МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ
ПРИДНІПРОВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ БУДІВНИЦТВА ТА АРХІТЕКТУРИ
Кафедра «Міжнародна економіка»
Методичні вказівки
до вивчення програмного матеріалу з дисципліни
«МІЖНАРОДНІ БІЗНЕС-СТРАТЕГІЇ»
для студентів 5 курсу спеціальності
7.030503 - «Міжнародна економіка»
Дніпропетровськ, 2010
Методичні вказівки до вивчення програмного матеріалу з дисципліни «Міжнародні бізнес-стратегії» для студентів 5 курсу спеціальності 7.030503 - «Міжнародна економіка». / Укладач: Лантух О.В. - Дніпропетровськ: ПДАБА, 2010.- 41стр.
В методичних вказівках наведені рекомендації студентам спеціальності 7.030503 - «Міжнародна економіка» денної форми навчання щодо основного змісту програмного матеріалу з курсу «Міжнародні-бізнес стратегії»
В методичних вказівках наведена система освоєння реальних напрямів розвитку підприємств в складних умовах конкурентного середовища міжнародного бізнесу, а також в кризових умовах та проблемах виживання підприємства і подальшого його розвитку у взаємозв’язку з зовнішнім середовищем.
Укладач: к.т.н., доц. Лантух О.В.
Відповідальні за випуск: д.е.н., проф. Орловська Ю.В.
Рецензент: проф. Вечеров В.Т.
Затверджено
на засіданні кафедри
„Міжнародна економіка”
Протокол № 9 від 15.04.2010р.
Зав.кафедрою Орловська Ю.В.
Затвержено на засіданні
Методичної ради ПДАБА
Протокол № 7(67) від 25.08.2010р.
ЗМІСТ
Тема 1. Міжнародна бізнес-активність в умовах глобалізації………...4 1.Значення та виклики глобалізації
2. Вплив умов глобалізації на бізнес-активність
3. Позитивні та негативні наслідки глобалізації
4. Змінні вибору форми бізнесу.
5. Визначення стратегічного напряму діяльності.
Тема 2. Глобальні ринки та бізнес-центри………………………………8
1.Перетворення національних ринків у світовий
2. Стратегії входження на зарубіжний ринок
3. Засобі входження в міжнародний бізнес.
Тема 3. Міжнародне середовище формування бізнес-стратегій……….15
1.Характеристика глобального середовища.
2. Світова трансформація.
3.Методи формування конкурентних стратегій
4. Використання SWOT-аналізу
Тема4. Мікрорівень економічної глобалізації та міжнародний
стратегічний менеджмент…………………………………………………21
1. Інтернационализація пидприемств.
2. Особливості форм економичной глобалізації
на рівні підприємств
3. Принципи міжнародного стратегічного менеджменту
Тема 5. Аналіз бізнес-сітуации та можливих бізнес-стратегий
розвитку фірми……………………………………………………………..23
1. Дослідження бізнес-ситуації
2. Розробка альтернативних стратегій и моделі.
3. Вибір стратегії розвитку фірми
Тема 6. Управління міжнародними маркетинговими стратегіями
Бізнесу………………………………………………………………………27
1. Цілі управління бізнесом
2. Необхідність маркетингових досліджень
3. Структура інформації для приняття ефективніх
управленскіх рішень
4. Фактори конкурентної стратегії
Тема 7. Міжнародні стратегії розвитку організації………………………….31
1. Розробка стратегічних цілей розвитку організації
2. Формування конкурентних переваг
3. Оцінка і прогноз щодо очікуваних змін
Тема 8. Стратегії розвитку українського бізнесу на міжнародних ринках…38
1. Стан готовності України до глобалізації.
2. Проблеми державної стратегії
3. Оцінка конкурентних можливостей України
Тема 1. Міжнародна бізнес-активність в умовах глобалїзаціі
1.Значення та викліки глобалізації
Вплив умов глобалізації на бізнес-активність
3. Позитивні та негативні наслідки глобалізації
4. Змінні вибору форми бізнесу.
