Лекція 1.2 Основи теорії Конституції
План
|
1. Виникнення та основні теорії конституції держави
Більшість вчених приходять до висновку, що термін “Конституція” походить від латинського слова “constitutio”, який означає устрій, встановлення, побудова. Цей термін застосовувався ще в стародавньому Римі і означав в ті часи різні акти імператорів, в яких закріплювався устрій держави. Під цим терміном в історії різних держав світу тривалий час розуміли тільки устрій держави і форму організації діяльності державної влади. І тільки в ході буржуазних революцій уособленням яких є велика французька революція кінця 18 століття це поняття наповнюється новим змістом і в першу чергу його розуміння зводиться до особливого правового акту держави.
Конституція – це складний політико-правовий документ і тому сформувались різні бачення її сутності, функцій, призначення. З огляду на це, найбільш поширеними теоріями конституції є:
- договірна теорія, згідно якої К розглядається як суспільний договір. Тобто члени суспільства уклали угоду, що втілена в Конституції про основні принципи життєдіяльності даного суспільства. Світова конституційна історія свідчить, що конституції як правило приймаються в результаті компромісу між різними соціально-політичними силами. В той же час вона не може бути абсолютним виявом волі всіх членів суспільства. Але важливо, щоб більшість населення її визнавали;
*природно-правова – розглядає конституцію як прояв волі народу, його суверенітету, а в її нормах втілений багатовіковий досвід народу, його традиції;
*теологічна – конституція – це втілення божественних настанов суспільству про правила життя. Тому в конституції втілені ідеї вищої справедливості і розуму;
*марксистсько-ленінська – трактує конституцію як акт, який виражає волю не всього суспільства, а лише економічно-пануючого класу і підкреслює класовий характер.
Визначення сутності конституції має важливе значення як для вітчизняної так і для світової конституційно-правової теорії. Можна виділити два підходи до її визначення:
Класово-політичний – прибічники даного підходу сутність конституції вбачають у закріпленні фактичних відносин та сил, які існують в даному класовому суспільстві і у співвідношенні цих сил у класовій боротьбі.
Раціоналістичний – не заперечуються соціально-політичні фактори у появі та сутності конституції, але вони і не абсолютизуються. Прихильники даного підходу висувають на перший план службову роль конституції як юридичного документу, який закріплює засади статусу особи та державну організацію і впорядковує суспільні відносини. Такі вчені вказують на роль конституції як єдиного в державі основного закону суспільства і держави.
Властивості конституції як НПА найвищої юридичної сили засвідчується терміном “основний закон”. В деяких державах основний закон є офіційною назвою конституції (ФРН*. Вживаються і інші терміни: верховний закон (Болгарія*, найвищий закон (Молдова*, основа системи законодавства (Азербайджан*. Термін основний закон “lex fundamentalis” вживали ще в середньовіччі. Зокрема він слугував для позначення норм звичаєвого права, яким визначався статус королівського двору, престолонаслідування, та деякі інші питання пов’язані з монаршою владою. Подальший розвиток поняття основний закон пов’язаний з французькими вченими (Жан Боден*, які також визнавали законами різні за змістом норми звичаєвого права, проте вони не виділяли основні закони за силою, не визнавали їх як формалізовані правові акти. Основні закони розглядались ними як сукупність принципів здійснення державного владарювання, що знайшли відображення в праві. Тобто в 16 столітті цей термін пов’язувався зі звичаями. В 16-17 столітті цей термін вживається в Англії, Франції в різних за змістом офіційних актах, які не були призначені для обмеження монаршої влади. Такі основні закони за юридичними властивостями не відрізнялись від інших актів. Ідею про відмінність юридичної природи основного закону у 17 столітті першими висловили представники школи природного права, наприклад, Гуго Гроцій, що основний закон будучи підґрунтям виникнення держави передує праву в цілому. З метою розмежування основного закону і звичаєвого права різні автори 17-18 століття використовували терміни основний закон і лише деколи конституція. Але як назва НПА найвищої юридичної сили з самого початку був поширений термін конституція. На сьогодні терміни основний закон і конституція є синонімами і і їхнє використання зумовлене різними історико-політичними традиціями. Термін основний закон, для позначення конституційного акту вперше було використано в тексті закону про форму правління у Швеції в 1809 році. Основним законом названа чинна і сьогодні конституція Норвегії 1814 року. В 19 столітті даний термін використовували для позначення конституції в Італії, Австрії. Використання терміну основний закон також характерне для країн соціалістичного табору. Зокрема Конституції УРСР 1937-1978 року вживали подвійні терміни – конституція (основний закон*. Сьогодні таким словосполученням позначаються конституції Китаю, В’єтнаму. Такий підхід зумовлений концепцією верховенства рад, зокрема Конституція УРСР визначала ВР УРСР як найвищий орган державної влади, який уповноважений приймати конституцію і вносити до неї зміни. Відповідно конституція трактувалась як акт ВР, тобто різновид законів. На сьогодні ця думка є домінуючою серед науковців, які розглядають конституцію хоча і основним але законом. Визначення конституції України у преамбулі та на рівні юридичної теорії основним законом України означає акцентування на її основоположності щодо держави та системи права, а також означає що вона є основою національного права, але ніяк не різновидом закону, хоч і з найвищою силою. Такий підхід відповідає уяві про основний закон, який склався історично і покладений в основу ідеології конституціоналізму, тобто теорії і практики конституційного будівництва (загальна теорія конституції*. Конституціоналізм – система ідей і поглядів, в яких втілені уявлення про конституційну державу, їх конституційне оформлення, а також політико-правова практика реалізації таких ідей і норм, що їх закріплюють. Конституціоналізм це поняття яке значно ширше ніж сама конституція і уособлює різноманітні передові фінансові, політичні, економічні та інші ідеї. Структурними елементами конституціоналізму є фактична і юридична конституція, конституційна теорія, конституційні відносини, конституційна правосвідомість, конституційна законність і правопорядок.
Підсумовуючи дане питання, можна дати наступне визначення конституції: НПА, який на найвищому юридичному рівні закріплює основні засади життєдіяльності держави, суспільства і особи, а саме форму держави (форму правління, форму державного устрою, форму політичного режиму*, систему та гарантії прав, свобод та обов’язків особи, територіальний устрій держави, принципи організації, функціонування, систему та компетенцію органів державної влади та органів місцевого самоврядування.