УДК 007:304:002

Функції фахового видання у сфері наукової комунікації

Бессараб А.О.

This article discusses the function of a specialized in the field of scientific communication: general, special, spe­cific. Describe the basic communication barriers that impede the realization of these functions. The problems asso­ciated with them breaking.

Key words: specialized periodicals, scientific communication, the communication barrier, the function of spe­cialized publications.

В статье рассмотрены функции специализированного издания в сфере научной коммуникации: об­щие, специальные, конкретные. Охарактеризованы основные коммуникационные барьеры, которые пре­пятствуют реализации этих функций. Обозначены проблемы, связанные с их преодолением.

Ключевые слова: специализированное издание, научная коммуникация, коммуникационный барьер, функция специализированного издания.

У статті визначено функції фахового видання у сфері наукової комунікації: загальні, спеціальні та кон­кретні. Охарактеризовано основні комунікаційні бар’єри, які перешкоджають реалізації цих функцій: тех­нічний, психологічний, соціальний. Окреслено проблеми, пов’язані з їх подоланням.

Ключові слова: фахове періодичне видання, наукова комунікація, комунікаційний бар'єр, функція фахо­вого видання.

У науці комунікація та її роль у процесах створення нового знання привернула до себе увагу з розвитком соціології знання, соціології науки й наукознавства [5; 13; 19; 20; 26].

Динамічні зміни в науковому середовищі та в суспільстві в цілому, швидке зростання обся­гу інформаційних потоків у всіх галузях людсь­кої діяльності безпосередньо стосуються сфе­ри інформаційного обслуговування вчених і спеціалістів, вимоги до якості якого постійно підвищуються. Відомо, що до 70% наукової інформації міститься в наукових журналах, при цьому їхня кількість у світі постійно збільшу­ється: перші з’явилися наприкінці 80-х рр. XX ст., а в 2009 р. їх уже майже 600 тис. (за даними Міжнародного довідника періодики игіісИ) [31].

Визначення функцій документа відбувається в процесі розширення його тлумачення та сфери застосування багатьма вченими: М.П. Ілюшен- ко [11], К.Г. Мітяєвим [18], П.Отле [23], А.Н. Со­ковою [28] та ін. На початку XXI ст. питання щодо функцій документів розглядалися документознав- цями Н.М. Кушнаренко [15], М.С. Парковим [16], Ю.І. Палехою, Н.О. Леміш [24], С.І. Семілетовим [27], Г.М. Швецовою-Водкою [ЗО] та ін.

Сьогодні зусилля вчених спрямовані на дос­лідження видань із різноманітних галузей знан­ня. Для цього розробляються методики розра­хунків нових показників для оцінювання ефек­тивності наукових журналів, а також багаторів­неві схеми їх класифікації з використанням да­них цитування. Усі ці показники так чи інакше пов’язані з функціями наукового видання в ці­лому й наукового фахового зокрема.

Мета статті - розкрити функції фахового видання у сфері сучасної наукової комунікації.

За ДСТУ 3017-95, видання - “документ, який пройшов редакційно-видавниче опрацю­вання, виготовлений друкуванням, тисненням або іншим способом, містить інформацію, при­значену для поширення, і відповідає вимогам державних стандартів, інших нормативних до­кументів щодо їхнього видавничого оформлен­ня і поліграфічного виконання” [4].

Відповідно, наукове фахове видання є до­кументом, а отже, за своїм походженням є од­ним із комунікаційних каналів фіксування та передачі знань, спілкування людей.

У системі наукової комунікації фахове видання набуває статусу комуніката. Наукова інформація може передаватися у формі журналу, збірника наукових праць, диска з його електронною версі­єю, Інтернет-видання. Переваги таких комунікацій:

• добре збереження наукової інформації;

• можливість вивчення, багаторазового пере­читування інформації;

• ґрунтовність підготовки;

• можливість доведення до багатьох реципієн­тів;

• можливість встановлення права інтелекту­альної власності.

На сьогодні в опублікованих джерелах немає єдиного підходу до визначення функцій докуме­нтів у цілому й фахових видань зокрема.

Більшість авторів поділяють функції доку­ментів на сутнісні, властиві всім документам, і ті, які присутні в документах вибірково. Так, згідно з М.С. Парковим [16], функції документів - це їхнє цільове призначення, спосіб викорис­тання. Він ділить функції документа на сутнісні та прикладні. До першої групи автор відносить функції закріплення інформації на матеріаль­ному носії, комунікативну, збереження інфор­мації, функцію історичного джерела, культурну.

У межах конкретної діяльності документу властиві прикладні функції: управління, право­ва, освітня, політична та ін.

Н.Б. Зінов’єва [9] серед загальних функцій виділяє соціальну, інформаційну, комунікатив­ну, культурну. До спеціальних функцій докуме­нтів, на її думку, належать облікова, освітня, управління, меморіальна тощо.

Г.Н. Швецова-Водка [ЗО] називає основну функцію документів - соціально-комунікативно- інформаційну, яка визначається їх місцем у сис­темі соціальних комунікацій, де вони є каналами передачі інформації. Вона виділяє також інші загальні функції (пізнавальна, посвідчення, ме­моріальна, культурна, управлінська), які виконує документ у певних комунікаційних ситуаціях, а також спеціальні та конкретні.

Е.А. Плешкевич [25] ділить функції докумен­тів на загальні, характерні для всіх документів, до яких віднесені комунікативна, функція істо­ричного джерела та культурна, а також на си­стемні, характерні для документів визначених систем. До них належать: функція управління, правова, посвідчувальна тощо.

Н.М. Кушнаренко [15] поділяє функції доку­ментів на три групи:

• головну, найбільш значущу функцію, - збереження та передача інформації в про­сторі й часі;

• основні функщї - інформаційна, комуніка­тивна, кумулятивна:

• спеціальні - управління, пізнавальна, пра­вова, меморіальна та ін.

