ПЛАН

1. Вступ

2. Юридичний зміст поняття “захист трудових прав працівників”

3. Принципи захисту трудових прав працівників

4. Міжнародно-правова регламентація принципів захисту трудових прав працівників

5. Гармонізація норм національного трудового законодавства у сфері захисту трудових прав працівників

6. Висновки

ВСТУП

Актуальність теми. Конституція України , визнавши людину, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю, встановила широкий перелік прав людини і громадянина. Особливе місце в системі цих прав займають трудові права, головним з яких є право на працю, що включає можливість кожного заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадяни реалізують свої трудові права, вступаючи в трудові відносини з роботодавцем. З метою належної регламентації цих відносин в Україні створено розгалужену систему нормативно-правових актів у сфері праці.

У той же час із посиленням ринкових процесів в економіці і послабленням регулюючого й контролюючого впливу держави на трудові й пов’язані з ними відносини, роботодавцями стали частіше порушуватися трудові права працівників. Переважно це пов’язано із зміною соціально-економічних умов, невідповідністю чинного трудового законодавства новим економічним відносинам, непідготовленістю існуючої системи правозастосовчих органів до розгляду безперервно зростаючого числа звернень працівників у різні інстанції за захистом трудових прав.

Неабияку роль відіграє захист трудових прав і принципи на яких такий захист ґрунтується. Захист трудових прав є одним із принципів трудового права. Він реалізується шляхом наявності наступних інститутів: а) державний нагляд і контроль за дотриманням трудового законодавства, б) захист трудових прав працівників профспілками, в) захист трудових прав шляхом вирішення трудових спорів у комісіях по трудових спорах, г) судовий захист, а також д) самозахист трудових прав.

Правовими основами такого захисту є Конституція України і Кодекс Законів про працю. Так, відповідно до ст. 55 Основного Закону, права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституція України закріпила за кожною людиною право на працю, на відпочинок, на соціальне забезпечення в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття, а також у старості. Вона виключає в трудових відносинах будь-яку дискримінацію і проголошує, що всі громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Важливе значення має право громадян на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів.

В свою чергу Кодекс законів про працю закріплює право працівника на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку та право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством.

Проте цей захист трудових прав працівників шляхом звернення до суду, до відповідних комісій по трудових спорах або іншим способом, не забороненим законодавством, повиннен здійснюватися на основі відповідних принципів, а саме принципів захисту трудових прав працівників. Принципами захисту трудових прав працівників є керівні ідеї, положення, провідні засади, що визначають зміст і спрямованість правового регулювання відповідних суспільних відносин.

Наведені вище факти свідчать, що дослідження принципів захисту трудових прав працівників є обґрунтованим, оскільки ні в законодавстві, ні в літературі немає чітко визначеного їх переліку.Це обумовило обрання мною цієї теми дослідження.

Мета і завдання дослідження. Мета полягає у у всебічному аналізі, розкритті сутності й особливостей правового регулювання принципів захисту трудових працівників, у розробці конкретних рекомендацій та пропозицій щодо вдосконалення відповідного нормативно-правового забезпечення і правозастосування у цій сфері відносин.

Для досягнення цієї мети мною були поставлені наступні завдання:

• розкрити юридичний зміст поняття захист трудових прав працівників,

• з’ясувати основні принципи захисту трудових прав працівників,

• вивчити правові основи захисту трудових прав працівників, закріплені в міжнародних актах,

• проаналізувати стан дотримання принципів захисту трудових прав працівників,

• розробити конкретні пропозиції по вдосконаленню нормативно-правового забезпечення у цій сфері.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини у сфері правового захисту трудових прав громадян.

Предметом дослідження виступає правове регулювання принципів захисту трудових прав громадян, відповідне законодавство й погляди науковців.

