2. Основні ідеї філософських шкіл Стародавнього Китаю.

У 6 ст. до РХ були відомі два мислителі, вплив яких відчутний ще і в наш час: Конфуцій та Лао-цзи. Основний зміст конфуціанства викладено у книзі “Луньюй”, написаної учнями Конфуція. Ідеалістична концепція конфуціанства має виразний етико-гуманістичний характер. Фундаментальним поняттям цього вчення є “жень” – гуманність. “Жень” визначає відносини між людьми, пропагує повагу до людей, до старших за віком чи соціальним становищем. За принципами “жень” правителі мусять бути людьми мудрими, давати приклад високоморальної поведінки, піклуватися про підданих як батько. Перші уявлення про світ та людину в китайській філософії містяться у таких книгах: “Книга пісень”, “Книга змін”, “Книга історія”, які входять до китайського “П’ятикнижжя”.

Філософ Моцзи (479-381 до РХ) виступав проти конфуціанства, відкидаючи поділ людей на шляхетних і низьких, встановлення для них різних норм поведінки. Конфуціансько му моральному принципу “жень” він протиставив принцип “цзяньай” – загальної любові. Ідей Моцзи були продовжені його учнями.

Вчення Конфуція продовжив Менцзи (372-289 до РХ), який твердив, що люди за своєю природою поділяються на людей фізичної та розумової праці. Другі покликані управляти першими. Моральні якості людей, за Менцзи, спричиняються “небом” і за природою є добром, їх лише слід неухильно вдосконалювати.

Філософ Янчжу (395-335 до РХ) пропонує вчення, розроблене ще Лао-цзи. Викладене у книзі Лао-цзи (4-3 ст. до РХ), яка стала відомою під назвою “Дао де цзін” – воно стало зватись даосизмом. Даосизм наголошує на діалектичній ідеї загальної рухомості і мінливості світу. Життя природи та людини підпорядковане не волі неба, як вважали у тогочасному Китаї, а всезагальному закону – “дао”. За цим законом, будь-яка річ, досягши певного ступеню розвитку, перетворюється на свою протилежність. Даоси вчили про беззастережне підпорядкування всієї життєдіяльності людини закону дао про неможливість (моральну та фізичну) діяти всупереч дао.

Поступово даосизм втрачає своє матеріалістичне спрямування і його основні положення витлумачуються в дусі ідеалістичної діалектики. Але в той же час в рамках конфуціанства, поряд з головним (ідеалістичним) його тлумаченням, накреслюється орієнтація до матеріалізму. Так, один з послідовників Конфуція - Сюньцзи (298-238 до РХ) тлумачить небо разом з зірками, місяцем та сонцем як частину природи. Все у світі відбувається відповідно до природних законів, тому людина повинна керуватися у своїх діях розумом, який і дає їй владу над світом. Але розум є керівництвом до дії лише у тому разі, якщо він відповідає природним законам дао.

Ідеї Сюньцзи стали відправними для школи фацзя (законники) – учен Сюньцзи – Ханьвей (280-230 до РХ), заперечуючи існування надприродного у світі, тлумачить дао як природність всіх речей. Відповідно до того, як у природі діють її власні закони “лі”, мають бути виробленими і закони суспільного життя – “фа”, які б твердо встановлювали, що є добро, а що зло.