Іконографічні типи Пантократор

Христос Пантократор (Вседержитель) — один із найрозповсюдженіших іконографічних типів східного християнства. Найдавніша композиція цього типу — фреска Добрий пастир на стелі в підземних катакомбах Прісцілли в Римі ІІІ ст.

Пантократор — фреска Віктора Васнєцова в Володимирському соборі, Київ

Пантократор — домінуюче іконописне зображення, яке розміщується у центральному куполі або найвищій частині апсиди. У німбі зображення грецького напису «Той, що є» (вихід 3:14): «Коли не увіруєте, що Я — Сущий, помрете у ваших гріхах» (Йоан. 8:24). Також зображено перші літери імені «Ісус Христос». Ісус — єврейською — Ягве — спасіння; Христо — грецький переклад євангельського титулу Месія.

Правицею Христос благословляє людей. У лівій руці — книга.

Іконографія Богородиці

• Одигитрія (Провідниця);

• Милування (Елеуса);

• Оранта (Знамення);

• Неопалима купина;

Іконографія церковних свят

• Благовіщення

• Різдво

• Стрітення Господнє

• Хрещення

• Преображення Господнє

• Воскресіння Лазаря

• В'їзд в Єрусалим

• Тайна вечеря

• Зішестя в пекло

• Вознесіння Ісуса Христа

• Зіслання Святого Духа

• Успіння Богородиці

Інші

• Софія — Премудрість Божа;

• Пресвята Трійця

• Страшний суд

Центри розвитку іконографії

Олександрійська Церква

Святий Міна і Христос, коптська ікона VІ ст., Лувр, Париж

Поділяється на коптійську й ефіопську. Характерні риси — очі зображуваних осіб збільшені, погляд спрямований на глядача, контур відчутно підкреслено.

Антіохійська Церква

Має три центри — сирійсько-антіохійську, маронітсько-католицьку (виникла за часів хрестоносців) і маланкарсько-індійську. В іконописіМелхітської церкви відчутні корені Антіохійської церкви, вплив Візантійської іконографії та арабської орнаментики.

Вірменська Церква

Характерні урочистий, монументальний стиль іконографії

Грузинська Церква

Українська іконографія

Характерні світлий, легкий колорит.

Джерела

• Креховецький Я. Богослов'я та духовність ікони. — Львів: Свічадо, 2002

Літопис

Літо́пис — історико-літературний твір у Русі, пізніше в Україні, Московщині та Білорусі, в якому оповідь велася за роками (хронологія). В інших країнах подібні давні твори мають назву «хроніки».

Назва «літопис» походить від структури літопису, де твори починались зі слів «в літо». Літописи — важливі пам'ятки літератури, цінні джерела для дослідження слов'янської історії з давніх часів до XVIII століття включно. У них розповідається про походження східних слов’ян, зародження у них державної влади, про політичні, економічні та культурні взаємини між собою та з іншими народами, тощо. Велике значення літописи мають для вивчення історії української літературної мови. Мова більшості літописів книжна, близька до церковнослов'янської, а у період XV—XVIII ст. частина пишеться латинською.

Початки літописання

Зародженню літописної творчості сприяв ряд чинників: діяльність могутньої Київської держави, відносно високий рівень матеріальної і духовної культури в давньокиївський період, заснування Київської митрополії, спорудження Софійського собору та ін. Літописання почалося у Києві. Вважають, що давніше зведення літописних матеріалів різного характеру і походження (короткі порічні записи, княжі літописи, народні перекази) належить до кін. X ст. Його склала, мабуть, група світських і духовних осіб з оточення Великого князя Володимира Святославича. В XI ст. були складені Літописне зведення 1037, Києво-Печерське літописне зведення 1072 — 73 (автор книжник Никон), Новгородське зведення 1079, Початкове зведення 1093 — 95, складене ігуменом Печерського монастиря Іоанном. Останнє стало основою для складання першої редакції «Повісті минулих літ». Безпосереднім продовженням її в Іпатіївському списку був Київський літопис, складений у Видубицькому монастирі на підставі літописних зведень, які до нас не дійшли. Є відомості про чернігівський, переяславський, галицький літописи XII ст., однак вони не збереглися, уривки з них ввійшли до інших літописних зведень.

З 2-ї пол. XIII ст. у зв’язку із занепадом Києва літописання зосереджується в Галицько-Волинському князівстві. Видатною пам’яткою XIII ст., головним джерелом для вивчення історії України цієї доби є Галицько-Волинський літопис, що охоплює події 1201-92 рр.

Від XIV ст. літописання увійшло в нову добу — складання зведень і списків. До нашого часу дійшло декілька сот списків. Так виникли Лаврентїївський літопис (1377), Іпатський (Іпатіївський) літопис (поч. XV ст.), Радзивіллівський список (кін. XV ст.), Хлєбниківський список (XVI ст.), Погодінський список (кін. XVI ст.) та ряд інших, що переважно були опубліковані в «Полном собрании русских летописей» (т. 1 — 42, СПб. — М. — Ленинград, 1841 — 2004). Деякі літописи збереглися лише в одному списку, деякі мають десяток копій. Давньокиївська літописна традиція у XIV-XVI ст. продовжувалася у Московській державі та Литовсько-Руській державі. Цінністю фактичного матеріалу відзначаються Новгородські та Владимиро-Суздальський літописи.