Методи дослідження. При дослідженні використовувалися такі методи, як: формально-логічний, системно-структурний, логіко-семантичний і порівняльно-правовий. Формально-логічний у поєднані із системно-структурним методом надав можливості проаналізувати інститут захисту трудових прав громадян як цілісне правове явище, визначити його місце в системі міжнародного захисту. За допомогою логіко-семантичного методу визначено поняття і юридичний зміст принципів захисту трудових прав. Порівняльно-правовий метод використано для порівняння національного законодавства, яке регламентує захист трудових прав, і законодавства розвинених країн світу у цій сфері.

Структура й обсяг роботи. Реферат складається зі вступу, 4-х розділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг реферату

Юридичний зміст поняття “захист трудових прав працівників”

Словосполучення "захист трудових прав" використовується в різних значеннях. В.Бурак під захистом прав та законних інтересів працівників розуміє сукупність матеріально-правових заходів, організаційних і процесуальних способів припинення і попередження порушень трудового законодавства, відновлення порушених трудових прав громадян і відшкодування понесеної внаслідок цього шкоди. При цьому варто зазначити, що захист передбачає як діяльність державних і уповноважених державою органів, так і діяльність самих суб’єктів трудового правовідношення по усуненню перешкод у здійсненні трудових прав.

Проблема захисту трудових прав працівників належить до тих наукових проблем, які ніколи не перестануть привертати увагу дослідників. До тих пір, поки роботодавець і працівник вступають між собою у трудові відносини, в яких присутня перевага на стороні роботодавця , існуватиме небезпека використання цієї нерівності в збиток правам працівника.

Крім того, цю проблематику досліджують також представники інших галузей права, наприклад цивільного, цивільно-процесуального та інших. Їхнє розуміння захисту дещо відрізняється і є значно ширшим. Оскільки у трудовому праві ми розгладаємо захист через призму вирішення трудових спорів, хоча поняття є набагато ширшим і включає також право на захист, процесуальну правоздатність та дієздатність.

Захист трудових прав розглядається у широкому і вузькому значенні. У найширшому сенсі "захист трудових прав" означає будь-яку діяльність держави, суспільних об'єднань і приватних осіб, направлену на усунення перешкод в реалізації і поновленні прав людини і громадянина у сфері трудових відносин. Вона охоплює правотворчість, застосування права, контроль і нагляд за дотриманням трудового законодавства, правова освіта працівників, діяльність суспільних об'єднань (перш за все – профспілок).

У юридичній літературі і в законодавстві термін "захист трудових прав" використовується в іншому, вужчому сенсі. До вузького розуміння захисту трудових прав відносять "забезпечення дотримання трудових прав, захист їх від порушень, у тому числі і профілактика, відновлення незаконно порушених прав і встановлення трудовим законодавством і діями відповідних органів реальної ефективної відповідальності роботодавців і їх представників..."

В.А. Сафонов виходить з того, що "захист трудових прав працівника є сукупністю матеріально-правових заходів, організаційних і процесуальних способів припинення і попередження порушень трудового законодавства, відновлення порушених трудових прав громадян і відшкодування збитків . Дане визначення є одним з якнайповніших і точніших.

В.А. Васильєв у визначенні захисту трудових прав спирається на розуміння захисту як засіб забезпечення безпеки, роблячи тим самим наголос на попереджувальній функції, що представляється не цілком точним, оскільки захист відбувається вже після порушення права . Схожу позицію займає М.В. Молодцов, який не дає прямого визначення захисту трудових прав, але вказує на його мету: "забезпечення реалізації всіх трудових прав і обов'язків", роблячи при цьому акцент на необхідності захисту права не тільки працівників, але і роботодавців.

Слід враховувати, що значення юридичного терміну набуває тільки правовий захист трудових прав, тобто такий захист, який зв'язаний із застосуванням або використанням норм права. Інші (неправові) форми захисту виявляються за рамками цього терміну. Кажучи про захист трудових прав, слід враховувати, що трудові праває і у осіб, що ще не є працівниками, але охочих працевлаштуватися. Мова йде, зокрема, про відмову в прийомі на роботу з мотивів, пов'язаних з дискримінацією. У подібних ситуаціях захист права на працевлаштування також прийнято розглядати як захист трудових прав.