5. Визначення стратегічного напряму діяльності.
1. Значення та викліки глобалізації
Глобалізація розглядається і як джерело нових можливостей, і як процес втрати національно-державної самодостатності та неминуче делегування національними державами низки своїх повноважень міжнародним наддержавним структурам (МНС) таким, як Європейський Союз (ЄС), Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світова організація торгівлі (СОТ, що є однією з головних дійових осіб процесу глобалізації), Світовий банк (СБ), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), Європейський центральний банк (ЄЦБ). Що повнішою є інтернаціоналізовані та адаптовані до міжнародних стандартів внутрішні сфери державного регулювання, то вища, як у Міжнародному інституті бізнесу правило, ефективність внутрішньої та зовнішньої економічної політики держави. Глобалізація потребує лібералізації економіки, а це породжує нові механізми економічного регулювання як на національному, так і на наднаціональному рівнях. У підсумку економічна логіка особистої вигоди опиняється вище інтересу спільноти.
Світова глобалізація дедалі більше позначається на всіх аспектах приватного життя кожної цивілізованої людини, визначає напрям її розвитку та стає домінуючою суспільною та індивідуальною культурою. Глобалізація кидає виклик кожному "homo sapiens", бо незворотне трансформуватиме його адаптаційні здібності в напрямі "людини ринкової", раціональної. Економіка та політика XXI століття набувають міжнародного характеру і неминуче балансуватимуть між позитивом та негативом процесів глобалізації, маючи на меті забезпечити сталий розвиток.
2. Вплив умов глобалізації на бізнес-активність
Глобалізація вимагає нового державного мислення, в якому демократія та права людини мають набувати першочергового значення. Ці зміни не означають зниження ефективності державного втручання в процеси економічного і соціального розвитку країни, але вони передбачають зміну механізмів, що їх використовує держава.
Глобалізація стимулює економічний прогрес і розглядається як новий приводний механізм бізнес-активністи, ринково-господарської експансії та світового сталого розвитку, що використовується для забезпечення процвітання та зростання прибутків у багатьох країнах.
Глобалізація приводить до нових форм міжнародного розподілу праці в рамках т.зв. міжнародних циклів виробництва світового господарства. Допомагає суттєво прискорити і раціоналізувати виробництво, сприяє зростанню зайнятості та продуктивності пражці, зростанню інвестицій (насамперед у інформаційні технології), що спричиняє збільшення частки економічно активного населення.
Має відбуватися адаптація сфери внутрішнього державного регулювання в напрямі трансформації командної економіки у ринкову, саморегульовану, інноваційну систему, самоізоляції у відкритість, обсягу державного сектора в якість. Має підвищуватись також ефективність державного впливу на створення умов для зростання конкурентоспроможної економіки, зважаючи на сусідів-суперників. Передусім уваги вимагають питання інтернаціоналізації і реструктуризації сфери державного регулювання освіти і професійної підготовки кадрів, оподаткування, соціальної політики, трудового законодавства тощо. Не менш важливими є зближення та уніфікація законодавчих систем різних країн (єдині фінансові та зовнішньоторговельні правила, податкове законодавство, закони про землю, норми екології, соціального страхування, оплати праці, наймання та звільнення працівників тощо).
Також проблемами, що потребують уваги держави, є приватизація власності й реформування приватного та корпоративного секторів, природних монополій, реформування бюджетного сектора в напрямі скорочення державних витрат та податків, відокремлення держави від бізнесу, а чиновництва від власності й підприємницької діяльності.
3. Позитивні та негативні наслідки глобалізації
Відкрита для міжнародної конкуренції економіка за глобалізації сприяє зростанню конкурентної боротьби між державами, а конкурентний тиск стимулює науково-технічний прогрес, викликає економічну реструктуризацію і раціоналізацію промисловості, а також покращує стан у сфері екології.
Глобалізація приводить до лібералізації бізнесу, вільної світової торгівлі, відкритості ринків. Вона спричиняє реформування національних суспільних інститутів і викликає позитивні процеси роздержавлення та комерціалізації ряду державних сфер діяльності.
