Симінар 1.
Неодхідність і форми страхового права.
Згідно з вітчизняним законодавством, види страхування, де об'єктами страхування є майнові інтереси, пов'язані з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди юридичній або фізичній особі, її майну, належать до страхування відповідальності.
Страхування відповідальності спрямоване як на захист майнових прав осіб, постраждалих у результаті дії або бездіяльності страхувальника, так і на захист фінансового стану самого страхувальника. За наявності страхового полісу відшкодування збитків постраждалим гарантується страховою компанією і не залежить від платоспроможності страхувальника. Страхувальник на суму страхового відшкодування звільняється від витрат, пов'язаних із компенсацією спричиненої ним шкоди. Суми компенсацій можуть бути дуже значними (збитки часто бувають катастрофічними), та й процес урегулювання позовів за такими збитками досить тривалий.
Страхування відповідальності з огляду на його економічну доцільність і соціальну вагомість з'явилося й на українському ринку. Страхування відповідальності перевізників, власників транспортних засобів, туристських організацій, імпортерів фармацевтичної продукції, нотаріусів та аудиторів уже широко здійснюється українськими страховиками як в обов'язковій, так і в добровільній формі.
Невід'ємною ознакою існування людства є ризик, навіть тоді, коли пре нього невідомо. Для людини з давніх-давен джерелом певних загроз або ризиків було навколишнє середовище. В одних випадках воно було більш, в інших — менш загрозливим. Людина впродовж свого історичного розвитку вдавалася до репресивних і превентивних методів боротьби з навколишньою небезпекою, що в кінцевому результаті закономірно сприяло становленню такого сучасного методу захисту, як страхування. Зародившись у період розкладання первіснообщинного ладу, страхування поступово стало невід'ємний атрибутом і суспільного буття, і ринкової економіки. Західні філологи вважають, що термін "страхування" має латинське походження й означає "безтурботний", отже, відображає ідею застереження, захисту та безпеки.
Об'єктивна необхідність страхування зумовлюється тим, що збитки часте виникають під дією руйнівних факторів, що не контролюються людиною. Історичний розвиток суспільства свідчить про те, що все людське буття пов'язане з непередбачуваними обставинами, які призводять до знищення майна, завдання шкоди здоров'ю або загибелі людей. Згадані обставини можуть бути спричинені стихійними лихами, неврожаями, війнами, соціальними потрясіннями. Впливаючи на природу, люди одночасно відчувають її негативний вплив на себе. Такі дії природи призводять до того, що результати діяльності людей за тривалий період часу можуть бути зведені нанівець. Створена людством матеріально-технічна база за певних обставин стає зоною підвищеної небезпеки як для життя, здоров'я людей, так і для їх діяльності. Тепер и горя зі збитками від стихійних лих не меншої шкоди завдають людству ДТП авіакатастрофи, морські випадки, соціальні та криміногенні явища. За таки> умов збитки не спричиняють цивільно-правової відповідальності, що робить неможливим відшкодування збитків, і вони залишаються в майновій сфері самого потерпілого, котрий не може покрити їх, не завдавши відчутного обмеження своєму життєвому рівню.
Отже, за умов ризикового характеру функціонування будь-якого підприємства і не менш ризикового поводження людей існує потреба попередження усунення і відшкодування збитків унаслідок настання несприятливих подій чи ризиків. Не маючи можливості запобігти їм, людство прагнуло обмежити їх негативний вплив і захистити себе, своє майно на випадок несприятливих подій. На початку історичного розвитку людства первинні форми захисту існували у вигляді спільних (недоторканних) запасів продуктів харчування, одягу та інших продуктів праці. Про це свідчать знахідки доісторичного, Античного, середньовічного та нового періодів цивілізації. Пізніше з'явилися окремі фізичні особи, товариства, які брали на себе функції щодо створення спільного фонду та захисту від ризиків, що призвело до появи нового виду людської діяльності в галузі економіки — страхування.
Таким чином, страхування виникло та розвивалося з ідеї спільної розкладки збитків, маючи за кінцеву мету задоволення потреб суспільства в захисті від різних випадковостей — ризиків. У ньому реалізовувались певні економічні та соціальні відносини, які складаються між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ.