Дуже часто у науковій літературі трапляються терміни “правова охорона” і “правовий захист” як синоніми. Проте не є зовсім правильним вживання цих термінів як синоніми, оскільки в багатьох випадках вони означають різні правові явища.

Наприклад, термін “охорона” вживається в законодавстві частіше для означення юридичної конструкції із захисту і збереження того, що охороняється. В нього включені заходи не тільки правового, але й економічного, організаційного та іншого характеру, спрямовані на створення необхідних умов для здійснення суб’єктивних прав. Що ж стосується правових засобів охорони, то до них належать усі засоби, за допомогою яких забезпечується розвиток трудових правовідносин і відновлення порушених або оспорюваних прав та інтересів.

Що ж стосується поняття “захисту прав”, то, як вважає А.П. Сергєєв, цей термін використовується у вузькому значенні охорони прав, що охоплює лише ті передбачені законом заходи, які спрямовані на відновлення порушених прав та законних інтересів у разі їх порушення чи оспорювання.

Крім того, поняття “захист” та “охорона” не є чітко визначеними та розмежованими за своїм змістом та сутністю, наявними є розбіжності у самому тлумаченні зазначених понять: одні дослідники російської, української мови вважають, що вказані терміни є тотожними і можуть визначатися один через одного, інші– процес захисту включають до складу охорони як один з його складових елементів.Відповідно і в правовій сфері чіткого визначення співвідношення понять охорона та захист прав на сьогодні не існує.Аналіз багатьох точок зору та діючого законодавства, положень Конституції України, трудового законодавства, а також проекту Трудового кодексу свідчить про те, що охорона – це більш ширше за своїм змістом поняття, яке може в деяких випадках включати в себе захист. Діюче трудове законодавство під охороною трудових прав розуміє комплекс заходів та засобів, за допомогою яких встановлюються трудові права, визначається порядок їх реалізації, забезпечується їхнє дотримання.Звідси – діюче трудове законодавство охорону трудових прав розуміє широко, включаючи до нього і безпосередній захист трудових прав.

Захист трудових прав – одна з найважливіших категорій теорії трудового права, без аналізу якої дуже важко розібратися в характері і особливостях санкцій у трудовому праві, механізмі їх реалізації і інших проблемах, які виникають через порушення трудових прав та законних інтересів працівників.

Правовий захист трудових прав та законних інтересів працівників охоплює такі елементи:певні передумови, для здійснення правового захисту;певну форму; засоби і способи, які передбачені нормами трудового права.

Значну складність представляє можливість розуміння як захист трудових прав застосування дисциплінарних стягнень, адміністративних і кримінальних покарань до порушників трудових прав. Для правильної відповіді на це питання необхідно вивчити співвідношення захисту трудових прав з відповідальністю за їх порушення, а також співвідношення захисту і охорони трудових прав.

Захист трудових прав у вузькому сенсі цього слова можливий тільки у разі їх порушення. Саме порушення трудового права є правовою підставою для його захисту правовими засобами. Одночасне правопорушення (або його склад) є підставою юридичної відповідальності. Таким чином, захист трудових прав і відповідальність за їх порушення тісно зв'язані між собою. В більшості випадків мова йде про різних аспектах одного і того ж правового явища, і захист трудових прав нерідко реалізується через відповідальність роботодавця.

