- •Тема 4. Господарство та економічна думка суспільств Європейської цивілізації в період середньовіччя (V – XV ст.)
- •1. Головні риси феодального господарства.
- •2. Загальна характеристика господарського розвитку.
- •3. Розвиток феодального землеволодіння та його форм в Україні
- •4. Особливості економічного розвитку Англії.
- •5. Особливості економічного розвитку Франції.
- •6. Особливості економічного розвитку Німеччини.
- •7. Зміна головних підходів в економічній думці середньовіччя.
- •8. “Салічна правда”, “Капітулярій про вілли” – твори раннього середньовіччя.
- •9. Фома Аквінський – представник класичного середньовіччя.
6. Особливості економічного розвитку Німеччини.
По-перше, більш пізніше становлення, ніж в Англії і Франції феодальної системи господарювання.
По-друге, Німеччина, у склад якої входили французькі, слов’янські, італьянські регіони, не була єдиним національним комплексом.
По-третє, окремі частини країни були економічно відірвані друг від друга.
По-четверте, в Німеччині так і не склалася єдина держава.
По-п’яте, рух німецьких феодалів на Схід та захват земель західних слов’ян, які жили на річці Лаба (Ельба), дав значний приріст посівних площ. У ХV ст. почався масовий вивіз хліба через балтійські порти в Голландію та Англію. І феодали Східної Німеччини зуміли взяти це у свої руки. Вони здійснили повне закріпачення селян і створили панські запашки, зігнавши нових кріпаків з земель і перевівши їх на панщину. Це явище отримало масовий характер у ХVІ ст.
Різке погіршення матеріального та юридичного положення торкнулося селян усієї країни. Це призвело до Великої селянської війни 1525 р. Після подавлення повстання народу по всій Німеччині встановилися найжорстокіші форми кріпацтва.
7. Зміна головних підходів в економічній думці середньовіччя.
У V ст. н. е. під тиском германських племен пала рабовласницька Західна Римська імперія і на її території утворились варварські королівства, які мали просту організацію.
Необхідно зазначити, що робіт, спеціально присвячених економічним питанням і написаних у період раннього середньовіччя (V – XI ст.), нема. Це пояснюється декількома причинами:
низький рівень розвитку германських держав;
головною формою ідеології стало християнство, яке мало настільки сильний вплив на суспільне життя, що всі економічні думки висловлювалися в релігійно-етичній формі;
відчувався регрес в області наукової думки. Крім того економічні питання не відокремлювалися в самостійний об’єкт дослідження.
Змінилися головні підходи в економічній думці середньовіччя:
Якщо у Стародавньому Римі заохочувалося прагнення до багатства, то в період раннього середньовіччя панувала точка зору, що прагнення багатства порочно, тому що заважає пошуку царства божого і є доказом відсутності істинної віри;
Якщо античні автори вважали нерівність людей природною і вічною, то митці середньовіччя виходили з постулату, що всі люди рівні перед “божою благодаттю”;
В античному світі панувало зневажливе ставлення до праці, тоді як у середньовіччі праця повинна була стати головним джерелом існування згідно з біблейським принципом: “У поті обличчя їж хліб свій”.
8. “Салічна правда”, “Капітулярій про вілли” – твори раннього середньовіччя.
Землевласники-феодали мали на землю монопольне право, яке й визначало в умовах аграрної економіки їх панівне становище. Зростання великої земельної власності, джерелом якої були не лише «пожалування», а й прямі захоплення общинних земель, відбувається швидкими темпами. При цьому форми землеволодіння та соціальну структуру, що існували у Франкській державі, можна уявити за «Салічною правдою», одним з найдавніших зведень звичаєвого права та пам'яткою не лише правової, а й економічної думки середньовіччя.
