План

Історія бібліотеки 3

Організаційна структура 4

Будівлі бібліотеки 4

Фонди бібліотеки 6

Склад фондів 6

Скарби бібліотеки 7

Бібліотечне обслуговування 8

Довідково-пошуковий апарат 8

Фонд Президентів України 9

Науково-дослідна діяльність 11

Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського (НБУВ) — найбільша за обсягом фонду та площею приміщень бібліотека України, головний науково-інформаційний центр держави[1], науково-дослідний інститут Відділення історії, філософії та права НАН України. Входить до числа десяти найбільших національних бібліотек світу [2], є базовим членом Європейської бібліотеки.

Історія бібліотеки

Заснована 2(15) серпня 1918 року як Національна бібліотека Української держави. Обслуговування читачів розпочато у Бібліотеці з серпня 1920 року, коли було відкрито перший читальний зал.

До 1965 р. — Державна Публічна Бібліотека АН УРСР.

24 травня 1964 у відділі Бібліотеки, де зберігалися видання і матеріали періоду української державності (1917—1920), спалахнула пожежа, що тривала кілька днів. Кола українських дисидентів приписували цю дію шовіністові Погружальському, що свідомо виконав цей злочин при мовчазній згоді органів безпеки.

У 1965 р. отримала назву Центральна Наукова Бібліотека Академії Наук УРСР.

У 1980 її фонди нараховували понад 10 млн назв, у тому числі 516 інкунабул, близько 300 000 рукописів, понад 6 500 книг церковнослов'янським шрифтом 15 — 16 ст. Найповніша в Україні збірка комплектів газет і журналів (понад 119 тис.).

З 1988 Бібліотека носить ім'я В. І. Вернадського.

5 квітня 1996 р. указом Президента України Бібліотеці надано статус національної бібліотеки. Тим саме указом у Бібліотеці утворено Фонд Президентів України.

У 1998 р. Бібліотека спільно з Інститутом проблем реєстрації інформації НАН України розпочала формування реферативної бази даних «Україніка наукова» та видання українського реферативного журналу «Джерело».

22 жовтня 2002 р. у філії № 1 Бібліотеки сталася аварія, спричинена неполадками в тепломережі, під час якої близько 6 тонн гарячої води вилилося на літературні та рукописні пам'ятки. Від води та пару постраждали понад 200 тисяч документів, вийшла з ладу система опалення.

У грудні 2003 р. Бібліотека виступила одним зі співзасновників технопарку «Інтелектуальні інформаційні технології».

25 серпня 2004 р. Кабінетом міністрів України затверджено Державну програму розвитку діяльності Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського на 2005—2010 роки, яка визначає Бібліотеку як головний науково-інформаційний центр держави. Завданнями програми, зокрема, є нарощення технологічної потужності установи та запровадження нових інформаційних технологій формування та використання документних ресурсів.

Організаційна структура

У Бібліотеці понад 40 підрозділів, що згруповані за напрямами їх діяльності в інститути (бібліотекознавства, української книги, рукопису, архівознавства, біографічних досліджень), центри (консервації і реставрації, культурно-просвітницький, комп'ютерних технологій, науково-видавничий), Фонд президентів України і Службу інформаційно-аналітичного забезпечення органів державної влади. В Бібліотеці працюють понад 900 співробітників, з них бібліотечних — 65%, наукових — 20% і допоміжних — 15%.

Будівлі бібліотеки

Центральний вхід до Національної бібліотеки ім. Вернадського, лютий 2009

Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського є найбільшою за площею приміщень бібліотекою України[6].

У 1929—1930 рр. за проектом архітекторів В. О. Осьмака та П. Ф. Альошина для Бібліотеки було споруджено будинок по вул. Володимирська, 62. Архітектура будівлі витримана у стилі неокласицизму. Цей будинок складає цілісний архітектурний ансамбль разом з будинком Наукової бібліотеки імені М.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (вул. Володимирська, 58), що збудований за проектом тих же архітекторів у 1939—1940 рр., та Головним («Червоним») корпусом Університету. З 1989 р. у цьому приміщенні знаходиться Філія № 1 Бібліотеки.

Основна будівля Бібліотеки України імені В. І. Вернадського побудована 1989 р. на ділянці площею 3 га. за проектом архітекторів «Київпроекту» Вадима Гопкала, Вадима Гречини і В. П. Песковського. Вертикальна частина споруди (книгосховище) налічує 27 поверхів, у горизонтальній частині розміщені читальні зали та службові приміщення бібліотеки.

Інтер'єр основного приміщення оздоблений витворами образотворчого мистецтва значної художньої цінності.

У вестибулі Бібліотеки розташоване монументально-декоративне панно «Болі землі» (автори В. І. Пасивенко та В. М. Прядка, площа 300 м2), виконане у техніці енкаустики. Основною темою цієї композиції є розкриття головного призначення науки — захисту життя на Землі.

Фойє перед читальними залами прикрашає гобелен-триптих «Витоки слов'янської писемності» (автори М. Т. Литовченко та І. С. Литовченко, розмір 7 х 3,5 м.), виконаний у техніці ручного ткацтва. Матеріали — вовна, люрекс. Композиційне рішення гобелену (триптих) обумовлене наявністю колон, які не дозволяють глядачу сприйняти всю площу полотна одночасно. У центральній частині на фоні яскравого вогню зображені язичницькі символи, які уособлюють образи створення світу та зародження писемності. Далі на зміну символічним образам приходять конкретні: київський літописець та письменник Нестор, творці слов'янської азбуки Кирило і Мефодій, лексикограф, письменник і гравер Памво Беринда — автор першого друкованого українського словника, український і російський першодрукар Іван Федоров, політичний і освітній діяч України митрополит київський Петро Могила. Ліва та права частини триптиху присвячені еволюції засобів писемності в умовах інформатизації суспільства.

Автори обох названих вище робіт 1998 року стали лауреатами Національної премії України імені Тараса Шевченка.

Окрасою бібліотечного інтер'єру є скульптурні композиції авторського колективу під керівництвом Б.С. Довганя. У центральному вестибюлі встановлений бюст організатора і першого президента Української академії наук, фундатора бібліотеки В.І. Вернадського. Вздовж пандусу (пологих сходів), що з'єднує перший і другий поверхи бібліотеки, встановлені 11 мармурових бюстів видатних осіб, які внесли значний вклад у розвиток світової науки і культури: Ярослав Мудрий, Іван Федоров, Михайло Ломоносов, Григорій Сковорода, Микола Лобачевський, Олександр Пушкін, Тарас Шевченко, Дмитро Менделєєв, Ілля Мечников, Костянтин Ціолковський та Олександр Попов.