У цьому трактуванні недостатньо точно виді­лений критерій поділу, оскільки функція переда­чі інформації - це і є комунікативна, яка повто­рює одну з основних запропонованих автором функцій.

Одновимірний перелік функцій документів поданий у навчальному посібнику [10]. Автори називають такі функції документів: пам’яті, ко­мунікативна, інформаційна, правова. Тут конк­ретно не визначено, чи характерні ці функції всій сукупності документів, чи вони представ­лені вибірково, для того, щоб продемонструва­ти наявність цього атрибуту документа як сис­темного об’єкта. До того ж правова функція не може виступати як сутнісна, тому що далеко не всім документам вона властива.

З погляду теорії соціальної комунікації [29] виділяють сутнісні та прикладні функції доку­ментів. Залежно від соціального призначення до сутнісних належать комунікативно-часова, ко­мунікативно-просторова, ціннісно-орієнтувальна, а за споживчими вимогами - змістова, розу­міння, речовинності документа.

Прикладні функції діляться за соціальним використанням (освітня, ідеологічна, бюрокра­тична та ін.) та особистим використанням (пі­знавальна, гедоністична, бібліофільська тощо).

Проведений аналіз дає змогу констатувати, що серед виділених різними авторами сутніс­них функцій документа неодмінно присутня комунікативна. Вона вказує на роль документа в процесі комунікації, на його належність до системи соціальних комунікацій.

Н.Б. Зінов’єва відзначає, що існує зв’язок між видами документів, їх властивостями та функці­ями. Об’єднання документів у певні види актуа­лізує їхні якісні властивості, які при використанні перетворюються на функції [9]. У результаті пристосування до виконання певних функцій документи набувають якісних відмінностей, що виражається особливостями мови, структури, змісту, вибору способу документування.

Фахові видання мають свої відмітні риси, які впливають на сферу виробничої та наукової ко­мунікації. Серед них такі, як особливість соціаль­ного призначення, яка полягає в тому, що вони сприяють розвитку прогресу в науковій сфері; інтернаціональна природа видань визначається тим, що комунікація в науковій сфері пов’язана з передачею повідомлення, цінність якого не за­лежить від мовних, географічних, особисіісних обмежень; особливості змісту та мови фахових видань детерміновані складністю самих об’єктів науки, методів та інструментарію їх вивчення, а також особливостями наукової мови (широким використанням формалізованих мов, таблиць, графіків, схем і спеціальної термінології).

У публікаціях фахівців у галузі наукової ін­формації визначається залежність від комуні­кації своєчасної оцінки й визнання наукових результатів; залежність розміщення публікацій у журналах від їх орієнтації на окремі наукові дисципліни; залежність використання наукової інформації від професійного рівня науковців, від видів і типів документів, від галузевої спе­цифіки. Встановлення такої залежності дало змогу виділити функції одного з найпоширені­ших каналів наукової комунікації - журналу, який розглядається як:

• інструмент офіційної суспільної реєстра­ції наукових досягнень;

• засіб поширення наукової інформації;

• джерело престижу авторів, видавців, пе­редплатників;

• засіб інтеграції наукового знання;

• інструмент вирішення проблем завдяки науковим дискусіям;

• засіб мотивації й стимулювання наукової праці [3].

Наукові журнали виконують різноманітні функції, що свідчить про їхню поліфункціона- льність. Розглянемо їх докладніше. Для цього скористаємося термінологією, запропонованою Г.М. Швецовою-Водкою (загальні, спеціальні, конкретні функції).

Насамперед, слід сказати про загальні фун­кції фахового видання.

Комунікаційна функція фахового видання полягає в тому, що воно є засобом (каналом) комунікації; забезпечує один з видів наукової комунікації (документну), яка без нього була б неможливою. Це здатність фахового видання бути інформативним засобом передачі, обміну, комунікації, спілкування.

Фахове видання призначене для доведення результатів досліджень і розробок до зацікав* лених науковців та фахівців, взаємного стиму­лювання творчої активності.

Крім того, фахове видання має на меті залучен­ня уваги та збудження інтересу до ходу й результа­тів науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт. Будь-яке видання створюється для того, щоб організувати дії у відповідь його отримувача, таким чином, завжди є творець інформації та передбача­ється ймовірний або реальний реципієнт.

Інформаційна функція тісно пов’язана з ко­мунікативною, оскільки функція передачі інфо­рмації виконується лише в комунікаційній сис­темі. Вона притаманна широкому колу докуме­нтів і полягає в збереженні та накопиченні ін­формації; передаванні її в просторі й часі; ба­гаторазовому зверненні до неї.

У системі наукових комунікацій періодичні ви­дання становлять близько 1/3 документального інформаційного потоку. На сьогодні рівень розви­тку Інформаційних ресурсів дедалі більшою мі­рою визначає місце країни в сучасному світі.

Фаховий журнал в Україні є основним операти­вним джерелом нової інформації про досягнення науки й техніки і, отже, найважливішим засобом, що сприяє прискоренню науково-технічного про­гресу. У ньому містяться відомості про результати й методи наукових досліджень, про організацію та планування НДР, ведуться обговорення методо­логічних питань розвитку науки.

Крім того, у журналі порушуються актуальні наукові проблеми, дається оцінка наукових на­прямів, наводиться інформація про наукові форми тощо.

Фахове видання є ефективним способом взаємного інформування й спілкування вчених. Науково-комунікаційні процеси в сучасній науці мають глобальний масштаб. Розвиток науки визначає зміст і обсяг наукової інформації, що включається в інформаційно-комунікативний про­цес, сприяє розширенню та поглибленню нау­ково-пізнавальної діяльності й нового зростан­ня науки в цілому.

Виконуючи інформаційну функцію, фахове ви­дання здійснює рекламу результатів досліджень та стимулювання їх реалізації й упровадження.