Відносини, що складаються у суспільстві з приводу попередження, подолання або зменшення негативного впливу ризиків і відшкодування збитків, складають зміст категорії страхового захисту.
Початковий зміст цієї категорії пов'язують зі словом "страх". Людина відчуває страх перед втратою всіх набутих цінностей або життя і здоров'я, а звідси і її прагнення захистити себе, своє майно від цього. Окремі дослідники зауважують ще й наявність національних особливостей, притаманних страхуванню як соціальній інституції. Так, С. Навроцький зазначає, що присутність національного фактора в економіці зумовила виникнення на підсвідомому рівні двох психологічних джерел страхування як суспільного явища — страху перед втратами та бажання забезпечити себе від їх наслідків. В українській мові саме перше почуття стало коренем у слові "страхування". В європейських мовах коренем такого ж терміна є слова: "впевненість", "безпека", "передбачливість" тощо.
Власне тип поведінки людей може або підвищувати рівень екстремальних ситуацій, або знижувати, оскільки формування страхового менталітету відбувається як проекція певного національного типу економічної поведінки, відповідних потреб, інтересів, мотивації.
Своєю чергою, категорію страхового захисту поділяють на дві самостійні категорії:
1) категорію страхового захисту майнових благ, де об'єктом страхування виступають усі матеріальні блага, що мають вартість;
2) категорію страхового захисту населення (фізичних осіб), де об'єктом страхування стає життя і здоров'я, тобто те, що не має вартості.
Водночас, категорія страхового захисту громадян помилково ототожнюється з категорією соціального страхування. Проте, в Україні соціальне страхування становить окрему самостійну економічну категорію, окрему ланку фінансової системи. Воно засноване на принципі колективної солідарності та створенні суспільних страхових фондів за рахунок збору обов'язкових страхових внесків із доходів працюючого населення і підприємств, таких як Пенсійний фонд України, Фонд соціального страхування України та інші. Соціальне страхування є обов'язкових у силу закону і некомерційним, тому що не має за мету одержання прибутків. Економічну основу соціального страхування складають страхові відносини, умови яких є загальними і встановлюються державою. У преамбулі Закону України "Про страхування" також зазначено, що дія вказаного Закону не поширюється на державне соціальне страхування.
Категорія страхового захисту має певні специфічні ознаки, які зумовлені такими чинниками:
— випадковим характером настання страхових подій;
— надзвичайністю і незвичним характером нанесення шкоди;
— вираженням збитку чи шкоди в натуральній чи грошовій формах;
— необхідністю подолання наслідків страхових подій і відшкодування збитків.
При цьому постає питання про джерело відшкодування втрат. Можливі два варіанти. Перший полягає у тому, що збитки можуть покриватися за рахунок власних фінансових ресурсів самого суб'єкта (юридичної чи фізично) особи). Однак, це спричиняє їх відволікання від основного призначення — забезпечення життєдіяльності й безперервності виробництва. Наслідки такого відволікання залежать від обсягів збитків і призводять до скорочення обсягів виробництва та масштабів життєдіяльності або до припинення діяльності взагалі. Такий варіант — дуже ризикований. Другий варіант полягає у створенні спеціальних цільових ресурсів, призначених для відшкодування збитків, — страхових фондів, які виступають матеріальним утіленням систему страхового захисту, для створення якого спрямовується частина ВВП.
Страховий фонд суспільства створюється у формі резерву матеріальний і грошових засобів для покриття збитків, спричинених несприятливими чи ризиковими подіями. Він є невід'ємною частиною, складовим елементом будь якого суспільства. Тому розмір і структура фонду, що використовується з метою страхового захисту юридичних і фізичних осіб, залежить від багатьом чинників, серед яких виділяють:
— теоретико-методологічні концепції формування фонду;
— стан розвитку економіки;
— співвідношення між формами власності;
— методи залучення коштів для реалізації соціальних програм;
— традиції населення, міжнародні відносини тощо.
При цьому чим більший потенціал суспільства, тим більшим має буті страховий фонд.
Нині суспільна практика, залежно від суб'єктів власності (ними виступають: держава, окремі суб'єкти господарювання та страховик) на ресурси страхового фонду, виробила три основні організаційні форми його існуванні (рис. 1.1).
