46. Суцільні ареали, їх особливості.

В основі класифікації ареалів лежить їх головна властивість – розміри. Виділяють вузько локальні, локальні, субрегіональні, регіональні, полі регіональні, космополітичні ареали. Дуже вузькі охоплюють площу у кілька квадратних кілометрів, широкі ареали охоплюють цілі регіони, материки та навіть земну кулю. Як правило наземні тварини мають вузькі ареали, морські – широкі.

Всі вузькі ареали властиві ендемікам. Космополітні ареали характерні для морських тварин, таких як кашалот, косатка.

Іноді трапляються спряженні ареали. Це спостерігається у тих випадках, коли між видами існують екологічні зв’язки, які носять характер харчових зв’язків. Вони встановлюються між паразитами та хазяїнами, хижаками та жертвами, тваринами-фітофагами та кормовими рослинами. Всі розглянуті ареали – від вузько локальних до величезних, які охоплюють весь материк, відносяться до суцільних ареалів.

47. Перервані, або диз’юнктивні ареали, їх особливості.

У природі є ареали, які розірвані на частини. Їх розглядають у тому випадку, коли окремі частини ареалу відокремлені один від одного таким чином, що будь-який зв’язок між популяціями неможливий.

Іноді в основному ареал суцільний, але маленькі його частки опиняються відокремленими завдяки наприклад діяльності людини (вирубка лісів). Такі ареали називають франментованими.

Як правило частини диз’юнктивного ареалу об’єднані однією ландшафтною зоною. Часто такі ареали характерні для горяних тварин, наприклад серна мешкає в Альпах, на Балканах, на Кавказі.

У Північній півкулі розірвані ареали виниклі завдяки подіям Плейстоцену та отримали назву льодовикових (ареал зайця – біляка).

Прикладами океанічних розривів ареалів є поширення тапірів у тропічних частинах Південної Америки та південно-східної Азії.

Однак стабільність меж ареалів – явище відносне, тим більш що у наш час в процеси розширення та скорочення ареалів втручається людина.

48. Методи картування ареалів.

1. Точений метод: місцезнаходження кожного виявленого об’єкта позначається точкою на контурній карті. Такий метод є найбільш зручним при картуванні рідких видів, або видів недостатньо вивчених. Недоліками такого методу є те, що він дає слабке уявлення про форму та площину ареалу, адже тварини мешкають не у точці, а на певному просторі.

2. Контурний метод: крайні точки меж ареалу поєднують суцільною лінією, надаючи зображенню замкнену форму.

3. Сітковий метод (або метод формальних квадратів). Контурну карту розбивають на квадрати зі стороною 50 км (або іншою). Якщо у межах квадрату виявляють особин виду, від зафарбовується. Тут за допомогою різних умовних знаків можна виділяти місця перебування особин виду, які були відомі у минулому та нові знахідки, що дозволяє простежити зміни ареалу.

49. Формування ареалів.

Згідно теорії Дарвіна, кожний вид виникає у певній частині земної поверхні та його первинний ареал може бути більшим, або меншим, але з часом він збільшується завдяки розселенню організмів.

Передумови розселення – коливання чисельності особин у популяціях. Вони виникають з причини співвідношення між народжуваністю та смертністю особин. Тенденція до розселення виникає при збільшенні щільності популяції.

Здатність видів до розселення залежить від структурних, фізіологічних, поведінкових, популяційних властивостей та називається вігільністю (для тварин).

Активна вігільність – організми розселяються за допомогою самостійного руху. Пасивна вігільність – це подолання відстаней шляхом переносу за допомогою вітру, течій, людиною. Іноді зустрічається змішана вігільність.

50. Роль людини у розселенні видів.

Хазяйська діяльність людини сприяє розселенню видів. Крім того, інтродукція та акліматизація видів відбувається планово.

Ще древні полінезійці на примітивних човнах розвозили по островах Тихого Океану свиней та собак, які стали дикими та увійшли до складу місцевих фаун.

Види, які переселяються, потребують біотопів, які схожі з тими, в яки вони мешкали до розселення. Поліморфізм популяцій сприяє пристосуванню до нових умов.

Хазяйська діяльність людини, яка змінює ландшафти, сприяє витисканню аборигенних форм та утворює сприятливі умови для нових колоністів.

51. Причини появи розірваних ареалів.

Розірвані ареали – це наслідки подій епох, які минули.

Ареал зайця-біляка охоплює тундрові ландшафти та ландшафти тайги. Але він є в Альпійських горах. Це пояснюється похолоданням у Плейстоцені (1,5 млн років тому). Під час Льодовикового періоду у центрі Європи панував холодний клімат. Тут були присутні рослини та тварини , які характерні для тундри. Після потепління ці види залишились у арктичних ландшафтах, а ті, що залишилися на півдні, перейшли у горні пояси, де вони стали льодовиковими реліктами.