У «Салічній правді» знайшли відображення майнові відносини та захист прав власності через систему штрафів за різні злочини, зокрема за крадіжку худоби. У ній також розглядаються питання майнової нерівності, розкладу громади, формування землеволодіння, зокрема такої його форми як алод. За «Салічною правдою» основною масою франкського населення є вільні общинники, а основною формою землеволодіння також є общинна (або громадська). Особиста ж власність поширюється на будинок, садибу, город, проте не на ріллю, яка залишається громадською, але в особистому користуванні. Вже з другої половини VI ст. у Франкській державі алод фіксується як особиста земельна власність: його можна купити, продати, закласти, подарувати, успадкувати. Одночасно вся суспільно-економічна структура спиралася на особисті домогосподарства, що забезпечувало активну участь общинників у громадському житті.
Водночас алод міг бути і великим земельним пожалуванням, яке отримували за службу від королів франків, але це вже було велике землеволодіння, яке займало території, що дорівнюють деяким сучасним державам Європи. Так, католицькі церковні установи, найчастіше монастирі, передавали землю на умовах прекарію, тобто зобов'язання за користування землею виконувати певні повинності. Прекарії могли бути кількох видів, як-от: прекарій пожалуваний, коли селянин, що втратив свій алод, звертається до землевласника (світського чи духовного) з проханням надати йому у користування земельний наділ; прекарій повернений, коли селянин, який втрапив у злидні, віддає свій алод великому землевласникові та отримує його назад у вигляді вже умовного користувача та прекарій з винагородою, коли прекаріст не лише отримував назад свій наділ, а й додаткові землі у користування.
Головною формою землеволодіння в цей період стає бенефіцій, адже надання землі у повну власність (у вигляді алоду) значно послаблювали королівську владу і створювали прошарок землевласників, які вже відмовлялися служити. Бенефіції, тобто передача землі в умовну не спадкову власність, що передбачала несення певної служби, найчастіше військової. З часом (ІХ—X ст.) виникає спадкова форма умовного феодального землеволодіння — феод (або лен), що також передбачала несення служби, але й земля, й посада передавалися у спадок. Протягом цього часу панівною формою стає теза «немає землі без сеньйора».
Отже, відповідно й селянин ставав утримувачем землі, отримував від феодала земельний наділ (вже згадуваний прекарій), де розміщувалися селянська садиба, рілля та інші господарські угіддя, з яких він і отримував необхідний для утримання власної родини продукт. За це користування (утримання) він ніс певні повинності на користь земельного власника. Основною формою таких повинностей була феодальна рента, яка виступала у трьох основних формах: відробіткова (панщина), найбільш архаїчна та найменш ефективна форма, що базується па перерозподілі ЖИВОЇ праці й передбачає високий ступінь особистої залежності селянина від власника землі; продуктова, що ґрунтується па перерозподілі натурального продукту; грошова— найпрогресивніша форма, що передбачає відносно слабку особисту залежність, базовану на перерозподілі доходу.
Особиста залежність безпосередніх виробників оформлювалася законодавчо. У капітуляріях (указах) Карла Великого (768 - 814 рр.) прямо вказувалося, що кожна вільна людина повинна шукати для себе покровителів і заступників. Надзвичайно важливим документом цієї епохи, пам'яткою економічної думки є «Капітулярш про вілли», датований кінцем VIII ст. Він являє собою указ або інструкцію для управителів тих маєтків, що перебували у віданні королівського двору та служили для задоволення потреб королівського дому, і містить докладні вказівки щодо ведення господарства в маєтках. Зміст капітулярію свідчить про натуральний характер господарства королівських маєтків. Крім того, за цим указом більшість прав, особливо пов'язаних із землею, належить власникам маєтків. Отже, господарство цього часу було замкнене, натуральне — як селянське, так і панське. Таке господарство не виключало певних відносин обміну, але це були лише одиничні, незначні обмінні операції, що не поширювалися за межі дрібних місцевих ринків. Такі ринки збиралися по селах, у них брали участь самі безпосередні виробники, селяни та сільські ремісники. На них рідко коли відбувалися справді ринкові операції купівлі-продажу, переважно мав місце обмін продукту па продукт або оплата продукту певним місцевим еквівалентом, адже загальний грошовий еквівалент був відсутнім.