Глобалізація приводить до розширення технологічного науково-технічного та культурного міжнародного співробітництва, до зменшення глобальних економічних, політичних та військових ризиків, стабілізує суспільно-політичні системи.
Вона набагато підвищує ефективність боротьби з організованою міжнародною злочинністю і сприяє формуванню нових механізмів комбінованого ринково-державного регулювання економіки.
Зважаючи на ресурсні та екологічні обмеження, західну модель виробництва і споживання (соціально несправедливу) неможливо поширити на весь інший світ, тому глобалізація цю несправедливість не долає, а закріплює, а лібералізація світової економіки й торгівлі завдає збитків та зубожіння країнам, що розвиваються, та збільшує розрив між заможними та бідними державами.
Через нерівність стартових можливостей глобалізація неминуче спричиняє асиметричний характер відносин та взаємозалежності держав світових лідерів мегасуспільства і невеликих країн, що розвиваються. Вона створює переваги саме країнам-лідерам мегасуспільства та призводить до зростання політичного впливу ТНК, що поділили між собою понад 50% ринку капіталу, 30% ринку праці та понад 60% обсягу продажів наукомісткої продукції, що дає їм потужні важелі контролю та стримування від позик до збройного втручання. Також це спричиняє нерівність між державами та всередині них у можливостях доступу та використання нових інформаційних технологій різними верствами населення. Це явище експерти називають "digital divide" (цифрове роз'єднання) у "network society" (суспільстві, охопленому мережею)
Глобалізація збільшує розрив у прибутках між 20% світового населення першої групи "золотого мільярда" заможних країн і 20% другої бідних. Як свідчить щорічна "Програма розвитку ООН", зазначений розрив збільшується за рахунок того, що ВВП першої групи складає 86% світового, а ВВП другої групи 1%.
За глобалізації міжнародний розподіл праці, внутрішньогалузева та міжгалузева кооперація породжують т.зв. міжнародні цикли виробництва, що передбачають перенесення ТНК частки своїх підприємств до країн, що розвиваються, де робоча сила дешевша. Це посилює політичний вплив ТНК, збільшує соціальну нерівність у планетарному масштабі. Переносяться зазвичай екологічно шкідливі виробництва та енергомістка складова індустріалізації, котрі забруднюють природне середовище.
Глобалізація спричиняє розвиток тіньових, паразитичних, асоціальних і просто злочинних міжнародних фінансових структур, що займаються валютними аферами і масованим спекуляційним перекачуванням великих фінансових коштів з одних країн до інших, що розхитує фінансові системи менш розвинутих країн.
Глобалізація породжує нерівність, що працює проти найбідніших країн за використання переваг глобального ринку, глобальних фінансових та інвестиційних ринків через відсутність у них рамкових умов для участі в глобальній світовій економіці. Конкурентна боротьба за глобалізації викликає зниження соціальних та екологічних стандартів у слаборозвинених країнах (і не тільки в них), що називають "race to the botton" (швидке падіння донизу).
Національні уряди, втягнені у глобалізацію, втрачають контроль над процесами, що відбуваються в світовій економіці, спільнота не має дієвого механізму забезпечення демократичного контролю та прозорості процесів прийняття рішень надурядовими організаціями, передусім такими, як МВФ, СОТ, ВБ, та рішень на вищому рівні.
4. Змінні вибору форми бізнесу.
Зарубіжна діяльність фірми розрізняється по показникам обсягів ресурсів, використуемих в закордонних операціях, а також по співвідношенню коштів, витрачених всередині держави и за рубежем. Наприклад, експорт можуть бути сопряжен з меншай кількістю ресурсів, ніж прями закордонні інвестиції, коли у власної держави фірма має надлишкові потужності.
Коли фірми необхідно звеличить виробничі потужності, то створити це можливо за кошт інвестицій як у власної держави, так и за кордоном. У першому випадку необхідно значно розширить операції власної держави за кордоном, при цьому активи фірми залишаються у держави базування. По друге, у випадку прямих закордонних інвестицій та других операцій за кордоном фірма може знизить потреби у додаткових капіталовкладеннях заключив контракти з другими компаніями на ведення операцій от її назви але предложив володіння міжнародним підприємством на долевих началах.