Соціальна функція має на увазі, що фахове видання виникає у відповідь на потреби суспільс­тва та задовольняє їх. Науковець прагне опубліку­вати результати своєї роботи, викладені у статті, передусім, з метою якнайширшого оприлюднення, створення вільного доступу до неї читачів. На жаль, більшість українських наукових журналів не виконують цієї головної функції, тобто не висту­пають посередниками між дописувачем і читачем.

Фахове видання має на меті забезпечення первинною науковою інформацією суспільства, повідомлення про появу нового наукового знан­ня, передачу його в загальне користування.

Пізнавальний, інформаційний аспект наукової комунікації доповнюється її соціальними функція­ми. Науковці для досягнення своєї головної мети - одержання наукового знання - вимушені спілкува­тись один з одним. У процесі такого спілкування відбувається не лише переміщення інформації, але й встановлюються певні соціальні відносини - вирішується питання щодо пріоритету, наукового престижу, відбувається стратифікація наукового співтовариства. Слід зазначити, що форма й різ­номанітність соціальних відносин, що виникають, є специфічними для різних рівнів об’єднання вчених - починаючи з лабораторії та інституту й закінчуючи сукупністю вчених якоїсь дисципліни або науковим співтовариством у цілому [17, с. 14- 17].

Поряд із названими функціями можна виді­лити ряд загальних функцій часткового хара­ктеру, зумовлених призначенням комунікації, тобто кінцевою метою передачі інформації. Се­ред них такі, як: пізнавальна, посвідчення, ме­моріальна, культурна, управлінська.

Пізнавальна функція є спеціальною для фахового видання, тому докладно буде розг­лянута нижче.

Функція посвідчення означає, що видання є засобом доведення, підтвердження певних фак­тів (відомостей), їх реального існування в дійс­ності.

Фахове видання містить статті, опубліковані з метою апробації та практичної реалізації ре­зультатів наукових досліджень. У процесі свого розвитку людське суспільство, пристосовуючись до об’єктивних умов, змушене знаходити шляхи зміни самих умов. Звідси виникають наукові проблеми й випливають цілі наукових дослі­джень. Конкретну реалізацію результати науки знаходять у матеріальному виробництві, що виявляється в дедалі ширшому використанні нових інформаційних технологій і зростанні його наукоємності. Функція посвідчення виявляється в закріпленні пріоритету (див. далі).

Меморіальна функції. Фахові видання не тіль­ки фіксують пріоритети та виконують функції нау­кового архіву, а й здійснюють взаємозв’язок нау­кових поколінь, забезпечують “історичну пам’ять” у науці, можливість наукової полеміки та зна­йомство з переднім краєм науки.

П. Отле, відомий теоретик документації, ви­значив документ і книгу як “матеріалізовану пам’ять людства, яка щодня реєструє факти, ідеї, дії, почуття, мрії, відображені у свідомості людини” [23]. Це здатність видання слугувати “зовнішньою пам’яттю" людини та суспільства в цілому, зберігати інформацію й передавати її з покоління в покоління.

Н.В. Зелінська зазначає: “Виконуючи особ­ливу функціональну роль - концентрувати, збері­гати та передавати наукову інформацію без об­межень у часі та просторі, - фахове видання (як і будь-яке наукове) забезпечує спадкоємність нау­ки, відтворення історії теоретичного освоєння світу та методів цього освоєння" [8, с. 8].

Культурна функція властива фаховому ви­данню як предмету матеріальної культури людства. За словами М.П. Ілюшенко [11], до­кументи в цій функції (у тому числі фахові ви­дання) фіксують і закріплюють наукові знання, традиції, вироблені й збережені в суспільстві.

Як переконливо доводять західні видавці, на­укові праці, окрім власне наукової цінності, по­винні демонструвати зв’язок із культурою та тра­диціями конкретного народу, а також багатство мови, її ресурси, природну та мистецьку мета­форичність. Рівною мірою з художніми творами саме наукова література здатна репрезентувати, а водночас характеризувати свою добу, бо вона є невід’ємним компонентом інтелектуального та соціального клімату в суспільстві [8, с. 240].

Управлінська (регулятивна) функція має на увазі збереження стану об’єкта управління від­повідно до попередньо заданих норм і розпо­ряджень (вказівок).

Наукові видання, роблячи свій внесок у сис­тему контролю за достовірністю і якістю публі­кованих матеріалів, відіграють важливу роль у підвищенні ефективності науки. Тут слід від­значити вимоги до структури та змісту статей у фахових виданнях.

Саме цим наукові журнали відрізняються від Інтернет-сайтів, інформація на яких ніким не контролюється в плані достовірності, абсолют­но не систематизується і зникає так само непе­редбачено, як і з’являється.

Дослідник, науковець, що “дозріває” до на­писання наукових творів, має бути добре “про­інструктованим” щодо способів і можливостей висловити через майбутній текст свої ідеї так, аби вони обов’язково зацікавили й захопили читачів, до того ж вплинули на них максималь­но ефективно.

Як різновид управлінської можна розглядати ідеологічну функцію, якщо розуміти її як спря­мованість на формування ідеології, тобто сис­теми ідей, поглядів та уявлень. Фахові видання сприяють формуванню наукового світогляду.

Сьогодні наукові видання не просто здійс­нюють передавання наукової інформації, а й стають носієм особливої суспільної ідеології.

Спеціальна функція документа - це функція, яка властива певному виду документа або є голо­вною для певного виду документа. Серед спеціа­льних можуть бутм і перелічені вище, якщо вони стають головними для документів певного виду.

Так, для фахового видання головною функ­цією є пізнавальна.

Пізнавальна функція має декілька аспектів: фахове видання є засобом отримання й пере­дачі знань у суспільстві; відображення об’єк­тивної дійсності; завершення процесу пізнання. Інакше кажучи, вона полягає в отриманні та передачі знань у суспільстві.