Проте існують форми і способи захисту трудових прав, не пов'язані з відповідальністю. Наприклад, виконання розпорядження державного інспектора праці про усунення порушень трудового законодавства само по собі відповідальністю не є. Відновлення на роботі також навряд чи можна вважати відповідальністю. Хоча в теорії права це питання залишається дискусійним, і є думка, що всяке примусове виконання слід вважати юридичною відповідальністю. Таке трактування відповідальності привело б до виводу про тотожність відповідальності за порушення трудових прав працівників і правового захисту трудових прав працівників. Таким чином, захист трудових прав працівника в принципі може співпадати з відповідальністю правопорушника, хоча такий збіг не є обов'язковим.

Захист трудових прав тісно пов'язаний із застосуванням норм трудового права, відповідальністю за порушення трудових прав, охороною праці і захистом інтересів працівників. Проте він не зводиться ні до одного з вказаних понять, зберігаючи свою самостійність.

Принципи захисту трудових прав працівників

Дослідженню принципів трудового права присвячено цілу низку робіт вчених, зокрема, В.С. Андрєєва, О.І. Процевського, О.В. Смирнова та ін. Однак принципи захисту трудових прав в умовах ринкових відносин не досліджувалася окремо ні на дисертаційному, ні на монографічному рівні. Хоча їхнє значення для трудового права, а саме для розуміння сутності його норм,визначення їх змісту та реалізації важко переоцінити.

Як зазначав М.Й. Бару, „правове регулювання випливає із загальних засад, основних керівних положень,що визначають зміст права. Ці керівні положення і є принципами права”. О.В. Смирнов дотримувався такої ж думки, однак вказував на те, що ці ідеї виражають сутність норм про захист трудових прав й головні напрямки політики держави у сфері правового регулювання суспільних відносин, які пов’язані з функціонуванням ринку праці, застосуванням та організацією найманої праці.

В.С. Андреєв визначав принципи захисту трудових прав як керівні засади, що складають внутрішню єдність і напрямок розвитку системи норм трудового права та врегульованих ними суспільних відносин у сфері захисту прав працівників. На мою думку, принципи захисту трудових прав працівників – це основоположні керівні ідеї, які виражають сутність норм трудового права та головні напрямки політики держави в галузі правового регулювання суспільних відносин, що пов’язані із захистом трудових прав працівників.

Значну роль у захисті трудових прав працівників відіграє принцип верховенства права, який закріплено у ст. 8 Конституції України . Забезпечення дієвості цього принципу в суспільних відносинах залежить, у першу чергу, від готовності державних інститутів самим слідувати цій ідеї.

Як зазначає В.М. Литвин,”...ми витримуємо магістральний курс на утвердження принципів верховенства права, забезпечення прав і свобод людини і громадянина, європейських цінностей загалом”. Принцип верховенства права у трудовому праві має бути безумовно реалізовано за такими основними напрямками: відповідність законів та інших нормативно-правових актів про працю Конституції України; гарантованість захисту конституційних прав і сво бод людини у сфері праці на підставі норм Конституції України; пріоритетність міжнародно-правових норм про працю.

Стаття 43 Конституції України проголосила принцип свободи праці. Уперше на конституційному рівні виражено ідею вільного розпорядження людини своєю здатністю до праці, ідею про можливість вільно заробляти собі на життя. Імперативність обов’язку працювати, як і сам обов’язок, за нових економічних і соціальних умов замінено свободою вибору. Тому я підтримую позицію В.В. Жернакова, який зазначає:„Свобода праці походить від природного стану людини, яка народжується вільною і повинна залишатися вільною все життя”. Іншою важливою складовою принципу свободи праці є свобода від примушення до праці. Відповідно до ч. 3 ст. 43 Конституції України використання примусової праці забороняється. Характеризуючи примусовість як ознаку підневільної праці, слід звернутися до формули, яку пропонує В.В. Жернаков: „Необхідна або вимушена праця – це праця, мотиви до якої знаходяться зовні щодо „ego” людини і які з необхідністю та закономірністю підводять її до виконання роботи. Її примусовий характер не залежить від ступеня легкості, з якою суб’єкт відгукується на зовнішні обставини та виконує роботу”. У такому підході представлено широке тлумачення принципу свободи праці, яке виключає будь-яке, навіть мінімальне чи опосередковане примушення до праці.