Результати вибору форми дияльности на конкретному ринку відображаються у визначенні режимів ведення операцій фірми за кордоном. Наприклад, рішення про 100% володіння закордонною філіею завжди спряжено з повним вовлечением головної фірми в контроль за прийнятими рішеннями, але у той же час може сприяти зниженню рівня політичного ризику у держави-реціпиента.
Виділяються такі групи техніко-економічних показників, які характеризують складний виріб на ринку споживання:
- властивості виробу на стадії попиту, а саме - економічна ефективність його використання (наприклад, потужність обчислення, довгостроковість, амортизація, ремонтоздатність,тощо);
- характеристики виробу з точки зору можливості його використання и зручності експлуатування (технічні параметри, площа, тощо);
- характеристики виробу на стадії цього збуту (зовнішній вигляд, вид пакування, тощо);
- інші ознаки (наприклад, престижність).
Наведені групи показників поділяють на два основних види: технічні та економічні. В свою чергу, вони відповідно поділяються на параметри естетики, відповідності стандартам та законодавству, а також на параметри, які визначають рівні окремих елементів ціни попиту.
Позиції фірми на ринку залежать також від тієї підтримки, яку фірма отримує з боку національних державних органів і інших організацій шляхом надання гарантій експортних кредитів, їх страхування, звільнення від податків, надання експортних субсидій, забезпечення інформацією про кон’юнктуру ринку та ін.
Таким чином, змінними вибору форми бізнесу е таки:
правові аспекти,
іздержки,
досвід,
конкуренція,
ризик,
контроль,
складність вибору,
присутність в держави,
схожість держав.
5. Визначення стратегічного напряму діяльності.
Визначення стратегічного напряму діяльності (CНд) е процесом, заснованим на баченні динаміки потоків ресурсів та продукції. Можливо виділіть таки етапи:
1) стратегічна сегментація, результатом якою е розділення усій діяльности підприємства на стратегічно важливі, однорідні бізнес-процеси и напрямки;
2) аналіз рівня конкуренції:
- оцінка поточного та будущого стану конкуренції;
- оцінку CНд за його цінностю;
- виявлення конкурентних переваг та вдімінной конкурентной позиції підприємства;
3) вибір шляхів посилення конкурентних переваг CНд за рахунок базових стратегий зниження витрат та діференціації продукції;
4) перегляд напрямів та засобів стратегій зрісту:
- углублення спеціалізації;
- діверсификація;
- организаційний розвиток підприємства;
5) формування на базі аналізу загальной стратегии підприємства з найкращім набором CНд;
6) використання мікроекономичного аналізу підприємства для оцінці таких стратегій, як вертикальна інтеграція та внутриотраслевой зріст.
Тема 2. Глобальні ринки та бізнес-центри
Перетворення національних ринків у світовий
2. Стратегії входження на зарубіжний ринок.
3. Засоби входження в міжнародний бізнес.
1. Перетворення національних ринків у світовий
Глобалізація вже сьогодні стала реальністю. Поступове стирання історичних кордонів, запровадження великих економічних зон, сприйняття глобалізації переважною більшістю країн, навіть якщо їм не подобається ні дух, ні правила організації світової торгівлі, є причиною того, що національні ринки починають перетворюватися на один великий гіпотетичний світовий. Не можна назвати парадоксом тенденцію зниження світових цін в умовах суворого дотримання принципів конкуренції. Світовий лібералізм, жорстке застосування принципів конкуренції та прозорості, що окреслюють сучасну глобалізацію, характеризуються ще прагненням до збільшення випуску продукції разом із появою того нового, світового ринку.
Завдання закордонних економік визначається як пристосування до загальної тенденції падіння цін у національних, на сьогодні вже приватизованих економіках, і пізніше до встановлених цін, тарифів і митних ставок.