Наукові журнали створюються саме для того, щоб передати певні знання, і використовуються вони споживачами саме для того, щоб отримати знання, які містяться в них. Цю функцію нази­вають також “засвоєння суспільного досвіду”, "обмін ідеями”, “передача думок” тощо.

Фахове видання складається зі статей, які є результатом пізнання об'єктивної дійсності, точ­ніше усвідомлення суб’єктом того, що пізнане.

Фахове видання відображає процес функціону­вання науки як сфери людської діяльності й наукову свідомість як форму суспільної свідо­мості. Тим самим воно сприяє підвищенню рів­ня наукових знань.

Крім загальних та спеціальних функцій, іс­нують конкретні.

Для науково-дослідних документів, у тому числі фахового видання, спеціальною функці­єю є забезпечення суспільства первісною нау­ковою інформацією. Для фахового видання кон­кретною функцією є фіксація наукового пріо­ритету [ЗО, с. 98].

Відповідно до традицій та чинного законо­давства дослідження вважається завершеним тоді, коли його результати опубліковані, тобто представлені у вигляді повідомлення. Воно має бути доступним хоча б для обмеженого контингенту науковців, що стає можливим за­вдяки фаховому виданню.

Наступною конкретною функцією є форму­вання репутації авторів статей фахових видань. Від визнання у світі фіахового видання, внесення його до баз даних залежить можливість доступу до опублікованих матеріалів, поширеність інфо­рмації про вченого та результати його дослі­джень. У сучасних ієрархічно організованих нау­кових осередках (а всі сучасні наукові установи - від академій до просвітницьких товариств - на­лежать саме до таких) “наукова репутація є різ­новидом соціальної влади” [6]. І писання тих, що займають високу позицію у своєму осередку, вже наперед мають велику силу переконування, - більшу, ніж тих, що перебувають нижче. А тому для суспільства в цілому теж зовсім не байдуже, що саме своїми текстами репрезентують “вер­хи” та в який спосіб досягають суспільного ви­знання, умовно кажучи, “низи” цієї ієрархічної наукової драбини.

Успіх науковця, у тому числі його позиції в боротьбі за професійне визнання, залежить значною мірою від того, наскільки швидко він отримує інформацію про стан справ на перед­ньому краї досліджень, а також оперативного й кваліфікованого обговорення проміжних ре­зультатів його власної роботи. Сьогодні основ­ним засобом комунікації на передньому краї науки є статті в наукових виданнях, які забез­печують розподіл наукової спільноти за рівня­ми наукового престижу й виділяють наукову еліту та “периферійних” учених, високоцитова- них, мапоцитованих і нецитованих авторів.

Опосередковано фахове видання виконує оцінювальну функцію, що тісно пов’язана з по­передньою. Так, 24 грудня 2009 р. рішенням колегії Міністерства освіти і науки України пока­зник “Кількість публікацій у наукометричній між­народній базі даних Scopus” був ухвалений як один з показників оцінювання результативності наукової та науково-технічної діяльності вищих навчальних закладів. “Положення про дослідни­цький університет", затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 17 лютого 2010 р. № 17, зокрема, регламентує мінімальну кіль­кість наукових робіт (150), яку співробітники уні­верситету повинні публікувати щорічно у видан­нях, що індексуються базами даних Web of Science та/або Scopus, для надання (підтвер­дження) статусу дослідницького університету.

Гедоністична функція передбачає, що ви­дання є джерелом естетичного задоволення. Про неї зазвичай говорять переважно стосовно творів художньої літератури та зображального мистецтва, проте науковий текст практично ні­коли не зводиться до простого повідомлення фактів, особливо якщо він написаний визначним ученим, “сильною мовною особистістю”. Він ви­конує, окрім відомих “практичних функцій" К. Бюлера, ще й функцію поетичну, або естети­чну (Я. Мукаржовський). Спробою усвідомити та об’єктивно оцінити естетику наукового тексту можна вважати народжену “всередині” світу на­уки методику оцінювання “краси” наукової теорії, зіставлення більш чи менш “гарних” її варіантів.

Н.В. Зелінська у зв’язку із цим зазначає, що “оцінка наукового тексту в системі естетичних координат, яка не лише йде від "споживачів” (що не дивно), а й усвідомлюється авторами (найчастіше - не схильними до такої інтелекту­альної “філантропії", як адаптація власних тво­рів), - примушує думати про невипадковість такого збігу інтересів суб’єктів, що перебува­ють “по різні боки” тексту, а самі ці інтереси розглядати як цілком прагматичне втілення естетичних потреб усіх учасників наукової кому­нікації” [6].

Бібліофільська функція - фахові видання можуть бути предметом колекціонування, тоді зачіпається емоційна сфера особистості.

Функція самовираження автора, коли пуб­лікації стають невимушеним актом творчого вираження особистих талантів, здібностей, пе­реконань, знань.

Наукова комунікація, суть якої полягає в обміні інформацією, становить ядро професійної діяль­ності вчених. Проте деякі дослідники стверд­жують, що наукова періодика дедалі більше пере­творюється із засобу наукової комунікації на засіб наукового самоствердження і, відповідно, підпо­рядковується не так читацьким запитам, як автор­ським цілям [8, с. 219]. Йдеться про прагнення деяких науковців виступати не просто автором статті, а головним редактором, заступником голо­вного редактора або членом редколегії фахового видання.

Інструментальна функція - створення до­кументів за професійним обов’язком, заради честолюбства, слави, заробітку та інших мер­кантильних розрахунків.

“Наукова репутація є одним з різновидів со­ціальної влади” [6] - з чітким, відповідно до ста­тусу, перебуванням індивіда-науковця на тій чи інший сходинці ієрархічної драбини.

Із цією функцією пов'язана така проблема на­укової комунікації, як імітація наукової творчості. Йдеться не лише про плагіат, а й “заавторство”.