Принцип свободи праці та заборони примусової праці дозволяє працівникам вільно розпоряджатися своїми здібностями до праці, а також відмовлятися від виконання роботи, не обумовленої трудовим договором, зокрема неоплаченої роботи. У свою чергу роботодавець зобовязаний не чинити перешкод працівникам при розпорядженні своїми здібностями до праці, в тому числі при вирішенні питання про звільнення працівника за власним бажанням, а також не допускати залучення працівників до примусової праці.

Ще одним ключовим принципом трудового права, який відображає його сутність, є гуманізм. Гуманізм – це „чуйне ставлення до людини, пройняте турботою про її благо, повагою до її гідності...людяність”. Принцип гуманізму сконцентровано виражено у ч. 1 ст. 21 Конституції України. Принцип „усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах” повинен знайти відображення у трудовому праві через закріплення наступних положень:ставлення до людини як до особистості, а не до засобу виробництва; неприпустимість зневаги до людської гідності; неприпустимість будь-якої дискримінації особи, гарантована можливість розвитку особистості людини у трудових відносинах; забезпеченість рівності жінки і чоловіка у трудових відносинах; комфортність трудової діяльності; державний захист (заступництво) тих, хто не може на рівних конкурувати на ринку праці(інваліди, працівники з сімейними обов’язками, молоді фахівці та ін.).

І. Я. Кисельов так характеризував гуманізм як принцип трудового права: „Трудове право надає відносинам роботодавців і працівників більш цивілізований, усвідомлений, упорядкований і раціональний характер…”. Реалізація цього принципу у трудовому праві дозволяє встановлювати такі норми, які б оберігали людину від проявів жорстокої конкуренції на ринку праці, свавілля з боку роботодавця чи окремих працівників, забезпечували повагу до гідності особи у трудових відносинах.

Принцип соціальної справедливості у трудовому праві базується на конституційному положенні, що Україна – соціальна держава. Проте поділяємо позиції й тих учених, які обстоюють необхідність врахування у трудових відносинах інтересів роботодавця. Це не тільки справедливо, але й об’єктивно необхідно. І.І. Андріановська з цього приводу зазначає: „Правовідносини, що складаються у сфері використання найманої праці, об’єднані єдиною метою: застосувати труд працівників так, щоб забезпечити інтереси і працівників і роботодавців”. Оптимальне поєднання інтересів працівників і роботодавців можливе через реалізацію у трудовому законодавстві таких важливих принципів трудового права, як соціаль-но-економічне партнерство, соціальна співпраця, соціальний мир.

Демократична, соціальна і правова держава Україна не може вважатися такою, доки не гарантуватиме людині захисту від свавілля щодо неї. „Свавілля” – це: „1. Необмежена влада, відсутність законності, справедливості. 2. Схильність діяти на власний розсуд, незважаючи на волю й думку інших. Синонім до самовілля”. Термін „самовілля” тлумачиться так: „Схильність діяти з власної волі, примхи, не рахуючись з іншими”. До певної міри ситуація, коли сила закону нездатна подолати свавілля роботодавця, відома значній частині працівників. Це й робота працівників без відпусток або із скороченою їх тривалістю, надурочні роботи, незаконні переведення чи звільнення, зневага до їх гідності та ін.

На мій погляд, в умовах ринкових відносин захист працівника від свавілля роботодавця – це ключовий принцип трудового права, від реалізації якого залежатиме соціальна спрямованість трудового законодавства. У Конституції України цей принцип закріплено в ч. 1 ст. 21, ч. 1ст. 28, ч. 1 ст. 29, ст. 32,ч. 6 ст. 43, ст. 44. Проте чинне трудове законодавство в цих питаннях нагадує „символічний ефект дії права”. Одних задовольняє існування законів про працю як таких, а інших – їх неефективність. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 27 проекту ТК України роботодавець зобов’язується шанувати честь, гідність та інші особисті права працівника.