Теорія доводить, що ефект масштабу дозволяє зменшити собівартість виробництва одиниці продукції. Однак ця ж теорія вчить нас, що ефект масштабу є обмеженням у самому собі. Оскільки однією з відповідей на необхідність збільшення випуску продукції є пошук користі в масштабі діяльності, це рішення не є єдиним.
Сьогодні глобалізація крокує поряд із широкою делокалізацією, метою якої є, з одного боку, закріпитися там, де є нові споживачі, що володіють перспективною купівельною спроможністю, а з іншого там, де вартість робочої сили є найнижчою, де соціальні права найменш проблемні й дорогі для підприємств. Відповідно до цієї останньої гіпотези локальне виробництво мало б повертатися до країн, що вчора були головними виробниками в даній галузі.
Однак принцип виробництва "більше" заради виробництва "дешевше" приховує ще одну гіпотезу: передбачення появи нових споживачів, котрі будуть купувати поширену на нові ринки продукцію.
Проте виробництво з меншими затратами не означає виробництва без затрат взагалі. Для того, щоб сформувався повний симбіоз між виробником і споживачем, необхідно у випадку певного товару чи послуги брати до уваги купівельну спроможність тих, для кого призначений продукт. Такий принцип взаємності мусить існувати. На даний момент третина потреб у споживчих товарах і товарах особистої гігієни залишається незадоволеною. Це стосується продуктів переробки, де попит величезний, але купівельна спроможність в окремих країнах не дозволяє організувати масову пропозицію для його задоволення.
Пряме інвестування там, де рівень бідності є найвищим, дозволяє примирити інтереси виробника і споживача.
Натомість, у випадку економік, що перебувають на перехідному етапі розвитку ринкових відносин, інтереси інвесторів і споживачів знаходять точки дотику. Це країни молодого покоління, значного споживацького апетиту, де купівельна спроможність постійно росте в середньому вдвічі за останні п'ять років. Це держави, де повернення на інвестиції значно вищі, ніж у країні інвестора. Власне, в таких країнах будуть реалізовані подвійні цілі: зменшення затрат виробництва і розширення ринку нових споживачів.
2.Стратегії входження на зарубіжний ринок.
Проблема, що виникає при розробці подібних стратегій, пов’язана зі способом виходу на ринок певної країни і з вибором каналу збуту. Ряд можливих стратегій представлений на рис. 2.1. Ці стратегії розрізняються залежно від того, чи експортує фірма продукцію, виготовлену нею на своєму ринку, або створює виробничий підрозділ на зарубіжному ринку.
а) Непрямий експорт.
Це найдешевший і найменш ризикований спосіб. Фірма не бере участь безпосередньо в міжнародній торгівлі в тому розумінні, що в ній немає підрозділу, що займається зарубіжними поставками. Зарубіжні поставки обробляються як звичайні поставки на внутрішній ринок, а міжнародні операції поручаються іншим організаціям. При цьому можливі наступні варіанти.
Перший, найпростіший це розглядати зарубіжні поставки нарівні із внутрішніми. Місцева комерційна організація веде справи з іноземними клієнтами, які присутні на внутрішньому ринку.
Друге рішення полягає в тому, щоб доручити збут товарів за кордоном міжнародним торговельним компаніям, що мають свої бюро по усьому світі й контролюючу велику збутову мережу в регіонах, що цікавлять.
Рис. 2.1 Стратегії виходу на зарубіжні ринки
Третій варіант непрямого експорту реалізується, коли фірма звертається до експортно-імпортної компанії у своїй країні, що представляє групу не конкуруючих між собою фірм.
Перевага такої форми кооперації більш тісні зв’язки між фірмою і експортно-імпортною компанією. Фірма без яких-небудь інвестицій одержує доступ до збутової мережі та користується компетентною підтримкою. Оскільки винагороду торгуючої компанії засновано на комісії, витрати фірми є змінними. Даний варіант особливо зручний для малих і середніх фірм.
Непрямий експорт дозволяє фірмі легко реалізувати можливості, що відкриваються на міжнародному ринку без виділення великих людських і організаційних ресурсів. Однак рівень залученості в міжнародну торгівлю при цьому низький і фірма не здобуває міжнародного досвіду і не працює на довгострокову перспективу.