Товарна функція зумовлена тим, що фахове видання є продуктом праці, має ринкову вар­тість і може функціонувати як товар.

На ринкові реалії мусять реагувати всі сфери суспільного життя, тому науковий текст починає сприйматися як особливий продукт, що має пе­вну, цілком вимірювану, вартість (зарплатня, гонорар, фант, премія).

Суспільна ж цінність цього продукту визнача­ється специфічним середовищем (колегами- науковцями) або, ширше, “ринком” (колом заці­кавлених або випадкових читачів) і приносить дивіденди у вигляді так званого “символічного капіталу” - “акумульованого престижу, визнання і поваги до певної особи або наукової інституції” (Дж.Б. Томпсон).

Якщо людина не може прочитати та зрозу­міти текст документа, зокрема фахового жур­налу, він втрачає свої функції [29].

А.В. Соколов виділяє три види комунікати­вних бар’єрів: технічний, психологічний, соціа­льний [29, с. 179-183].

Успіх виконання фаховими виданнями своїх функцій залежить від подолання комунікативних бар'єрів, які мають специфічний характер прояву. Наприклад, техннний бар’єр, який пов’язаний з недоступністю документа. Так, бази даних Інсти­туту наукової інформації США (одна з найбільших) не всім доступні, оскільки річна передплата стано­вить близько 20тис.дол. США на рік, річна пе­редплата одного зведеного тому реферативного журналу ВІНГГІ становить 500 дол. США. В Україні функціонує реферативна база даних “Україніка наукова”, але це не вирішує питання доступу до новітніх здобутків світової науки. Проте найбільше видавництво наукової періодики “ЕІвеуіег” з метою реклами періодично надає відкритий доступ до своїх поточних журналів через інформаційний портал hhp://sdencedirect.com.

Величезні можливості для пошуку наукової інформації відкрились завдяки могутньому між­народному руху Відкритого доступу до науко­вого й гуманітарного знання. У середині 2006 р. був запущений перший український інституцій- ний архів відкритого доступу до наукових пуб­лікацій - UkraineEprints.

Отже, сучасний рівень забезпечення інфор­маційними технологіями й вартість інформацій­них послуг у нашій країні дає змогу будь-якому дослідникові, незалежно від його матеріальних можливостей, безперешкодно увійти до світового інформаційного простору. Тобто національний рівень матеріального забезпечення життя перес­тає бути умовою, яка перешкоджає науковій дія­льності. Завдяки вільним потокам інформації за­раз єдиною умовою для реалізації дослідницько­го потенціалу стає здатність до інтелектуального напруження й навчання. К.П. Воробйов доводить на прикладі клінічної публікаційної практики, що в існуючій системі відставання від міжнародних норм зумовлене або небажанням відповідальних фахівців що-небудь змінювати, або несформованістю професійних навичок [1].

Психологічний бар’єр виникає, коли реципієнт не розуміє змісту статей фахового видання, що зумовлено особливістю мови наукових докумен­тів або непідготовленістю читача для їх сприй­няття (рівень освіти, знання іноземних мов).

Спілкування між науковцями-дослідниками, які обмінюються інформацією або одержують нові відомості, необхідне для подальших дос­ліджень. Н.В. Зелінська зауважує, що особли­вого значення створення текстів набуває у спеціальній науковій комунікації: “...саме тут їх ефективне прочитання/використання - у випа­дку порозуміння між авторами і реципієнтами - дає як найбажаніші соціальні наслідки (приро­щення нового знання, можливість упроваджен­ня у майбутню практику та в освітню діяль­ність, піднесення загальноосвітнього рівня сус­пільства й розширення його світоглядних гори­зонтів тощо), так і суттєві персональні резуль­тати (кар’єрне сходження, визнання наукової спільноти й суспільства в цілому, особиста мо­ральна та матеріальна сатисфакція тощо)" [7, с.6].

З метою розширення читацької аудиторії та подолання мовного бар’єра останнім часом дедалі більше науковців прагне опублікувати результати власних досліджень англійською. Для України, яка лише розпочала відбудову власної наукової мови, стрімкий перехід на ан­глійську загрожує тим, що цей процес так і не буде завершено. З огляду на цю небезпеку значно доцільнішим є оперативне видання пе­рекладів найкращих, найрезонансніших праць іноземних науковців - для введення їх в інфо­рмаційний арсенал українських колег (через Інтернет та інші доступні канали) і водночас поступове просування за кордон професійних перекладів початково виданих в Україні конку­рентоспроможних здобутків вітчизняних авторів.

Соціальний бар’єр пов’язаний з недоступні­стю документа для певних категорій користу­вачів: якщо для використання документів роз­роблені особливі умови доступу.

Використовуючи сформований на сьогодні “інструментарій” метадискурсу для аналізу ре­зультативних досягнень сучасної української на­уки, Н.В. Зелінська [7] зауважує, що виглядають ці досягнення досить двозначно. З одного боку, усі форми наукової діяльності - від виконання важливих тем та участі в реальних дослідниць­ких програмах до захистів дисертацій і публікації наукових творів - демонструють одностайний статистичний “позитив”. З іншого ж боку, усі ці здобутки не те, що не підкріплені таким самим позитивом у сприйнятті громадською думкою, - здебільшого й зовсім не зауважені. І причина тут не стільки у слабкій розвинутості загалом потуж­ного засобу ознайомлення суспільства з досяг­неннями науки, яким у цивілізованому світі є нау­кова журналістика, скільки у недостатній репре­зентативності власне наукових видань.

Висновки. Таким чином, фахові видання є елементом документної комунікаційної діяль­ності, в якій виконують загальні, спеціальні та конкретні функції, мають характерні риси, пов’я­зані з особливостями комунікаційного процесу в науковій і виробничій сферах.

Успіх використання фахових видань зале­жить від подолання комунікативних бар’єрів, які мають специфічний характер прояву.