52. Які групи організмів вважають ендеміками.

Ендемік – це місцевий вид або інша систематична категорія, яка мешкає тільки у даному регіоні (ендемік континенту, ендемік острову…). Ендеміками можуть бути види, роди, класи. Іноді площина їх ареалів невелика. Наприклад кримська жужелиця мешкає тільки на Кримському півострові, європейський протей – у печерах Словенії. Особливо багаті на ендеміків ізольовані географічні та екологічні ділянки земної кулі.

53. Антропогенні зміни ландшафтів природних зон.

Наслідком впливу людини на природні ландшафти є їхня екологічна дестабілізація.

У екологічно дестабілізованих ландшафтах змінюється їх природний потенціал:

тобто кількість речовини, яка проходить через геосистему, кількість енергії, інформації, завдяки яким ландшафт існує.

Відбувається спустошення земель, особливо яскраво це відбувається у сухих (азидних) зонах.

Основні критерії спустошення:

1. Деградація рослинного покрову (вирубка рослин, їх спалення).

2. Водна ерозія – змивання ґрунтів на схилах.

3. Вітряна ерозія – видування шару ґрунту, або акумуляція – утворення масивів рухомих пісків.

4. Зниження вмясту органічних речовин у ґрунті.

5. Підвищення вмісту солі у ґрунті.

6. Хімічне забруднення.

У зоні тундри найважливішим аспектом є наявність вічної мерзлоти. Рослинна дерновинь (торф, мох) є природним тепло ізолятором. При їх руйнуванні підземна крижа тане. Важка техніка, проїжджаючи по тундрі, залишає після себе сліди, які потім перетворюються на яри.

Для тайги характерні хвойні ліси та верхові болота. Після вирубки лісів ґрунт вимивається, знижується поповнення підземних вод, річки міліють.

У степовій зоні, де проявляється посуха, суховії, орання землі та втрата гумусу приводить до виснаження ґрунтів.

54 Енергетична функція живої речовини

Це одна з функцій, яка забезпечує стійкість біосфери. Ця функція виконується, у першу чергу, рослинами, які акумулюють сонячну енергію. Ця енергія розподіляється всередині екосистеми тваринами, частково розсіюється, частково накопичується у відмерлій органічній речовині та переходить у викопний стан. Таким шляхом накопичуються поклади торфу, вугілля, нафти, газу.

55 Руйнівна (деструктивна) функція живої речовини.

Ця функція полягає у розкладанні, мінералізації мертвої органічної речовини, хімічному розкладанні горяних порід, залучання мінералів, які утворилися, до біологічного кругообігу.

Мертва органічна речовина розпадається до простих неорганічних сполук (СО₂; Н₂О; Н₂S; NH₄). Цей процес забезпечують редуценти. При розпаді горяних порід відбувається насправді звільнення мінералів з літосфери. Наприклад, пліснявий грибок у лабораторії протягом тижня звільняв з вулканічної горяної породи 3% кремнію, 11% алюмінію, 59% магнію, 64% заліза.

Бактерії, гриби, лишайники, впливають на породи розчинами вугільної, азотної, сірчаної та органічних кислот. Вони вибірково видобувають та долучають до біологічного кругообігу – Са, К, Na, P, Si, мікроелементи.

Таким шляхом щорічно залучається до біотичного кругообігу 8 млрд тон зольних елементів, що у кілька разів більше продуктів виверження вулканів. Організми – деструктори забезпечують плодючість ґрунтів.

56 Накопичувальна (концентраційна) функція живої речовини.

В даному випадку мається на увазі вибіркове накопичення організмами атомів, розсіяних у природі. Найбільш активними концентраторами є мікроорганізми.

У окремих видів мікроорганізмів марганцю більше, чим в природі – у 1200000 разів, залізі – у 65000 разів, ванадію – у 420000 разів, срібла – у 240000 разів.

Мікроорганізми океану концентрують мінерали для формування скелетів, черепашок. При цьому вони накопичують отруйні речовини – ртуть, миш’як, свинець та інші мікроелементи. Крім того, накопичують радіоактивні елементи.

57 Функція утворення середовища живою речовиною.

Ця функція полягає у зміні фізико-хімічних умов середовища на сприятливі для існування організмів. Тут мають на увазі здатність живої речовини відновлювати сприятливі умови середовища. Наприклад, збільшення вмісту СО₂ в атмосфері спричиняє посилений фотосинтез. Результати середовище утворюючої функції: склад атмосфери, хімічний склад вод, утворення осадочних порід, поява ґрунтового покриву.

Чистота озера Байкал забезпечується рачком епішурой, який тричі за рік проціджує його. В атмосфері зміна О₂ відбувається за 106 років, СО₂ – за 6,3 роки. Повна зміна води у гідросфері – за 2800 років.