2. Панорама філософської думки 20 ст.

Кінець 19 і 20 ст. – епоха некласичної ф-ї – дали плеяду прекрасних мислителів, які збагатили ф-ку культуру глибокими і тонкими ідеями, що відобразили досягнення науки і ін. сторони матеріального і дух. розвитку л-ва. Зах. ф-я даного п-ду – це величезне розмаїття ф-фів різних шкіл, направлень і концепцій.

Філософські напрями 20 ст.:

1. Позитивізм (2, 3 позитивізм, постпозитивізм К.Попера).

Позитивізм: О.Конт – засновник соціології. Ф.Енгельс – філософія як наука.

Американська ф-я прагматизму (2-й позитивізм: Ч.Пірс, У.Джемс, Дж.Д’юї); прагматизм орієнтований на практику. Критичний раціоналізм (К.Попер).

Ч.Пірс (1839-1914). У.Джемс (1862-1910) – прагматисти звинувачували попередню ф-ю у відриві від життя і абстрактності. Ф-я, по Дж. – повинна сприяти не осмисленню першопричин буття, а створенню заг. метода рішення тих проблем, які постають перед людьми в різних життєв. ситуаціях. Дж.Д’юї (1859-1952) – досвід як форма всіх проявів л-го буття. Ф-я виникла не «зі здивування», а з соц.напружень і стресів. Тому задача ф-ї – організація соц.буття так, щоб покращити спосіб життя л-й. Метод інструменталізму. Завдання л-ни – влаштуватися в житті якнайкраще, а задача ф-ї – допомогти її в цьому. Пр-пи прагм-му вплинули суттєво на заг. стиль американського мислення і практики, політики.

2. Екзистенціалізм (40-50-і рр..):

Німеччина: М.Гайдегер («Буття і час» 1927 р.), К.Ясперс.

Франція: Ж.П.Сартр, Г.Марсель, А.Камю.

Італія: Ніколо Абаньяно.

Іспанія: Х.Ортега-і-Гасет, М.де Унамуно.

Росія: Л.Шестов, М.Бердяєв.

У 2-й половині 20 ст. – постекзистенційне мислення як синтез філософських і психологічних ідей: негретюд (Японія).

3. Аналітична філософія: - Львівсько-Варшавська школа;

- Віденське коло (логічний позитивізм) - Б.Расел, Л.Вітгенштайн, Г.Фреге, В.Куайн, Е.Мур, Р.Рорті.

4. Неотомізм: Ж.Марітен, Е.Жільсон.

5. Структуралізм (60-і рр.., К.Леві-Строс); постструктуралізм (Р.Барт, М.Фуко, Ю.Крістева, Ж.Деріда); постмодернізм.

Філософія тяжіє до мови.

У 1968 р. – у Франції студентські рухи: лозунг «Структури не виходять на вулиці», напис на стіні Сорбонни: «Жизнь не здесь».

6. Персоналізм (Е.Муньє).

7. Філософська герменевтика, ф-ка антропологія (Г.Гадамер, М.Шелер, П.Тейяр де Шарден). В теоретично-пізнавальному сенсі герменевтика – це тлумачення, розуміння текстів.

8. Феноменологія (Е.Гусерль, М.Мерло-Понті). Е.Гусерль (1859-1938) – родоначальник феноменології (вчення про феномени, які розуміються Гусерлем як виникаючі в свідомості смисли предметів і подій. Свідомість очищується від емпіричного змісту за допомогою феноменологічної редукції. Ф-я – строга наука про феномени свідомості.

У ф-ї 20 ст. – 3-и повороти:

1. онтологічний (фундаментальна онтологія М.Гайдегера, «забуття буття»);

2. лінгвістичний (проблеми мови: анал.ф-я, неопозитивізм, стр-зм);

3. комунікативний (проблеми людського спілкування і комунікації; трансцендентальна прагматика: К.-О. Апель, Ю. Габермас).

Предмет філософської рефлексії – людина: антропологізація філософії.

В 20 ст. немає чіткої межі між напрямами філософії. Н-д: філософія Гайдегера – це і екзистенціалізм, і герменевтика, і феноменологія.