей надію на порятунок від страждань, нещасть, самотності, морального падіння; цю функцію релігії ще називають функцією смислоутворення, тобто наповнення людського життя значеннями і смислом;

- ілюзорно-компенсаторну, або втішувальну, психотерапевтичну, що тісно пов´язані зі світоглядною: вона полягає в здатності релігії відшкодовувати, компенсувати людині її залежність від природних і соціальних стихій, відчуття безсилля, обтяжливість буття;

- комунікативну, що передбачає як спілкування віруючих між собою, так і віруючих з Богом, ангелами, душами померлих, святими, котрі виступають як ідеальні посередники в спілкуванні між людьми; спілкування здійснюється насамперед у культовій діяльності;

- регулятивну - усвідомлення індивідом змісту певних ціннісних установок, що виробляються в кожній релігії і виступають своєрідною програмою поведінки людини;

- інтегративну - допомагає людям усвідомлювати себе як моральну спільноту, скріплену спільними цінностями та цілями, дає людині можливість самовизначитись у суспільній системі і тим самим об´єднатися з іншими людьми, котрі мають такі ж погляди, цінності, вірування.

Спроби пояснити, що являє собою релігія, які її сутнісні характеристики, привели до формування спеціальної галузі гуманітарного знання - релігієзнавства, яке вивчає процес виникнення, функціонування та розвитку релігії, її структуру, різноманітні прояви в історії людства і в сучасну епоху, значення релігії в житті окремої людини та суспільства в цілому, взаємозв´язок та взаємодію з іншими сферами культури. Релігієзнавство - комплексна галузь людського знання, яка склалася внаслідок зусиль представників богословсько-теологічної, філософської та наукової думки. Історично першою формою релігієзнавчого знання були теологія - вчення про Бога в католицькій та протестантській традиції, а також богослов´я - вчення про прославлення Бога в православній традиції. Богословсько-теологічному підходу до релігії протистоїть філософський та науковий способи пояснення релігії, котрі піддають її критичному дослідженню з позицій розуму. При цьому плюралізм думок, різні підходи до розуміння джерел, природи та призначення релігії вимагають однаково шанобливого ставлення до характеру аргументації всіх його представників.

Релігія постає у великому розмаїтті форм. Природно, виникає потреба у впорядкуванні і типологізації релігій. Перш за все можна говорити про релігії живі і мертві, релігії природні та релігії одкровення, національні і світові.

Поділ релігій на мертві та живі, тобто сучасні, спирається на історію. Мертві релігії - це ті, котрі колись існували, але з часом зникли. Деякі з них залишили по собі пам´ять у вигляді руїн храмів, поховань, релігійних текстів, міфів. Живі релігії - ті, що існують зараз і здійснюють вплив на свідомість і поведінку певних груп людей, мотивуючи і спрямовуючи її. До них також належать нетрадиційні релігійні об´єднання, що з´явилися в останні десятиліття.

Природні релігії та релігії одкровення виділяються за характером їх виникнення. Природні виникають безпосередньо в ході розвитку певного суспільства, поступово еволюціонуючи від ранніх до більш пізніх форм. До таких релігій відносяться всі родоплемінні і значна частина національно-державних, наприклад синтоїзм, індуїзм. Релігії ж одкровення пов´язані з особистістю засновника і фактом надприродного одкровення або осяяння; вони з´явилися в результаті діяльності пророків, харизматичних особистостей, тобто людей з видатними духовними якостями, їх вчення було викладено у письмових текстах. Історія знає багато таких засновників - За-ратуштра, Будда, Ісус Христос, Мухаммед. До таких релігій відносяться, зокрема, зороастризм, буддизм, християнство, іслам. В історичному плані виділяють такі форми релігії:

- ранні (родоплемінні, первісні - функціонують у межах одного роду чи племені) - фетишизм, магія, тотемізм, анімізм тощо;

- національно-державні (етнічні та регіональні) релігії, поширені в межах певної держави або у певних народів - іудаїзм, індуїзм, зороастризм та інші, національно-державні релігії відповідають більш високому рівню розвитку суспільства, у якому вони існують;

- світові релігії - не обмежуються одним народом чи державою, а прагнуть виразити потреби всіх людей: буддизм, християнство, іслам;

- нетрадиційні релігії сучасності.

Детальніше різні історичні форми релігії будуть розглянуті в спеціальному розділі.