Scientific communication

From Wikipedia, the free encyclopedia

Jump to: ,

Scientific communication is a part of and the which

study researchers use of formal and informal information channels, their communicative roles (e.g., "gatekeepers"), the utilization of the formal publication system and similar issues.

[ ] See also

[ ] Literature

Bjôrk, B.C. (2005). A lifecycle model of the scientific communication process. LEARNED PUBLISHING, 18(3), 165-176.

Fjordback S0ndergaard, Trine; Andersen, Jack & Hjarland, Birger (2003). Documents and the communication of scientific and scholarly information. Revising and updating the UNISIST model. Journal of Documentation, 59(3), 278-320. Available at:

Hurd, J. M. (2000). The transformation of scientific communication: A model for 2020. Journal of the American Society for Information Science, 51(14), 1279-1283.

Kling, R. & McKim, G. (2000). Not just a matter of time: Field differences and the shaping of electronic media in supporting scientific communication. JOURNAL OF THE AMERICAN SOCIETY FOR INFORMATION SCIENCE, 51(14), 1306-1320.

Nelson, C. E. & Pollock, D. K. (Eds.). (1970). Communication Among Scientists and Engineers. Lexington, Massachusetts: Health Lexington Books.

Meadows, A. J. (1974). Communication in Science. London: Butterworths.

Meadows, A. J. (1998). Communicating Research. San Diego, CA: Academic Press.

Vickery, B. (2000). Scientific Communication in History. Lanham, MD: Scarecrow Press.

Wojick, D. E.; Wamick, W. L.; Carroll, B. C. & Crowe, J. (2006). The Digital Road to Scientific Knowledge Diffusion. A Faster, Better Way to Scientific Progress? Commentary. D-Lib Magazine, 12(6). Available at:

You have worked hard on your important discoveries or products. Now, you have to communicate your efforts successfully. Poor writing or improper grammar could cost you considerable business or the ability to get your work published.

Our team of Ph.D. scientists can help. We are experienced scientists and communication professionals. We are successful researchers, have received grant funding from multiple organizations, serve on study sections, act as reviewers for many journals, and are successful entrepreneurs.

Let our team help you effectively communicate your science.

Scientific Editing

Whether you are submitting a journal article or funding proposal, sending business information to a potential client, or promoting your products on your website or at a trade show, it is critical to convey excellence. With today's information overload, your efforts may not receive the attention they deserve if you have not written concisely and effectively.

Our editors can help. We will edit and revise your writing to have more impact and enhance your business, publications, fund-raising efforts, and promotional documents. We are experienced in helping non-native English speakers improve their writing.

Communication Training

For face-to-face interactions, effective communication skills are critical. Whether you are building a business opportunity or collaborating with a colleague, your science or product alone may not be sufficient.

Our Ph.D. scientists can improve your communication and teach you practical skills for working with and selling to scientists. We will help you convey a powerful impression and improve your success.

© Copyright 2011 All Rights Reserved

Communication Training

Our scientists have decades of experience in managing relationships across international borders. We can train you and your staff to communicate better with native English speaking colleagues and customers.

Learn:

1. to effectively communicate scientific ideas

2. t

   Don't leave your audience wondering what you meant!

   o recognize unspoken signals to get a more complete picture

3. how your customers perceive you

4. c ritical differences between American and British English

•... and much more

How are Training Courses Structured?

Day 1: Presentation to cover the basics. Followed by initial skill tasks.

Day 2: Full-day of hands-on, interactive skill training.

Two instructors are present at each training course.

Who Should Attend

Executives, sales people, business development leaders, scientists who interact with colleagues, and anyone who values their interactions with native English speakers.

How Many People Can Attend?

Up to 10 in a single course. The limit is required to ensure effectiveness during the skill training sessions. Additional participants are welcome for the presentation portion of the course.

Confidentiality

Your relationship with us and anything we learn about your business are strictly confidential. Our standard agreement includes non-disclosure provisions, or we can sign a separate Non­disclosure Agreement.

Pricing

The cost for the two-day on-site training is $8,000, plus travel costs.

What Our Customers Say

"We learned a lot of useful information. Now we know better how to work with our American customers." - Keiko H.

"Thank you for helping us." - Hiroki K.

Scientific communications

Our team dedicated to scientific communications can provide scientific documents tailored to different audiences and media. This team is composed of highly trained writers, mostly PhD, who can produce a wide array of scientific documents in English, Dutch or French.

In accordance with the CONSORT and STROBE guidelines, we prepare polished manuscripts for publication in peer-reviewed journals based on raw data and can provide assistance in all stages of the writing process. Although we have experience in many preclinical areas, we mainly specialise in manuscripts on high-impact, proof-of-concept studies.

We also produce a broad range of scientific documents tailored to your communication needs. These can include:

5. Scientific posters and abstracts

6. Slide presentations

7. Patent descriptions

8. Preclinical study reports

9. Scientific literature reviews

10. Grant applications

11. Standard Operating Procedures (SOPs) related to management of scientific data

12. Scientific content for websites

Scientific Communication

Scientific Communication

The traditional arena for communicating natural philosophical knowledge was the university. Within a system called Scholasticism, professors lectured on texts whose study was

stipulated by the regulations. All texts were written in Latin and all communication by professors and students was carried out in Latin. The disputation was a formal way of arguing an issue—a question was posed, and the pros and cons were debated by citing authorities. Many of the texts used were Latin translations of Arabic versions of ancient writings.