Централізовані страхові резерви держави утворюються за рахунок загальнодержавних ресурсів. Основне призначення — відшкодування збитки і усунення наслідків стихійних лих і аварій, що спричинили великі руйнування та призвели до значних людських жертв. Резерви формуються як у натуральній, так і в грошовій формах. Натуральні — це постійно обновлювані запаси продукції, матеріалів, палива та інших матеріально-технічних:
ресурсів за визначеною номенклатурою, які розміщені на спеціальних базах. Вони є стратегічними запасами держави, що знаходяться у підпорядкуванні спеціалізованого державного відомства — Державного матеріального резерву, створеного при Кабінеті Міністрів України. У грошовій формі — це централізовані державні фінансові ресурси, які формуються за рахунок коштів державного бюджету, а розпорядником цих коштів є Кабінет Міністрів України.
Водночас, страхова відповідальність держави обмежена надзвичайними подіями, адже державні фінанси призначені для забезпечення функцій держави, до яких страхування не належить. Страховий захист поточної діяльності юридичних і фізичних осіб належить до їх важливих функцій і не може бути повністю перекладений на державу. З цією метою юридичні особи організовують самострахування.
Фонди самострахування (нецентралізовані страхові фонди) — це організаційно-відокремлені фонди суб'єктів господарювання, які створюються як у натуральній, так і в грошовій формах. Призначення цих фондів — оперативне подолання тимчасових ускладнень у процесі господарювання. В аграрному секторі за допомогою механізму самострахування утворюються насіннєвий, фуражний та інші натуральні фонди, які мають за мету пом'якшити або усунути негативний вплив природно-кліматичних умов на результати господарювання. У ринковій економіці значно розширені межі самострахування, оскільки суб'єкти господарювання прагнуть захистити себе від постійно змінюваного економічного середовища, забезпечити собі можливість працювати без будь-яких зривів. З цією метою, відповідно до чинного законодавства України, кожен суб'єкт господарювання створює резервний фонд за рахунок розподілюваного прибутку в розмірі 15—25 % від статутного капіталу. Крім резервного фонду, підприємства можуть формувати інші фонди, які мають за мету відшкодування непередбачуваних витрат і збитків (наприклад, такі як: фонд ризику, фонд уцінки товарно-матеріальних цінностей тощо).
Недоліком системи самострахування є те, що воно змушує суб'єктів відволікати свої обігові кошти в повному обсязі можливих збитків, а це, своєю чергою, зменшує його фінансові можливості щодо операційної діяльності. Це досить дорога і нераціональна форма захисту, яка передбачає вилучення з обігу значних фінансових ресурсів.
Найбільш універсальною формою страхового захисту виступає фонд страховика (відповідно до чинного законодавства — страхові резерви), що створюється за рахунок великої кількості його учасників — як юридичних, так і фізичних осіб, котрі виступають у ролі страхувальників. Формування фондів здійснюється тільки в децентралізованому порядку, тобто страхові внески сплачуються кожним учасником відокремлено. Фонд має тільки грошову форму вираження. Витрачання коштів фонду відбувається на конкретні цілі — на відшкодування збитків та виплату страхових сум тим страхувальникам, які постраждали. У рамках фонду страховика досягається висока ефективність використання коштів на покриття збитків; у такому випадку збитки розподіляються серед усіх учасників страхування, відбувається значний перерозподіл коштів як у просторі, так і в часі, що в кінцевому підсумку приводить до високої маневреності, обіговості коштів. Страхові відносини мій-учасниками страхового фонду організовуються через спеціалізовані страхові організації — страхові компанії або страхові товариства (узагальнена назва — страховики).
Отже, всі економічні блага, які знаходяться у розпорядженні людства стають головною причиною існування різних форм страхового захисту.
Витоки страхування.
