Змістовий модуль іі Основи аналізу мовних форм

Лекція 4. Звукова організація художнього (поетичного) тексту

Фоніка – галузь літературознавства, яка досліджує естетичну вартість звуків у художньому творі (найчастіше – віршованому) та аналізує і класифікує їх відповідно до цієї вартості (І. Качуровський). Фреквентність. Евфонія – милозвучність мови. Какофонія.

Загальна звукова організація художньої мови. Інтонація (нелінійний параметр) і поділ на синтагми. Вихід інтонації за межі звучання. Роль семантики, використання різних граматичних форм. Наголоси (словесні та фразові), темп, паузи, ритм, мелодика. Емоційний темпоритм. Енжембаман.

Потенційні можливості евфонії, закладені в національних мовах. Несувора унормованість української літературної мови. Чергування у/в, і/й/та, із/з/зі та ін. Рівень прозорості національної мови. Б. Якубський (шелестівки й голосівки). І. Качуровський: співвідношення голосних і приголосних. Східні мови. Італійська (0,9) й українська (0, 75) мови. Вплив російської мови на прозорість української (в та й). Т. Шевченко й І. Франко. Індивідуальність прозорості мови у різних авторів та у різних творах. Можливості й «підводні» камені прозорості мови при її використанні.

Звукові повтори – повтори однакових чи подібних звуків, звукосполучень і слів. Асонанс – повторення однакових голосних звуків у художньому мовленні. Алітерація – повторення однакових приголосних звуків у художньому мовленні. Відсутність прямої залежності між асонансом (алітерацією) на певний звук із конкретним семантичним значенням. Існування у кожному конкретному тексті чи його невеликому фрагменті підсвідомого зв’язку між асонансом (алітерацією) та певною емоцією, чуттям, експресією тощо.

Семінар 4. Аналіз текстів на предмет звукового оформлення.

Література: 10, 12, 18, 30, 32.

Лекція 5. Поетична семантика та поетичний синтаксис (2 год.)

Загальна міфопоетична, антропоморфічна, пантеїстична природа первісного світовідчуття. Слова, вжиті в переносному чи зміненому значенні. Порівняння (прості та розгорнуті). Епітети (постійні, описові, метафоричні, метонімічні). Метафора (персоніфікація, «оживлення», «оречевлення»). Метонімія (кількісна метонімія (синекдоха), перифраз, табу, евфемізм). Іронія. Оксюморон. Гіпербола та мейозис. Алегорія як троп.

Види образності й одночасно синтаксична побудова речень. Паралельне зіставлення явищ природи і людського життя та психіки. Образний паралелізм. Фігури зіставлення, накопичення (анафора, епіфора, анепіфора (симплока), епанастрофа, рефрен, епімона, анастрофа, епізевксис, анаграма, тавтологія, полісиндетон), уникнення (еліпс, силепс), конструкції (паліндром, градація), стилістичного надміру (плеоназм). Стилістична неузгодженість у реченні (анаколуф). Риторичні запитання, вигуки, ствердження, заперечення. Інверсія. Антитеза.

Семінар 5. Теорія метафори. Аналіз семантики та синтаксису у поетичному творі.

Література: 11, 12, 17, 29, 31.

Лекція 6. Метр, ритм, звукове оформлення в структурі вірша

Розглядаються способи системних, структурних і семантичних зв'язків звукових елементів у поетичному мовленні початку ХХ століття. Звукова організація представлена ​​як суттєвий компонент індивідуального стилю. У стилях, орієнтованих на звукову виразність, простежено роль звукових компонентів у створенні різноманітних асоціативних зв’язків. Образ поетичного адресата, семантика художнього концепту, інтертекстуальні компоненти в традиційній темі безмовності, а також трансформація індивідуального стилю у віршованій пародії виявляють значущість звукової організації поетичної мови.

Художній твір – основний об'єкт вивчення літературознавства, свого роду найдрібніша «одиниця» літератури. Крупніші утворення в літературному процесі – напрями, течії, художні системи – будуються з окремих творів, є об'єднанням частин. Літературний же твір володіє цілісністю і внутрішньою завершеністю, це самодостатня одиниця літературного розвитку, здібна до самостійного життя. Літературний твір як ціле володіє закінченим ідейним і естетичним сенсом, на відміну від своїх складових – теми, ідеї, сюжету, мови і тому подібне, які отримують сенс і взагалі можуть існувати лише в системі цілого.

У літературознавчій праці рівно важливо обидві сторони: і упевнене володіння технікою, і багатство дослідницької особи. Лише їх поєднання гарантує літературознавцеві успіх і свідомість майстра, що повністю опанував свою майстерність.

Семінар 6. Аналіз поетичного твору

Література: 5, 6, 9, 13, 20.