4. Обмеження російським самодержавством автономії України в XVIII столітті ,

Після Переяславської Ради й укладання Березневих статей 11654 р. між Україною і Рорією, московський уряд почав обмеження прав і привілеїв Гетьманщини, звівши її до фактичного стану, автономії, повноваження якої постійно звужувалися (заборона в 1669 р. відносин з іноземними державами, збір у 1666—1668 рр. податків у Гетьіианщині російськими чиновниками і відправлення грошей у Москву, з кінця XVII ст. фактичне призначення гетьмана царем та інше). * - ...

У1663 р. Гзтьманщина розділилася на лівобережну (під контролем Росі)) і правобережну (піц контролем Речі Посполитої). Цей розподіл був закріплений умовами Андрусівського перемир'я 1667 р. В адміністративно-територіальному відношенні Гетьманщина поділялася на полки і сотні. На Правобережжі козацький лолково-сотенний устрій проіснував до 1714 р. (з перервами), на Лівобережжі - до 1782 р. ^ _;

У1722—1727 рр. була створена перша Малоросійська колегія, що мала право контролювати дії гетьмана й ,_п уряду Гетьманщини. Ця колегія пРчала свою роботу зі звернення до населення стосовно подачі до неї скарг щодо зловживання козацької старшини й інших посадових осіб. Уже в серпні 1722 Р- колегія передала Гене­ральній військовій канцелярії 34 розпорядження про заборону перетворювати козаків на залежних селян, позбавлення старшинських маєтків імунних прав при розквартируванні російський військ, направлення по­даткових зборів у царську скарбницю тощо: Були заведені кримінальні справи на деяких полковників, сотників і суддів. Старшинські маєтки обкладалися податками, чого раніше козацька верхівка не допускала. Велика частина старшини зайняла лояльну позицію 'Щодо Малоросійської колегії; меншість так звані автономісти — _н спробувала відстоювати колишні права й вольності. їхнім лідером став Павло Полуботок, який був після смерті І. Скоропадського (1722 р.) наказним гетьманом, Полуботок активно підтримував прагнення української старшини відновити гетьманство й ліквідувати Малоросійську колегію, він намагався обмежити владу Малоросійської колегії' (реорганізація судівна основах колегіальності, установлення порядку судової апеляції, сувора заборона хабарництва й тяганини, призначення інспекторів для нагляду за виконанням розпоряджень гетьмана, політика зм'якшення соціальної напруженості в суспільстві та інше) У вересні 1722 р. він склав петицію цареві, у якій висловлювався рішучий протест проти вимог Малоросійської колегії знайомити її з усйиа рішеннями і Генеральної військової канцелярії, розгляду колегією судових спраі, тіцо не пройшли черЄ#Иия#Фсу^и^ нею податкового імунітету козацької

старшини тоіііо. Одночасно Полуботок Просив імперський Сенат дозволити обрати новогагетьмана. Оскільки ^ цар знаходився далеко від столиці (він подався в похід на Іран), петиції' Полубртка зненацька було д^но щ У

7

листопаді того ж року Сенат скасував рад указів! Малоросійської колегії, у тому числі про введення нових податків і позбавлення козацької старшини податкового імунітету.

Голова Малоросійської колегії С. Вельямінов зі свого боку почав уживати енергійні контрзаходи проти дій автономістів. 31 березня 1723 р. він подав цареві «Дванадцять пунктів», в яких пропонувалося змінити дер­жавний устрій України і збільшити доходи скарбниці за рахунок українських платників податків. Одночасно Вельямінов обвинувачував Полуботка в протидії реформам. Цар відразу звелів доставити наказного гетьмана і його однодумців до Петербурга. 16 квітня 1722 р. указом Сенату Малоросійська колегія була перетворена з контролюючого органа у владну адміністративну структуру. Заграючи із широкими масами, царат законо­давчо закріпив рішення колегії про повернення козацьких прав усім, хто хотів перейти в козацький стан, а також ліквідацію незаконних поборів, установлених Генеральною військовою канцелярією. Коли Полуботок і 15 старшин прибули до російської столиці, їх обвинуватили в зловживанні владою, ігноруванні розпоряджень Малоросійської колегії і царських указів, після чого заарештували й кинули в каземати Петропавлівського укріплення. Там Полуботок і помер у грудні 1724 р. Інших ув'язнених від заслання до Сибіру врятувала смерть Петра І, який помер у січні 1725 р. '