б) Прямий експорт.
Прямий експорт означає значно більшу залученість фірми. У цьому випадку фірма сама управляє функцією експорту, не делегуючи її комусь. Це вимагає створення підрозділу, відповідального за міжнародну роботу, що повинен займатися аналізом зарубіжних ринків, рухом товарів, визначенням ціні.
Фірма, що займається експортом, звичайно має потребу в контакті на іноземному ринку. Можна використати кілька підходів.
Використати своїх зарубіжних представників, яких направляють для підготовки ринку.
Вступити в угоду з місцевими агентами, які будуть шукати клієнтів, здійснювати контакти та вести переговори від імені експортера.
Звернутися до місцевих торговельних фірм, які будуть купувати товари у виготовлювача, і перепродувати їх на місцевому ринку на ексклюзивних або не ексклюзивних умовах.
Створити торговельну філію за рубежем, що дозволить забезпечити кращий контроль за операціями. Така торговельна філія, наприклад, може бути створена при участі місцевої фірми для того, щоб скористатися її зв’язками, а також знаннями місцевих звичаїв і правил.
в) Виробництво на закордонних ринках.
У деяких випадках експорт може виявитися ускладненим або навіть неможливим. Великі транспортні витрати, митні тарифи або обмеження на імпорт (квоти), преференції для місцевих виробників ось причини, які можуть спонукати фірму почати виробництво за кордоном. На користь такого рішення можуть діяти і інші фактори: розмір та привабливість ринку, сприятливий рівень; виробничих витрат, близькість до покупців, пільги,) надавані владою, та ін.
Виробництво може бути організовано різними способами, що означають різний ступінь залученості фірми:
1) Власний цех.
Становить компроміс між прямим експортом і зарубіжним виробництвом. Цей шлях дозволяє уникнути великих транспортних витрат і скористатися більш низькими митами на незавершені вироби. Крім того, фірма застосовує місцеву робочу силу, що полегшує їй впровадження в іншу країну.
2) Контракти на виробництво.
Вироби виробляються за кордоном, місцевим виготовлювачем, що діє за контрактом з фірмою, здійснюють контроль за маркетингом і комерційними питаннями через свою закордонну торговельну філію. Така договірна форма дозволяє фірмі обійтися без інвестицій у виробництво і без витрат на транспорт і митницю, у той же час використовуючи місцеву робочу силу. Разом з тим вона уникає обов’язків по найманню і менеджменту робочої сили в погано відомому середовищі.
Природно, фірма втрачає частину прибутку, одержуваного при виробництві, витрати якого можуть бути дуже низькими, якщо заробітна плата на зарубіжному ринку нижче. Є також ризик передати виробниче ноу-хау іноземній фірмі, яка згодом може стати конкурентом. Цей ризик знижується, якщо головними факторами конкурентоспроможності є імідж марки і маркетингове ноу-хау. Частою проблемою подібних угод є контроль якості.
3) Ліцензійні угоди.
Це теж спосіб виробляти за рубежем без прямих інвестицій, але в цьому випадку угода носить більш формальний і довгостроковий характер, схожий з договором франшизи. Іноземна фірма (ліцензіар) передає місцевій патент, марку, найменування, ноу-хау і надає технічну допомогу. Фірма-покупець (ліцензіат) виплачує початкову суму й роялті. Достоїнства такої угоди для обох партнерів ті ж, що і для договору франшизи. Звичайно подібні угоди добре сприймаються органами влади, тому що мають на увазі передачу технології в іншу країну.
Головна проблема ліцензійних угод це труднощі контролю і відсутність прямої залученості фірми, що продала ліцензію. Є також ризик, що через кілька років після передачі ноу-хау місцева фірма вирішить діяти незалежно і для фірми-ліцензіара ринок буде загублений.
4) Спільне підприємство.