By the end of the fifteenth century, humanism had begun to influence the university curriculum. Humanists aimed to ancient Greek and Latin texts and to edit and translate them,

removing what they considered the barbarisms of medieval Latin. Humanists often worked outside the universities in the employ of princes and oligarchs in the courts and cities of Europe. They influenced the development of natural philosophy and other topics that today fall under the

of "science" by rediscovering key ancient texts, editing or translating them, and debating their contents. The rediscovery of On the Nature of Things by influenced the early

modem development of atomism. The study and editing of Pliny the Elder's Natural History resulted in a debate about the accuracy of Pliny's conclusions in topics such as . The study and editing of texts by Ptolemy influenced thought about and geography. Marsilio

Ficino's translation of the writings of and Neoplatonist authors, along with his other writings, greatly influenced European thought, including ideas about the and the natural world.

The printing press, invented about 1450, exerted a great influence on communication within the natural and experimental sciences because with it numerous copies of the same work could be produced and distributed at relatively low cost. Although all historians admit the fundamental importance of printing, they debate its precise influence. Elizabeth Eisenstein argued that printing was fundamental to the development of scientific and technical literature because it allowed the wide distribution of a "fixed" text that remained the same from one copy to the next, and of fixed images, for example, of plants and animals. Critics of this view have suggested that scribal culture used specific techniques to produce accurate texts and that the "fixity" of early modem printed works left much to be desired. The nature of the influence of printing on the development of early modem sciences continues to be debated.

New forms of organization developed in the seventeenth century and were accompanied by new ways of communicating. The establishment of natural history collections and museums led to much correspondence among collectors pertaining to specimens. Such collections became sites for learned discussion on numerous topics related to natural history and other sciences. Similarly, the new scientific societies of the seventeenth century functioned as centers for both experimentation and communication. Scientific societies throughout Europe in the

seventeenth and eighteenth centuries. Meetings entailed intense discussions, all manner of reports, and experiments. The new societies also discussed their conclusions with the wider public. Some academies consisted of formal entities with charters and , while others were informal associations. All were instrumental in encouraging experiment and other forms of investigation and in communicating results and ideas to like-minded members and visitors.

In the seventeenth century, letter writing became a crucially important form of communication among individuals interested in the sciences. Some historians suggest that the first half of the century can be characterized by private societies and correspondence networks, while the second half is marked by the emergence of formal academies and printed journals. If this characterization is accurate, its details need far more investigation. Throughout the century great networks of letter writing crossed political and religious boundaries. Letters could be delivered relatively quickly and were relatively free from censorship and other forms of interference. Some individuals, or "intelligencers" as they called themselves, played key roles as unofficial correspondents in the Republic of Letters. For example, Nicolas-Claude Fabri de Peiresc (1580- 1637), an experimenter, dissector, and investigator of astronomy and optics, corresponded with people of similar interests who lived all over Europe. At his death in 1637, he left behind between 10,000 and 14,000 letters. Marin Mersenne (1588-1648), a and mathematician, met with an informal group to discuss natural philosophy and mathematics and corresponded with hundreds of individuals, dominating communication in the second half of the

seventeenth century. Other great correspondents included Samuel Hartlib, Ismaël Boulliau, and Henry Oldenburg, first secretary of the Royal Society of London.

The 1660s marked the appearance of two important scientific journals, the Philosophical Transactions, sponsored by the Royal Society, and the Journal des sçavans, the official organ of the Parisian Academy of Sciences. Both journals played central roles in communicating results of experiments, reviewing new relevant literature, reporting on instruments, and publishing reports of new findings from investigations throughout Europe. They became models for (and rivals of) numerous other journals that appeared in the eighteenth century.

The encyclopedia entailed a very different form of communication that included the natural sciences. Compendia that communicated a wide range of learning, including natural knowledge, originated in antiquity. The genre became highly significant in the early modem era. Compendia of knowledge bore a variety of names, such as "theatrum," " ," and " ," and, after

1500, "encyclopedia." While it had many precedents, the Encyclopédie of Denis Diderot (1713—

1748) and Jean Le Rond d' (c. 1750) is justly famous for its treatment of mathematics,

the natural sciences, medicine, and the trades.

Дистанційна освіта набуває сьогодні все більшої популярності. Вона завойовує чільне місце поряд із стаціонарною формою навчання, створює конкуренцію заочній. Вже багато університетів пропонує її своїм потенційним студентам. Постає питання: чому ДО набуває такої поширеності? В чому її переваги? У наш час досить актуальною на ринку праці є кваліфікація кадрів. Потенційні робітники відчувають необхідність здобуття нових навичок і вмінь. З іншого боку, керівники підприємств та установ з метою успішної діяльності своїх співробітників стикаються з потребою додаткового їхнього навчання без відриву від виробництва і в найкоротші строки.

Ось тут на допомогу і приходить ДО. За наявності сучасних комп'ютерних технологій та Інтернет вона стає зручною та доступною. Адже навчання відбувається у вільний час, у комфортних для студента умовах - вдома чи на роботі. На відміну від заочної форми навчання, де контроль за вивченням матеріалу припадає на певний час (зокрема на період сесії), то дистанційна освіта дозволяє контролювати знання після кожного пройденого курсу - має більш гнучкий графік складання іспитів. Ще однією перевагою ДО є постійна підтримка викладачів: студент може відіслати повідомлення з питання, що його цікавить, і викладач відповість, як тільки отримає його. Для дистанційного навчання з використанням комп’ютерних технологій існує багато систем-оболонок. В основному, вони є закордонними розробками, і принцип їхнього функціонування стандартний - розподіл навчальної програми на курси.

Серед найпопулярніших систем ДО можна назвати такі: Ilias, Moodle, Lotus . Перші дві - системи з відкритим кодом (Open Source), тобто вони розповсюджуються безкоштовно та дозволяють редагувати й змінювати програмний код відповідно до потреб. Остання, Лотус, вимагає сплати за ліцензію на встановлення, та не є системою Open Source.