Після розгрому опозиції Малоросійська' колегія перетворилася на верховний орган влади в Україні. У місцеве судочинство почали активно впроваджувати російські правові норми. Уведення прямого оподатковування населення призвело до того, Що з 1722 р. по 1724 р. податки в Гетьманщині виросли на 600%. З приходом до влади Петра II навесні 1727 р. були скасовані всі податки, уведені Малоросійською колегією, а 20 червня того ж року Таємна Рада прийняла рішення Про реставрацію гетьманського правління. Улітку 1727 р. уряд Петра II, зважаючи на зростаючу напруженість у російсько-турецьких відносинах, а також прагнучи привернути на свій бік козацьку старшину, ліквідував Першу Малоросійську колегію й дозволив обрати нового гетьмана. 1 жовтня 1727_;,,., р. на генеральній раді в м. Гпухові Апостол був обраний гетьманом. У 1728 р. новообраний гетьман їздив на коронацію Петра II, де подав петицію про відновлення державних прав України на підставі Березневих статей 1654 р. У відповідь на гетьманську петицію російський уряд видав так звані «Рішучі пункти» 1728 р., що, ставши своєрідною конституцією Гетьманщини, значно обмежували гетьманську владу й політичну автономію Лівобережної України. За всіма зовнішньополітичними контактами гетьмана повинен був спостерігати російський намісник, кандидатів на старшинські посади затверджував цар, козацькі полки у підкорялися російському генерал-фельдмаршалові, а фінанси контролювалися російським урядом.

До складу ГенеральнЬгО суду поряд із трьома українцями вводилися троє російських чиновників. тюГІ Знімалися торговельні Обмеження для іноземних купців; мита на імпортовані товари надходили , виключно ДО царської скарбниці. Крім того, цар мав право дарувати землі в Гетьманщині своїм улюбленцям. Дбтримуючись давнього імперського девізу «розділяй і пануй», російське самодержавство продовжувало вбивати клин між українською елітою та народними масами. Гетьманові не дозволялося віднімати , в козаків і селян раніше придбані ними землі; планувалася перевірка законності придбання маєтків козацькою старшинЬю, шляхтою, монастирями й містами. Розуміючи, що боротьба з царатом за збереження колишніх автономних прав України йе призведе до бажаних результатів, Апостол зосередив усю свою діяльність на зміцненні матеріального становища багатих Він навів порядок у фінансовій сфері, сформував річний бюджет Гетьманщини в розмірі 144 тис. карбованців і у своїй економічній політиці зробив наголос на розвитку приватного підприємництва. З відома гетьмана в Глухові в 1728 р. пройшла розширена нарада українських купців, на якій обговорювалися питання торговельної політики. Купці склали петицію з проханням дозволити ‘їм вивозити за кордон ряд заборонених товарів (віск, пряжу, шкіри, селітру). Вони вимагали від Колеги' іноземних справ _;і,_; зменшення торговельного миту, дозволу виїжджати за кордон не за російськими, а за українськими паспортами . тощо. Оскільки в 1729—1731 рр. значно скоротився фонд общинних і рангових земель, Апостол провів їхню ретельну ревізію. Усі земельні володіння були розділені на 6 категорій: рангові, отримані за заслуги, ратушні (муніципальні), вільні, спірні й монастирські. Незаконно придбані старшиною, шляхтою, монастирями, містами й російськими чиновниками села та хутори поверталися до свого колишнього стану. На рахунку в гетьмана було й кілька скромних політичних перемог. Так, він відвоював право призначати Генеральну військову канцелярію й полковників і різко скоротив чисельність росіян та іноземців у своїй адміністрації. Під його юрисдикцію перейшов Київ, що до цього знаходився під владою російського губернатора.Незадовго до своєї смерті Д. Апостол добився вщ уряду імператриці Анни Іоанівни (1730—1740 рр.) дозволу на відновлення Запорізької Січі.