До часу перебування українських земель у складі Великого князівства Литовського належить виникнення (XV-XVI ст.) литовських (їх ще називають західноруськими або білорусько-литовськими). Це літописи Баркулабівський, Биховця, Авраамки, Красинського, Рачинського, Румянцевський, Короткий Київський (Супрасльський) та ін. Серед українських літописів XVI — поч. XVII ст. особливу наукову цінність становлять Густинський літопис, частково «Літописці Волині і України». Густинський літопис, складений, на думку дослідників, у Густинському монастирі біля Прилук на Чернігівщині, ймовірно, Захарією Копистенським між 1623 і 1627 на основі багатьох давніх літописів та польських джерел. Літопис містить цілісний виклад історії України від часів Київської Русі до Берестейської унії включно.

Протягом XVII ст. складено ряд інших літописів: Львівський літопис (названий так за місцем, де його знайшли), що описує події 1498 — 1649 переважно на Київщині, Поділлі, в Галичині; Острозький літописець з описом подій 1500 — 1636; Межигірський літопис (знайдений у Межигірському монастирі на Київщині), в якому розповідається про події 1393 — 1620, а також з історії козацтва; Хмільницький літопис, який описує події з історії України 1636 — 50, пов’язані переважно з містом Хмільником. У 1672-73 рр. Теодосій Софонович уклав «Кройнику», в якій розповідається про події в Україні до 1289, історію Литви до 1529 і Польщі до 1693.

На XVII ст. припадає складення значної кількості коротких монастирських літописів, які описують переважно внутрішні й господарські справи монастирів, подають важливі матеріали для місцевої історії. Це Густинський монастирський літопис (1600 — 40), Межигірський монастирський літопис (1608 — 1700), Добромильський літопис (1648 — 1700), Підгорецький літопис (1583 — 1715), Мгарський літопис (1682 — 1775) та ін.

Козацькі літописи

Особливе значення серед літописів 2-ї половини XVII — початку XVIII століття мають історичні твори, присвячені козацьким війнам. Звідси їх умовна назва — «козацькі», «козацько-старшинські» літописи, хоч від літописів у традиційному розумінні вони значно відрізняються.

До наших днів дійшли три найвизначніші козацькі літописи — Самовидця (про події 1648 — 1702 років, вірогідний автор — Роман Ракушка-Романовський), Грабянки (1710, про події від виникнення козацтва до 1709) та Самійла Величка (1720, про події в Україні 1648 — 1700 років).

В усіх цих літописах не лише докладно розповідається про Визвольну війну українського народу 1648-1654 років, а й подається економічна, політична і культурна характеристика країни, факти з історії Росії, Польщі, Угорщини, Швеції, Молдови, Туреччини та інших держав.

Джерелами козацьких літописів були давні українські літописи, власні спостереження, спогади сучасників, документальні матеріали (урядові офіційні і приватні листи, акти, грамоти, універсали), твори чужоземних істориків, народні легенди, перекази тощо.

У 30-х pp. XVIII ст. невідомий автор склав «Короткий опис Малоросії» (рос. мовою) про події від Київської Русі до скасування гетьманства в 1734 році.

У 1765 році Петро Симоновський скомпонував «Краткое описание о козацьком народЂ» з описом подій від найдавніших часів до 1751 року.

Автором «Летописца или описання краткого знатнЂйших дЂйств и случаев» про події в Україні з 1506 по 1737 рік був, імовірно, Яків Лизогуб.

В 1770 у Прилуках полковий обозний Степан Лукомський склав «Зібрання історичне» з описом подій в Україні у XIV — XVI столітті.

Літописно-історичні праці про Україну писали також зарубіжні автори — Гійом Боплан, К. Гаммердерфер, Йоган Енгель, С. Зарульський, О. Рігельман та інші.

Інші літописи

За характером, до літописів належать також пам'ятки мемуарної літератури — щоденники-діаріуші Анастасія Филиповича, Миколи Ханенка, Я. Марковича та інших.

Анонімна «История русов», написана у кінці XVIII або на початку XIX століття (опублікована в 1846 О. Бодянським) з викладом подій від найдавніших часів до 1769 року, завершує давню літописно-повістеву традицію і є містком до нової української історичної науки, розпочатої «Історією Малої Росії» Д.М. Бантиша-Каменського (тт. 1-4).

• Берестяна грамота

• Баркулабівський літопис

• Биховця літопис

• Густинський літопис

• Київський літопис

• Літопис Никоновський

• Літописи новгородські

• Літописи псковські

• Львівський літопис

• Межигірський літопис

• Острозький літописець

• Супрасльський літопис

• Літопис подій у Південній Русі