Натуралізм

Натуралізм (фран. природа) - це теорія, яка стверджує, що всі явища, що відбуваються в матеріальному світі, здійснюються згідно з Законами природи. Такий напрямок думки став основою для виникнення натурфілософії, предметом якої є узагальнення результатів природознавства і зведення їх до головних принципів.

Це не означає однак, що виводячи всі явища фізичного світу із законів природи, натуралісти тим самим заперечували буття Боже. Наприклад, швейцарський філософ-натураліст Парацельс (1493-1554) вважав, що первинна матерія створена Богом. Принципова ж точка зору іншого натураліста -- Г. Галілея така: Бог створив Сонце та інші планети; він надав їм певного порядку, а природа живе за своїми власними законами. Як бачимо, Галілей визнавав Бога як Творця і першопричину світу.

Микола Кузанський (1401-1464) - богослов, філософ, кардинал, першим склав карту Європи вчив про нескінченність світу: Головний твір - "Про пошуки Бога".

Філософські інтереси М. Кузанського концентруються навколо двох проблем: 1) відношення Бога до світу і місце людини в світі; 2) проблема пізнання.

Коротко його вчення можна подати так: речі без Бога - ніщо, як число без єдності; Бог же без речей існує. Бог не пізнаний, "абсолютний максимум", активна безмежність, а світ - прояв Бога, "обмежений максимум". Яким же чином обмежений максимум виник з абсолютного максимуму, тобто як виник світ? В цьому питанні М. Кузанський виходить з ідеї еманації, висуває принцип розгортання Бога в світі і повернення всіх речей в лоно абсолюту (Бога). Як бачимо ця ідея не нова.

Вищою здатністю людини є розум, діяльність якого, на відміну від діяльності здорового глузду, повністю відокремлена від почуттів. Розум - Божественна космічна сила. У Богові сходяться всі протилежності: скінченне і нескінченне, єдине та множинне і т. д.

Дж. Бруно (548-1600) - італійський філософ-пантеїст, домініканець. Отримав сан священика, заперечував негрішимість Церкви, докоряв духовенству за неосвіченість і жадібність, а філософам - за сліпе поклоніння авторитету ( наприклад Аристотелю). Був спалений за наказом інквізиції як єретик. Головні вори: "Про нескінченність, всесвіт і світи", "Вигнання звіра, що торжествує" та ін.

Бруно прийшов до висновку, що Бог є непізнаваним. Тому метою філософії він вважав не пізнання надприродного Бога, а пізнання природи, яка є, на його думку, "богом в речах". Ми бачимо, що Бруно ототожнював природу з Богом, тобто був пантеїстом. Він дивився на природу як на шати Божества, як на втілення божественної діяльності (природа - прояв Бога). За його вченням Бог є нескінченний Розум, причина причин, джерело життя і духу. Але Бог, за Бруно, не створив всесвіт; Він вдихнув у нього життя і вважати, що світ має кінець - означає обмежувати могутність Божества.

Необхідно також відмітити, що пантеїзм Бруно носив ідеалістичне спрямування. Він говорить, наприклад, що хоча неможливо собі уявити природу окремо від Бога, але ми можемо уявити собі Бога окремо від природи.

Далі, він визнає існування "світової душі", яка є складовою частиною і рушійним початком всесвіту. Світова душа, як принцип життя, як духовна субстанція, знаходиться в усіх речах, а це вже - гілозоїзм, тобто вчення про всезагальну одухотвореність матерії. На основі гілозоїзму, Бруно зробив висновок про матерію, як активну субстанцію, яка породжує все нові й нові форми.

Основну одиницю буття Бруно назвав монадою, яка виступає в трьох поняттях: в онтологічному - як найменша субстанція, в фізичному - як атом, в математичному - як точка. Однак, всі ці відмінності зникають в одній нескінченній "творчій" субстанції. Ця верховна субстанція є "монада монад", або Бог.

Людина, яка займає в житті середнє місце в ієрархії творення, може здійснювати всі фази життя: над собою він бачить Бога, а навколо себе докази божественної діяльності.

Біблія містить в собі одкровення моральності; вона не претендує на наукове знання, але завжди дотримувалась загально прийнятих понять і висловлювалась мовою, загальнодоступною для мас.