Тема Завдання, структура та зміст курсу «Актуальні проблеми розвитку зарубіжної школи та педагогіки». Школа, виховання і педагогічна думка в країнах Стародавнього Сходу, Греції та Риму

ПЛАН

1. Завдання, структура та зміст курсу.

2. Виникнення виховання в зарубіжних країнах. Перші школи, їх типи.

3. Навчання і виховання в країнах:

а)Стародавнього Сходу (Єгипет, Індія, Китай);

б)Стародавньої Греції;

в)Стародавнього Риму.

1. Важливе місце в системі фахової підготовки вчителів початкових класів займає спеціальний курс “Актуальні проблеми зарубіжної школи та педагогіки”, який покликаний розширити та систематизувати ваші знання про досвід зарубіжних країн в галузі системи освіти, відомих педагогів, допомогти вам як майбутнім вчителям у визначенні власних педагогічних поглядів та позиції. Курс інтегрує важливу інформацію з різних галузей знань: психології, педагогіки, соціології, філософії, історії та інші, а тому відіграє важливу роль у формуванні світогляду та нового педагогічного мислення.

Метою курсу “Актуальні проблеми зарубіжної школи та педагогіки” є вивчення та аналіз педагогічних явищ в сучасному світі через призму завдань розбудови освіти України, їх порівняння, з’ясування головних етапів розвитку виховання в зарубіжних країнах від найдавніших часів до сучасності.

Головні завдання курсу:

- формування у студентів цілісної системи знань про історико-педагогічні явища, процеси і факти, що мали місце в інших країнах світу;

- виявлення історичних та соціально-економічних умов сучасного розвитку освіти в різних країнах світу;

- надання характеристики основним напрямкам шкільної політики і принципам організації систем народної освіти західноєвропейських країн світу;

- розкриття як спільних закономірностей, так і специфічних ознак, притаманних розвиткові школи, виховання і педагогіки різних народів, націй світу;

- формування у студентів цілісної наукової картини світу, професійного світогляду.

2. Питання про виникнення виховання має велике значення. По-різному до нього підходять вчені.

В кінці 19- поч. 20 ст. серед буржуазних вчених існувала думка про те, що основою виховання є прагнення дітей активно наслідувати старшим. (Цю теорію розвивав американський автор П.Монро). Таким чином біологічній інтерпретації причин виникнення виховання протистояла психологічна. В радянські часи основою виникнення виховання була трудова діяльність первісних людей і сформовані при цьому суспільні відношення.

Виховання у первісному суспільстві

Трудова діяльність первісних людей, направлена на задоволення їх природних потреб, виживання та розмноження, перетворила тварину в людину, створила людське суспільство, в якому формування людини стало визначатися соціальними закономірностями. Використання примітивних знарядь праці і все розширююче та ускладнююче виготовлення їх спричинили необхідність передачі трудових знань, умінь, досвіду молоді.

Первісне суспільство ділилось на три вікові групи:

• діти і підлітки;

• повноцінні учасники життя та праці;

• похилі люди, старики, немаючі фізичних сил.

Людина, що народилася, попадала в групу підростаючого покоління, його кормили та ростили старі люди.

Далі людина, отримав деякий соціальний досвід, трудові та життєві знання, переходила в групу повноцінних учасників життя та праці. З часом цей перехід став супроводжуватися так званими ініціаціями “ присвяченнями” тобто іспитами, під час яких перевірялась підготовка молоді до життя.

Відносини між членами однієї вікової групи та членами другої групи регулювалися неписаними, але строго виконуваними звичаями, які закріплювали побудовані соціальні норми.

В праці і повсякчасному спілкуванні з дорослими діти і підлітки засвоювали необхідні життєві навички, трудові вміння, знайомились із звичаями, вчилися виконувати обряди.

На останніх етапах розвитку матріархату з’явились перші заклади для життя та виховання підростаючого покоління – «будинки молоді», окремі для хлопчиків та дівчаток, де під керівництвом старшини роду вони готувалися до життя, праці.

На стадії патріархальної родової общини з’явилися мисливство, землеробство, скотарство, хліборобство, ремесло. У зв’язку з розвитком виробничих відносин та розширенням трудового досвіду людей ускладнювалось виховання. Діти привчалися доглядати за худобою, хліборобству, ремеслу. Коли виникла необхідність у більш організованому вихованні, родова община доручила виховання найбільш досвідченим людям. Поряд з трудовим вмінням діти знайомилися з правилами релігійного культу, навчалися письму. Танці, сказання, музика, пісні, ігри - вся народна усна творчість відігравала велику роль у вихованні поведінки характеру. З’явилися зачатки військового виховання: хлопчаків навчали стріляти з луку, використовувати спис, їздити верхи.

У вікових групах з’явилась чітка організація, виділились ватажки(вожак), ускладнилась програма “відкриття” до яких готували молодь спеціальні виділені старшини роду. Стало приділятися більше уваги засвоєнню початкових знань, а з появою письменності і письму.

Здійснення виховання особливими людьми, визначеними родовою общиною, розширення та ускладнення його змісту і програми іспитів, якими воно завершувалось - усе це свідчить про те, що в умовах родового строю виховання почало відокремлюватися як особлива форма громадської діяльності.