Випас в екосистемах

Тварини, харчуючись на вигонах, впливають на нього подвійно: по-перше, зїдають зелену частину рослин, а інколи (особливо вівці) і знищують їх, висмикуючи з корінням, а по-друге, ущільнюють грунт. Тому і говорять про прямий і опосередкований вплив випасання, при цьому ці ефекти відрізнити надзвичайно важко.

В природі випас є природнім фактором, який формував екосистеми степів та саван. Дикі тварини (в тому числі і дикі олені в тундрі) не виявляють негативного впливу на екосистеми. Тварини рівномірно розташовані на площині пасовиська і стравлюють приблизно половину зеленої маси і повторно відвідують ці площі коли трава відросла. Щільність тварин контролюється , з однієї сторони, кількістю корма, а з іншої – хижаками, що постійно супроводжують стадо. Відомі трагічні наслідки спроб “захистити” диких оленів від вовків на американському плато Кебаб. В результаті олені розмножилися і витоптали свої пасовиська, що закінчилося їх масовою загибеллю. Хижаки не тільки регулюють чисельність, як привило, їх здобиччю частіше за все стають слабкі, хворі тварини, що призводить до підтримання генетичного здоровя стада.

Якщо випас нічим не регламентований і тварини зїдають більше зеленої маси чим може витримати травостій, то його продуктивність починає знижуватися. На зміну високих та високопоживних рослин, що дуже добрі для поїдання, отримують низькорослі рослини з притиснутими розетками листя та чортополохи – високорослі, але неїстівні рослини, захищені від тварин колючками.

Досить характерно, що стада домашніх тварин, що складаються з одного і того ж виду, використовують потенціал посовиська нераціонально. Тоді як дикі тварини в саванах ПАР більш раціонально, стадо складається з 5-7 видів копитних (антилопи, зебри, жирафи) на один гектар савани може дати продукцію мяса в 4 рази більше, за стадо корів, і при цьому саванна не знищується. Цю особливіть диких копитних органічно влаштовуватися в екосистему савани використовували екологи, які розробили особливу систему використання саван: на протязі 5 років там випасають корів, які поступово знищують саванну, так як виїдають рослини лише визначених видів і лише тих, що розташовані близько до водопою. Потім тварин видаляють і саванну використовують в режими національного парку – на ній розташовують диких копитних. На протязі наступних 5 років дикі тварини повністю “виліковують” екосистему, зїдаючи траву там, де вона найкраще збереглася, і забезпечуючи відновлення різноманіття видового складу рослин (так як тварини різних видів зїдають різні рослини). В цьому випадку видно феномен диференціації трофічних екологічних ніш.

В нинішній час на території країн СНГ становище з посовищами в більшості районів неблагополучне: навантаження перевищує допустимі норми, йде швидкий процес їх знищення. Як наслідок перевипасу виникли антропогенні пустелі в Калмикії, швидко “лисіють” горні схили Таджикістану, Башкирії і інших регіонів, де худобу випасають на горських степових пасовиськах. Несприятливо впливає випас і на стан лісів, які використовуються як пасовиська: спочатку порушується ярус з трав, потім зникають птахи, а в результаті дерева активно ушкоджуються шкідниками і хворобами і ліс засихає. Екологічний принцип збереження пасовищ – це забезпечення балансу між поголівям худоби і кількістю зеленої маси, яка може бути зїдена при випасі без ризику пошкодження травостою і грунтів. Для цього проводять екологічне нормування і для кожного типу пасовиськ визначають пасовищну ємність, тобто те поголівя худоби, яке воно може прогодувати. При цьому пасовиська використовують в режимі пасовищеобороту: весь фонд пасовищ розбивають на загони, встановлюють почерговість їх використання, забезпечуючи повне відновлення травостою кожного загону після випасання на ньому тварин. Кожен рік випас починають з нового загону. Загін, на якому пасли весною в минулому році, використовують в останню чергу. Один раз в 5 років кожен загін отримує відпуску: літом тварин там не випасають, траву скошують на сіно пізно восени, після дозрівання і осипання насіння, потім, щоб заробити залишки трави і насіння в грунт, проводять легкий випас. В рамках пасовищеобороту організовується турбота за травостоями – їх регулярно удобрюють і поливають, підсівають бобові і т.д. Існують і культурні посовиська які створюють шляхом посіву травосумішей, регулярно удобрюють і поливають. Такі пасовиська дуже продуктивні: якщо на природньому пасовиську в лісній зоні на кожну корову повинно приходитися не менше 2 га, то на культурному пасовиську на 1 га можуть прогодуватися від 2 до 4-5 корів.

В умовах фермерських господарств можливо використовувати і такий екологічний спосіб використання пасовиськ, як випас змішаної групи тварин. Подібно того як для саванни менш шкідливі стада копитних різних видів, ніж стадо корів, для пасовиськ більш пригодні змішанні стада з корів, телят, овець і кіз, чим група тварин кожного з цих видів окремо.

Фонд пасовищ нашої країни має величезні резерви, які можуть бути ефективно використані лише при переводі пасовищного господарства на екологічну основу.