Цікавим прикладом застосування ДО є Міжрегіональна Академія Управління Персоналом (МАУП). Тут систему дистанційного навчання добре налагоджено, і працює вона вже майже 2 роки. Створення центру дистосвіти в МАУП ініціювало керівництво, виділило відповідні кошти та провело навчання співробітників. Було розроблено курси відповідно до навчальних планів спеціальностей, і у 2001-2002 роках виконано роботи по розробці та адаптації сайту. Комп'ютерний центр університету поступово розширився до Інституту прикладної математики та інформаційних технологій, що забезпечило базу для розвитку дистанційної освіти в цьому навчальному закладі.

У грудні 2002 року відбувся перший набір на дистанційну форму навчання, і в червні 2005 року Академія вітатиме своїх перших випускників. Вони будуть першими в Україні, хто матиме диплом про вищу освіту, отриману дистанційно. Зараз у МАУП дистанційно навчається близько двохсот студентів та працює 50 викладачів.

Дистанційне навчання у цьому закладі повністю проходить через Інтернет - тобто, на відміну від багатьої інших університетів, студенти не приїжджають до Києва на період сесії. Всі завдання, контрольні, заліки та навіть іспити вони отримують та складають посередництвом Інтернету через сайт дистосвіти МАУП, обравши зручний для себе час і місце - ввечері чи вранці, на роботі чи вдома. Також студенти можуть консультуватися у викладачів у так звані офісні години (у розкладі зазначено час онлайнової присутності викладачів) в режимі реального часу чи надіслати їм приватне повідомлення. Після вивчення певного курсу студенти складають залік чи іспит під час сесії (двічі протягом навчального року). По закінченню 2,5-річного терміну навчання студент складає державні іспити та пише дипломну роботу, яку має захистити. Обидві процедури відуваються в Києві, в приміщенні університету. Студенту, який успішно закінчив навчання, видаються два дипломи - державного зразка та міжнародний диплом, і йому присвоюється ступінь магістра з обраної спеціальності. Це означає, що студентом дистанційної форми навчання може бути лише той, хто вже має одну вищу освіту і прагне опанувати другу.

Прикладом використання системи „IJIIAC ” є Київський національний університет ім Т.Г. Шевченка. Запроваждення дистанційноїосвіти в цьому університеті розпочали з системи

LearningSpace. Згодом керівництво Обчислювального Центру, зваживши вади LS (платний ресурс, закритий код, залежність від розробників тощо), іціювало пошук нової системи для ДО. Створювати щось нове було недоцільним, тому університет обрав ІЛІАС, систему з відкритим кодом, що написана на php, і дозволяє вносити необхідні зміни.

З осені 2002 року проект розпочав свою діяльність. Група розробників переклала ІЛІАС-2 українською мовою, і він став офіційним українським перекладом ІЛІАСу. Після цього до системи було внесено деякі зміни відповідно до потреб університету: база даних з інформацією про всіх студентів, викладачів та їхніх навчальних навантажень. Все це було інтегровано в базу даних ІЛІАСу. Таким чином, розпізнавання особи, що реєструється (студент чи викладач), відбуваєтсья автоматично на основі інформації з баз даних. Наразі, проект дистанційної освіту в КНУ знаходиться у стадії розробки: викладачі активно створюють курси, і з виходом ІЛІАСу-3 університет планує закінчити становлення цієї системи і запустити її в дію.

У російському каталозі MOODLE міститься багато сайтів, які використовують цю систему як оболонку для ДО. Це свідчить про те, що дистанційне навчання динамічно розвивається у цій країні. Деякі університети вже мають налагоджену систему ДО, інші тільки розпочинають її освоєння. Використання сайту ДО для внутрішніх потреб (наприклад, у локальній мережі, поки йде розробка курсів для розміщення в Інтернет) не є рідкістю, тому такий вид додаткових занять для студентів, які навчаються на стаціонарі чи заочно, дуже популярний.

Серед таких університетів назвемо Красноярський Державний Технічний Університет. Розробка курсів для сайту триває майже рік, і сайт вже використовується для внутрішніх потреб. Цікаво, що над сайтом працюють як студенти (в якості дипломних робіт, навчальної чи виробничої практики), так і викладачі. Великою популярністю користуються курси з програмування, особливо курс з мови програмування C++, який вже доступний студентам. Інтерес до системи зростає, і з часом розроблятимуться курси з інших дисциплін.

Дистанційна освіта використовується не лише у навчальних закладах, але й в інших установах.

З AT "Торгконтракт" у м. Запоріжжя - це невелике, але перспективне підприємство, що використовує ДО на основі системи MOODLE для навчання своїх співробітників. Спочатку систему було встановлено всередині корпоративної мережі (Інтранет). Ідея виявилася цікавою також для партнерів підприємства, і в березні 2004 року такий сервіс було запроваджено в Інтернет. Підприємство знайшло підтримку у держкомпідприємництва і Запорізької державної інженерної академії, і тепер "Центр Дистанційної освіти" набуває рис сервісу для малого та середнього бізнесу. Зараз сервісом користуються близько 200 активних слухачів не тільки з України, але й країн РУнету. Керівництво проекту постійно вивчає потреби малого бізнесу для того, щоб запропонувати своїм слухачам саме те, що їм необхідно. Наразі це курси з менеджменту, бухобліку, логістики, основ підприємництва та ін.

На жаль, проблеми з фінансуванням є досить актуальними для проекту. Через це частина курсів реалізується на платній основі. Іншою проблемою є сертифікування випускників. Для цього треба, щоб сервіс мав статус юридичної особи з відповідною акредитацією навчального закладу. З часом керівництво проекту планує це зробити.

Сайт дистанційної освіти «Києво-Могилянської Академії» також використовує систему MOODLE. Могилянка - єдиний із київських ВНЗ, яка запроваджує свій проект дистанційного навчання саме на базі цієї системи. Зараз ідуть роботи по налагодженню сервісу, і студенти Могиляшси незабаром користуватимуться нашим сайтом. А за рік, сподіваємося, ми зможемо запропонувати цей сервіс нашим потенційним студентам.