Окремі елементи страхування були відомі ще за тисячі років до нашої ери. На жаль, інформація, що дійшла до нас із давніх часів, не дає системного уявлення про зародження цього надійного способу захисту економічних інтересів громадян, виробничих і соціальних формувань. Значно легше відновлювати форми та окремі властивості будівель, споруд, навіть тварин, ніж економічні зв'язки між людьми. Археологічні знахідки дають можливість стверджувати: вже у стародавні часи різні народи добре усвідомлювали необхідність спорудження громадських спеціальних приміщень для зберігання запасів провізії на випадок можливої небезпеки. У літературі є посилання нате, що ознаки страхування і в грошовій формі проглядалися дуже давно. Так, у шумерів уже в третьому тисячолітті до нашої ери торгівцям видавали суми грошей у формі позики або створення "спільної каси" для захисту їхніх інтересів на випадок утрати вантажу під час перевезення. Пізніше територія згаданої країни (теперішній Ірак) відійшла до складу рабовласницького Вавилону. Закони вавилонського царя Хаммурапі (1792 - 1750 pp. до н.е.) вимагали укладення угоди між учасниками торговельного каравану про спільне покриття збитків у разі, наприклад, нападу на когось із них розбійників чи ще якоїсь іншої несподіваної пригоди. Очевидно, що така практика була виправданою і тому передавалася з покоління в покоління. Вона вдосконалювалася й поширювалася на інші землі. Так поступово формувалася свідомість про доцільність застосування страхування спочатку під час перевезення вантажів, а згодом і в інших сферах діяльності та життя людей. Багато свідчень дійшло до нас про відносно поширене взаємне страхування ритуальних витрат у Стародавньому Римі. Тут надавали великого значення культу похорону. Влаштування похоронних процесій і спорудження пам'ятників вимагало значних одноразових витрат. Незаможні римляни накопичували потрібні гроші у професійних колегіях і спілках. Цільове використання коштів забезпечувалося правовими гарантіями. Лише особа, зазначена в заповіті, могла отримати належні кошти і витратити їх на ритуальні заходи, пов'язані з похоронами заповідача. На страхові суми не поширювалися претензії будь-яких кредиторів. Навіть рабовласник (якщо він не значився в заповіті) не мав права на страхову суму раба. Але він міг відмовити колегії в наданні тіла раба для поховання. У такому разі колегія за рахунок страхової суми здійснювала символічні похорони, тобто ховала померлого "в уяві". У середньовіччі страхування поступово поширювалося й на інші ризики. Воно здійснювалось через гільдії (братства) та цехи. Стосунки між членами тут були тіснішими, ніж у колегіях Стародавнього Риму. Згодом гільдії почали спеціалізуватися за окремими професіями. Серед них з'явилися й захисні гільдії, що мали завданням охорону особи і майна своїх членів від різних зазіхань. Принцип взаємодопомоги закріплювався у статуті гільдії. Поступово тут формувався перелік страхових подій та уточнювався розмір внесків і виплат. Існують різні версії з приводу того, в якій саме країні було засновано перше страхове товариство. В одних джерелах є посилання на те, що це сталося в XIII ст. в Ісландії. Заможні селяни острова об'єднувалися в спілки для взаємного захисту від втрат на випадок вогню або загибелі худоби. У разі нещастя частину збитків потерпілим відшкодовували грішми, частину - матеріалами або працею. Проте значного поширення ці спілки на той час не набули. Такі умови відшкодування збитків дають підстави для припущення, що страхових резервів і регулярних страхових внесків тут ще не існувало. Більш переконливим є твердження про те, що поява страхових товариств пов'язана із зародженням капіталістичних відносин, і насамперед на морському транспорті та в торгівлі, де, до речі, був нагромаджений досвід різних моделей захисту7 власників суден і вантажів на випадок їх знищення, пошкодження або пограбування під час рейсу. Механізм морського страхування в початковий період будувався на договорі бодмереї. Сутність договору полягала в тому, що кредитор виплачував страхувальникові страхову суму, а потім у разі благополучного закінчення плавання, тобто за відсутності страхового випадку, кредиторові поверталась авансована сума плюс премія за бодмерею. Згідно із сучасним розумінням це було "страхування навпаки". Кредитори вимагали за надані на умовах бодмереї страхові суми великих премій (від 15 до 100 %). Тому інколи ці умови страхування називають морською позикою. Бодмерея не могла існувати довго. Попит на страхові послуги зростав. Виявилася нестача капіталу для забезпечення такого страхування. Тому страхування у формі бодмереї стало