1654—1657. Союз зі шведами

Докладніше: Московсько-польська війна 1654—1667, Потоп (війна), Московсько-шведська війна 1656—1658 та Віленське перемир'я

Літо 1654 — осінь 1655. На цей час з'єднані україно-московські сили перейшли в наступ проти Польщі і досягли чималих успіхів. Головні бої тоді точилися на Правобережжі, Білорусі й Західній Україні. Улітку 1654 московське військо (25000) і 20 000 козаків під проводом І. Золотаренка повели наступ на Білорусь і зайняли Смоленськ, а 1655, продовжуючи наступ, у липні заволоділи Вільною. Під час білоруських походів виникло певне напруження щодо питання — кому мають належати завойовані землі: чи Війську Запорізькому, чи Москві (за висловом В. Липинського, «війна двох Русей за Русь третю»). Тим часом поляки восени 1654 виступили на Брацлавщину, а 20 січня 1655 облягли Умань. Xмельницький і московський полководець В. Шереметєв, на чолі 70 000 україно — московського війська, пішли назустріч ворогові, й 29 січня 1655 відбувся тяжкий, але не вирішальний, бій біля Охматова. Навесні того ж року україно-московські сили перейшли в наступ на західноукраїнських землях і наприкінці вересня облягли Львів, але у жовтні, коли кримчани, що тоді стали союзниками Речі Посполитої, прийшли полякам на допомогу, відступили на схід.Осінь 1656 — літо 1657. Розчарування Xмельницького москвинами зростає, і він шукає інших союзників для боротьби з Річчю Посполитою. Війна Речі Посполитої з козаками й Москвою дала шведському королеві Карлові X Ґуставові нагоду зайняти влітку 1655 північні частини Польщі і Литви. Стурбована поширенням шведської сили, Москва уклала з поляками Віленське перемир'я (24 Жовтня 1656) і разом з ними виступила війною проти Швеції.Український уряд, посли якого не були допущені до переговорів, був дуже обурений Віленською угодою. Тому в жовтні 1656, іґноруючи протести Москви, Xмельницький вступив у ширшу коаліцію з Швецією, Семигородом, Бранденбурґом, а почасти з Молдавією і Валахією, метою якої був поділ Речі Посполитої. Гетьмана у тій коаліції найбільше цікавило те, що вона давала йому можливість зайняти західноукраїнські землі та з'єднати їх з правобережною Україною.Але інтереси учасників цієї коаліції були розбіжні. До того ще Польща дістала дипломатичну й військову підтримку з боку Австрії й Москви, а також і Криму. Не зважаючи на це, у січні 1657 р. 50-тисячне україно-семигородське військо (30 000 угорців і 20 000 українців), на чолі з князем Юрієм II Ракоці й полковником А. Ждановичем, напало на Польщу й зайняло Галичину та значну частину Польщі з Краковом і Варшавою. Але утиски угорського війська над місцевою людністю й інтриги московських агентів у козацькому війську, які значно послабили його боєздатність, спричинилися до того, що польське військо почало наступати, і Ракоці змушений був відступити на схід. Наприкінці липня 1657, оточений поляками й кримцями під Межибожем, Ракоці капітулював (Чорноострівська угода 22 липня 1657). Спроба Ждановича втримати антипольський фронт, була невдала. Ця катастрофа прискорила смерть гетьмана (6 серпня 1657) і українсько-польська війна на цьому фактично закінчилася.

Хоч смерть Хмельницького припинила дальшу експансію України на білоруські землі, але традиція «Руської Держави» збереглася в українській політиці за Івана Виговського, а відгуки її знаходимо й пізніше.

Наслідки

Хмельниччина чимало змінила міжнародно-політичну систему Східної Європи, а також внесла певні зміни в соціально-економічну структуру Козацько-Гетьманської України, створила нову провідну верству — козацьку старшину, що згодом, у 18 ст., перетворилася на українську шляхту, а в 19 ст.;— на українське дворянство. Хмельниччина відновила державний розвиток українських земель, продовжила традицію старої українсько-руської державності й пронесла її, з відповідними змінами й модифікаціями, до новітньої доби (національно визвольна революція 1917 й утворення сучасної української держави 1917–1920 pp.).[Джерело?]

Жертви

Ульріх фон Вердум в 1672 під час подорожі по Поділлю, залишив запис в своєму журналі, що накінець то козаки з гетьманом Хмельницьким стали на захист християнського населення, так як євреї, які мали в своїх руках всі корчми і тримали майно шляхти в заклад, знущались з українського населення і вільних козаків, кожний день вішали, били палицями, вбивали, попирали ногами християн і часто обходились з ними гірше ніж з собаками [Джерело?]. Польські шляхтичі дивились на це крізь пальці, так як їх цікавили тільки гроші, які вони від євреїв отримували. Ульріх Вердум сам це все спостерігав і дивувався, що шляхтичі християни не ставали на захист населення. Євреї прийшли на спустошені татарами українські землі, поводились зухвало і часто мали більше прав ніж християни, їхні синагоги були збудовані в кращих місцях ніж церкви, часто вони не дозволяли українському населенню поселитись біля ринків, де вони тримали свої лавки, тому пише він козаки винищували єврейське населення і разом з тим забирали в польської шляхти те, що належало раніше українцям і через те польська шляхта збідніла . Українські землі були так спустошені татарами, що за 3-4 дні подорожі можна було не побачити жодного будинку.Коли Хмельницький звернувся до населення України із закликом підтримати його у боротьбі з польською шляхтою, яка порушує веління короля, він обіцяв надати всім учасникам руху козацький статус . Саме з літа 1648 р. розгорнулася жорстока селянська війна під гаслом: «Змішати ворожу кров у полі з жовтим піском». Особливо часто насильство над неукраїнським населенням чинили загони Максима Кривоноса, Івана Ганжі, Олександренка, Чуйка, Степка, Неминикорчми, Вовгури-Лисенка. Гетьман навіть мав намір судити Кривоноса за надмірну жорстокість щодо членів польських та єврейських общин.

Не краще поводилась й інша сторона, про що красномовно свідчить універсал коронного гетьмана Миколи Потоцького, у якому той загрожував пограбувати все майно повстанців і поголовно знищити їхні сім'ї. Загальним правилом став масовий розстріл полонених, катування взятих у полон розвідників . В епоху релігійних війн подібна нетерпимість є не винятком, а правилом. Нерішучі спроби гетьмана та частини старшин ввести акції помсти у якось обмежене русло виявилися марними (так само було в поляків.