Договори, що укладають, подібні з ліцензійними угодами, з тією істотною різницею, що транснаціональна фірма вкладає частину капіталу і має право голосу в управлінні створюваної фірми. Таке положення забезпечує кращий контроль над операціями і краще розуміння ринку. Транснаціональна фірма може скористатися своїм зв’язком з місцевим партнером і, як наслідок, менш піддане ризику експропріації.
Роль таких договорів у стратегіях міжнародного розвитку зростає. Їхня популярність, обумовлена можливістю вирішити проблеми контролю, характерні для інших варіантів проникнення на ринок. У цілому співробітництво з місцевою фірмою це фактор, що полегшує інтеграцію в незнайоме середовище.
5) Пряме інвестування.
Фірма самостійно інвестує у виробництво в іншій країні, або шляхом покупки існуючого підприємства, або створюючи зовсім нове підприємство. Це максимальна залученість, достоїнство якої в можливості одержання економічних пільг, надаваних місцевою або регіональною владою. У деяких країнах влада, навпаки, не схвалює таку форму інвестицій і вимагають партнерства з місцевою фірмою.
Отже, форми виходу на зарубіжний ринок різноманітні і пов’язані з досить різними ризиками і масштабами інвестицій. Аналіз поведінки фірм показує, що перехід на міжнародний рівень це процес, що складається, як правило, з безлічі етапів. Фірма починає з непрямого експорту. Якщо результати сприятливі, вона еволюціонує в напрямку прямого експорту і, нарешті, у напрямку виробництва за рубежем.
3. Засоби входження в міжнародний бізнес.
Вибір форм і методів переходу компаній на міжнародний рівень.
Використовується сукупність методів і підходів, які дозволяють реалізовувати можливість переходу компанії на міжнародний рівень і обґрунтувати результати досліджень:
діалектичний метод - при обґрунтуванні вибору системи показників;
кількісного та ситуаційного аналізу для виявлення закономірностей, які проявляються в тенденціях та зміні потенціалу фінансово-економічної сталості, та оцінки вибору варіантів сталого розвитку підприємства;
експертні методи - для оцінки якісних характеристик вибору альтернатив стратегії сталого розвитку підприємства;
методи економіко-математичного моделювання - для дослідження та виявлення якісної та кількісної залежності між параметрами, що визначають сукупний потенціал фінансово-економічної стійкості, структуру капіталу і вибір альтернатив стратегії підприємства.
Цільовою функцією обрано підвищення конкурентоспроможності за рахунок збільшення чистого прибутку в результаті функціонування підприємства як на внутрішньому ринку, так і на міжнародному. Альтернативи можуть бути отримані внаслідок проведення експериментів за розробленими моделями.
Планування стратегії зовнішньоекономічної діяльності є підсистемою стратегічного управління і складовою процесу стратегічного планування, що відрізняється від планування стратегії тільки етапами реалізації і подальшої оцінки його обґрунтованості й ефективності. Моделі процесу стратегічного планування поведінки організації на зовнішньому ринку складаються з агрегування таких етапів: а) розробка місії і цілей організації;
б) аналіз зовнішнього середовища;
в) аналіз сильних і слабких сторін організації;
г) аналіз альтернатив і вибір стратегії;
д) управління реалізацією стратегії;
е) оцінювання стратегії діяльності організації і її коригування.
Перелік етапів дає уявлення про послідовність процесу планування стратегії поведінки організації на зовнішньому ринку. Проте варто враховувати, що за відносною його простотою прихована велика кількість зворотних зв'язків між різноманітними етапами і значні розбіжності в рівні агрегування останніх. У зв'язку з цим робота над кожним етапом може містити в собі значну кількість повторів, а також ускладнюватися суттю, трудомісткістю і великими обсягами робіт з інформаційно-аналітичного забезпечення.
В сучасних умовах організації не володіють необхідною для ефективного стратегічного планування інформацією ні про себе, ні, тим більше, про зовнішнє оточення і перспективи змін у ньому. В організаціях, як правило, немає компетентних менеджерів, спроможних забезпечити розробку і реалізацію стратегії підприємства в цілому і зовнішньоекономічної його діяльності зокрема.