З названим вище принципом корелюється принцип рівного ставлення до працівників із боку роботодавця. Цей принцип розвиває конституційну ідею про рівність громадян, відображену в ст. 24 Конституції України. Цей принцип трудового права зобов’язує роботодавця однаково ставитися до всіх працівників підприємства і забороняє дискримінацію окремих робітників чи службовців. Щодо заборони дискримінації, то цей принцип частково реалізовано й у чинному трудовому законодавстві. Зокрема, це ст. 2-1 і 22 КЗпП України .

Аналіз норм проекту ТК України дає нам підстави стверджувати, що в ньому не відображено принцип рівного ставлення до працівників із боку роботодавця.

Принцип повноправності означає, що працівник і роботодавець для законодавця повинні бути абсолютно рівноцінними і самодостатніми учасниками відносин, діяльність яких підпадає під правову регламентацію норм трудового права. Слід відхилити як шкідливу ідею гіперболізації значення роботодавця в трудових правовідносинах, визнавши роботодавця разом із працівником необхідною складовою виробничих відносин. Принцип рівноправності працівників і роботодавців означає, що вони повинні мати рівні (але не однакові) права. Йдеться про так званий правовий паритет, що випливає із загального юридичного стану суб’єктів трудових правовідносин. Як зазначає В.С. Венедіктов: „Юридична рівність сторін відображається в рівності трудової правосуб’єктності, у виникненні і визначені змісту трудових правовідносин…”

Крім того, особлива увага акцентується на праві працівників і роботодавців на колективні дії. У разі конфлікту інтересів має бути визнано право працівників і роботодавців на колективні дії, у тому числі право на страйк, якщо тільки це право не було обмежене зобов’язанням соціального миру, включеним у колективний договір.

Принцип створення об’єднань із захисту прав та інтересів у процесі трудової діяльності реалізується через право працівників і роботодавців створювати об’єднання для захисту своїх інтересів, а також через обов’язок не перешкоджати створенню та діяльності зазначених обєднань. Зокрема, представники роботодавців не має права створювати перешкоди у законній діяльності об’єднань працівників, державні органи не повинні втручатися в роботу об’єднань, що представляють працівників і роботодавців.

Принцип ведення колективних переговорів припускає наявність права у працівників і роботодавців ініціювати колективні переговори і кореспондуючий йому обов’язки приступити до таких переговорів після отримання відповідного запрошення.

Принцип обов’язкового відшкодування шкоди, заподіяної працівникові в процесі трудової діяльності, складається з права працівників вимагати цього відшкодування та обов’язки роботодавця відшкодувати заподіяну з його вини шкоду.

Принцип забезпечення права на ведення індивідуальних та колективних трудових спорів, включаючи право на страйк, означає виникнення у зацікавлених осіб права вимагати захисту своїх інтересів і кореспондуючих йому обов’язків щодо врегулювання трудового спору повноважними органами і встановленими законодавством способами.

Принцип захисту трудових прав реалізується через право учасників трудових відносин вимагати захисту своїх законних інтересів і кореспондуючих йому обов’язків державних органів, у тому числі суду, забезпечити їх дотримання.

Принцип захисту трудових прав не забороненими законом способами складається з права працівників здійснювати такий захист і обов’язки роботодавців не перешкоджати реалізації працівниками даного права, а також обов’язки державних органів щодо забезпечення реалізації зазначеного права працівниками.

Таким чином, принципи трудового права реалізуються через права та обов’язки працівників і роботодавців, а також інших суб’єктів трудового права.

У зв’язку з викладеним слід мати на увазі, що принципи повинні бути використані при прийнятті будь-якого правозастосувального рішення. На їх основі виникають конкретні права та обов’язки. Причому інші норми підлягають застосуванню в частині, що не суперечить принципам.