Патерналістська модель (японська).
ЇЇ головною ознакою є надання пожиттєвих гарантій працевлаштування роботодавцем. Найбільш цілісно ця модель реалізована в Японії, де її підґрунтям став "довічний" найм. Ця система передбачає гарантії зайнятості працюючим аж до пенсійного віку і зростання всіх виплат відповідно до стажу роботи.
Соціал-демократична модель (шведська).
Спирається па проведення активної політики на ринку праці. Основні елементи шведської моделі:
— непрямі податки на товари та послуги, які перешкоджають швидкому зростанню попиту та інфляції, стимулюють банкрутство нерентабельних підприємств;
— поєднання низької інфляції та повної зайнятості в довгостроковій перспективі, зокрема за рахунок субсидій підприємства на утримання неконкурентоспроможних працівників чи надання їм робочого місця в державному секторі економіки;
— селективна державна підтримка зайнятості в неефективних сферах економіки, які забезпечують соціально-необхідні послуги.
Ліберальна модель (американська).
Така модель притаманна США, Канаді, Австралії. Для неї характерні яскраво виражена децентралізація, яка пов'язала з федеральним устроєм країни, та існування в коленому штаті власного законодавства щодо зайнятості й безробіття. Робоча сила в цих країнах вирізняється високим рівнем мобільності. Ліберальна модель с найбільш динамічною.
Аналіз особливостей формування ринку праці в Україні засвідчує, що механізм його регулювання має враховувати загальні закономірності організації ринку праці, властиві ринковій економіці.
Саме тому стратегія регулювання ринку праці дає відповідь на запитання:
— по-перше, чи треба враховувати життєві інтереси всіх членів суспільства;
— по-друге, чи потрібна особлива увага до становища пай-менш забезпечених
громадян;
— по-третє, чи варто дотримуватися вимоги справедливості при розподілі результатів суспільного виробництва.
Вибір одного з цих напрямів буде визначати соціальну спрямованість процесу регулювання ринку праці й обумовить принципи регулювання ринку праці та його методи (рис. 5.11—5.12).
Основні методи регулювання ринку праці диференціюють за таким ознаками. За об'єктом впливу:
— заходи загального впливу;
— спеціальні заходи.
Об'єктами впливу в цій класифікації є населення; його окремі групи; працівники, їх окремі групи; оплата праці; умови праці та ін.
За спрямованістю впливу:
заходи, що збільшують (зменшують) пропозицію праці; - заходи, що збільшують (зменшують) попит на працю;
— заходи, що впливають на структуру попиту і пропозиції ринку праці;
— заходи, спрямовані па збалансування попиту і пропозиції па ринку праці.
Рис.5.12.Заходи, спрямовані на активізацію ринку праці.
За формою впливу:
— прямі;
— непрямі.
За характером впливу на ринок праці:
— заохочувальні;
— обмежувальні;
— заборонні;
— захисні.
За змістом заходу:
— заходи економічного характеру;
— заходи адміністративного впливу;
— поєднання економічних та адміністративних заходів. За рівнем впливу:
— загальнодержавні;
— регіональні;
— галузеві;
— внутрішньофірмові.
За джерелами фінансування:
— з держбюджету;
— небюджетні кошти;
— кошти фонду зайнятості;
— кошти комерційних організацій.
Загалом політика регулювання ринку праці поділяється за різними ознаками, наведеними на рис. 5.13.
Студентам варто взяти до уваги те, що в основу вибору тих чи інших методів регулювання ринку праці покладені такі заходи, як:
— аналіз і прогноз ситуації на ринку праці;
— визначення ступеня переваги кожного із заходів;
— оцінка наслідків обраних методів;
— дослідження ступеня суперечності деяких методів.
Як свідчать дані рис. 5.13, за способом реалізації форми регулювання ринку праці поділяються на активні та пасивні.