Роль держави і макроекономічні стратегії конкурентоспроможності

На початку XXI ст. з боку політичних лідерів і економістів багатьох країн спостерігається визнання необхідності посилення ролі держави в забезпеченні передумов довгострокового еконо­мічного зростання, підвищенні конкурентоспроможності національної економіки. Необхі­дним моментом вирішення цього завдання є створення сприятли­вих умов для формування, функціонування і розвитку нових ви­сокоефективних виробничих інтегрованих сітьових структур.

Логічним є питання, навіщо державі втручатися у ці процеси, чи не раціональніше було б довірити їх про­ходження глобальному ринковому механізму та «природному» економічному відбору? Весь досвід світової економічної прак­тики, починаючи із другої половини XX ст., надає на нього відповідь: ні.

XX ст. вивело людство на нову орбіту й надало всій системі життя на планеті новий технологічно-інформаційний потенціал, що прискорило глобалізацію людського співіснування, а також підвищило взаємозалежність окремих країн від зовнішнього світу на тлі процесів ліквідації кордонів. Глобалізація у світі ініціюється найбільш розвиненими країнами і виглядає як глобалізація для «вибраних», що є дискримінацією геоекономічної периферії.

У «глобальне співробітництво» інші країни потрапляють за критерієм їх відповідності потребам високорозвинутих економік. Для останніх цікавими аспектами є дешевизна робочої сили, особ­ливо кваліфікованої, наявність дефіцитної сировини, можливість розміщувати «брудні» виробництва. Тобто, із виходом будь-якої країни на світовий ринок розпочинається підгонка її структури до структури інтегрованого ринка в цілому⁶.

Протидіяти такій ситуації можливо лише за умов розробки й послідовної реалізації національної стратегії розвитку, яка виз­начається особливостями соціально-економічної системи країни та охоплює (як явно, так і неявно) певний набір довгострокових цілей економічної політики держави. Ця стратегія певним чи­ном сполучає коротко-, середньо- та довгострокові цілі й інтере­си економічних суб'єктів, взаємодію різних сфер суспільного життя країни, враховує особливості та параметри наявного і май­бутнього економічного середовища. Ефективність національної

Таким чином, якщо віддати коригування структури національної економіки «невидимій руці» ринку — результатом, з найбільшим ступе­нем вірогідності, буде загальне структурне спрощення, занепад високо-технологічних галузей, посилення сировинної спрямованості промис­лового виробництва. Це позбавить країну можливості стати рівноправ­ним учасником і партнером у глобальному підприємництві і залишить для неї тільки ролі споживача кінцевої продукції, постачальника деше­вої сировини і робочої сили, звалища екологічно брудних технологій і виробництв.

Національна економіка

Стратегії

Виживання (подолання кризи)

Стабілізація

Розвиток

Імпортозамі-щуючий

Експорторозши-рюючий

Постіндустрі-альний

Варіант «включення» в світову економіку

Рівноправний партнер у глобаль­ ному виробничому процесі

Аграрна чи

індустріальна

периферія

Інноваційний лідер

Відбір пріоритетних галузей - кластерних центрів

Наукоємні високо-технологічні галузі, сфера послуг (насамперед, інформаційних, телекомунікаційних, фінансових)

Ресурсоємні «брудні»

видобувні та базові

галузі, трудоємний

аграрно-промисловий

сектор, харчова

промисловість

Галузі з виробництва кінцевої продукції; споживчий сектор

сфера матеріальних послуг, галузі, що визначають НТП

■ створення макропередумов конкурентоспроможності; • політика кластеризації тощо

Рис. 1.5. Стратегії національної економіки та відповідні типи економічного зростання