невиправданим. Адже це призводило до відтягування коштів страховика на кілька місяців, а іноді й років. Цей час страхова сума перебувала в розпорядженні капітана судна. Вона могла бути втрачена через піратський напад або іншу пригоду, що не завжди значилася як страхова. Збільшення попиту на страховий захист зумовило перехід до продажу страхових полісів з подальшим відшкодуванням збитків. На початку вони продавалися здебільшого товариствами взаємного страхування. Є дані про те, що перший морський поліс був виданий страховому судновласникові в 1347 році. Через 121 рік після цього з'явився Венеціанськии кодекс морського страхування. Далі ініціатива в морському страховому законодавстві переходить до Англії. Страхове законодавство цієї країни вирізнялося високою якістю, служило і служить прикладом для інших держав. Досить сказати, що прийнятий 1774 року закон "Про страхування життя" лишається в складі чинного законодавства АНГЛІЇ й досі. У 1779 році члени асоціації "Лондонський Ллойд" прийняли "підписний формуляр Ллойда" (формуляр договору морського Страхування), ряд положень якого донині застосовується в міжнародній практиці. Комерційне мореплавання особливо інтенсивно розвивається після Великих географічних відкриттів. Одночасно у плавання виходили кілька кораблів, а нерідко і цілі флотилії. Ризик неповернення ч далекого плавання був для їхніх власників значним. Причин для цього було багато: шторм, нестача харчів, інфекційні хвороби команди, пошкодження судна комахами, зіткнення суден, піратські напади тощо. Людям, які вкладали в такі ризиковані заходи великі гроші, потрібно було розділити між собою ризики. Це давало змогу інвесторам у разі несприятливого рейсу не втратити повністю свій капітал. У ХУІІ ст. в багатьох європейських країнах виникли акціонерні страхові компанії. Першим серед них згадується створене в 1602 році Голандсько-Ост-Індське товариство. Воно, як і чимало інших товариств, невдовзі створених в Англії, Німеччині та Франції, займалось морським страхуванням, страхуванням на випадок пожежі, здебільшого а міських поселеннях. У цей час багато робиться й для селян. Майже одночасно виникає страхування посівів від знищення або пошкодження градом. Проте акціонерна форма страховиків для селян виявилася незручною. Страхування сільськогосподарських ризиків знову переходить до товариств взаємного страхування. Вони в багатьох державах лишилися провідними страховиками в галузі аграрної економіки ще й досі. Особливо активно страхування починає розвиватися в період капіталістичної економіки. Лідером у страховому бізнесі стала Англія. Поряд з морським страхуванням тут формується сітка страховиків із вогневого страхування, від нещасних випадків, страхування життя. Вважають, що поштовхом до розвитку вогневих страхових товариств були часті пожежі, особливо в містах. Більшість будинків були дерев'яними. Для опалення їх слугували домашні вогнища (каміни), а для освітлення використовувались свічки. Саме це призвело до великої пожежі в Лондоні в 1666 році, що забрала життя 70 тис. мешканців і знищила майже увесь житловий фонд міста. У XIX ст. у страховій справі з'являються картелі і концерни. Один із великих концернів був створений у Берліні в 1874 році. Він діяв як міжнародний і складався при виникненні з 16 страхових товариств, а через 50 років концерн об'єднував уже 230 товариств 26 країн. Одночасно з майновим розвивалося й особисте страхування, а саме: на випадок каліцтва, хвороби, втрати годувальника, іншого нещастя. У багатьох містах з'явилися лікарняні страхові каси. Потребу в таких видах страхування сформували умови життя населення міст, що склалися під впливом промислової революції та подальшої урбанізації. Особливо інтенсивно розвиваються всі форми і види страхування в XX ст. Страхування в сучасному капіталістичному світі стало невіддільним атрибутом ринкової економіки. На межу третього тисячоліття страхування виходить як одна з найбільш розвинених і ефективних сфер діяльності. Про це свідчить, зокрема, й те, що суми надходжень страхових премій у світі щороку зростають вищими темпами, ніж валовий внутрішній продукт. За даними міжнародної статистики протягом 1995 року до страхових компаній, товариств взаємного страхування надійшло в доларовому (США) еквіваленті 2143 млрд страхових премій. Привертає увагу й те, що понад 58 % усіх страхових надходжень припадає майже порівну на дві країни - США та Японію, ще 29 % - на держави Європейського Союзу. Частка решти країн світу - 13 %, в тому числі на Україну припадає лише 0,01 % (Schweizer Ruk // Sigma. - 1997. -№ 4). Усе це відбиває вкрай нерівномірний розвиток страхового бізнесу.