У 1734—1750 рр. посада гетьмана була скасована: після смерті гетьмана Д. Апостопа (1734 р.) виконавча влада в Україні зосередилася в особливій колегії, названій «Правління гетьманського уряду» (1734—1750 рр.). Вона складалася з трьох росіян і трьох українських чиновників на чолі з князем Шаховським. Останній повинен був «недрімним оком спостерігати за вчинками мапоросійського народу» і міг на власний розсуд змінювати українських представників у правлінні.Наступ на права українців вівся й іншими способами. Так у 1734р. голова Губернаторської ради князь Баратинський заарештував весь Київський магістрат і конфіскував усі стародавні хартії, що торкалися прав міського самоврядування. Без цих документів у городян не було можливості відстоювати свої вольності в судовому порядку. За умонастроями людей уважно стежили агенти ТаєМної канцелярії; повсюдно заохочувалися шпигунство й виказування.

У1750 р. посада гетьмана була відновлена. Зміна політики російської влади щодо України відбулася після вступу на престол імператриці Єлизавети Петрівни (1741 —1761 рр.). У 1742 р. вона таємно обвінчалася з Олексієм Розумовським — вихідцем з козацької родини, що колись співав у придворній капелі в Петербурзі. Під його і впливом імператриця виявила цікавість до України. У 1744 р. вона відвідала Київ і, задоволена гарним прийомом, прихильно поставилася до петиції козацької старшини про вибори нового гетьмана. Але Єлизавета не поспішала; її кандидатові _{на цю} посаду, молодшому братові Олексія — Кирилові, було всього 16 років, і перш ніж очолити Гетьманщину, він повинен був одержати належну освіту. Юнака відправили до Західної Європи, де він учився в німецьких університетах (Кенігсберзькому, Берлінському, Геттінгенському та іншим). Коли він повернувся, його спочатку призначили президентом Петербурзької Академії наук (1746 р.), а в 1750 р. в Глухові заочно «обрали» новим гетьманом України. У період свого гетьманства Кирило Розумовський частіше жив у Санкт-Петербурзі, ніж в Україні, де справами керувала гетьманська канцелярія на чолі з Г. Тепловим. Гетьманщина була виведена з відомства Сенату і передана Колегії іноземних справ. Влада гетьмана поширювалася також на Запорізьку Січ і Київ, що знаходився під управлінням російських воєвод. З 1760 р. знаходився переважно в Україні й серйозно займався державними справами. Для удосконалення діючої системи судочинства провів судову реформу 1760—1763 рр., унаслідок якої були створені станові шляхетські суди — земський, міський і підкоморський. Було обмежене право переходу селян (1760 р.); такі переходи дозволялися тільки за умови одержання письмової згоди від поміщика й передачі йому селянського майна. За проектом лубенського полковника І. Кулябки гетьман провів реформу козацького війська. Реформував систему освіти та впровадив " обов'язкове навчання козацьких дітей. Намагався добитися права вільних дипломатичних відносин з чужоземними державами.

Указом Катерини II 10(21) листопада 1764 р. остаточно ліквідована. Гетьманщиною почала керувати друга Малоросійська колегія, яку очолював П. Рум'янцев. На Україну Румянцев прибув на початку 1765 р. Його першим заходом стало проведення ревізії господарського життя Гетьманщини, під час якої бугіо ^д здійснено перепис населення, описано земельну власність, кількість дворів, бунтів, виявлено ступінь заможності кожного окремого господаря тощо. Перевірка відбувалася протягом 1765—1767 років.Було ліквідовано Генеральну військову канцелярію, Генеральний військовий суд. Інші установи — Канцелярія малоросійського скарбу, Генеральна лічильна комісія й Канцелярія гене|іальнЬ"ї артилерії — підпорядковувалися Малоросійській колегії й перетворювалися на її департаменти (підрозділи). У 1775 році за наказом Катерини II була ліквідована Запорізька Січ. У 1782 р. з утворенням Київського, Чернігівського й Новгорода-Сіверського намісництв полконо-сотенний уклад України був скасований, а з ним остаточно перестала існувати й Гетьманщина, було утворено Малоросійське генерал- губернаторство, Кожна губернія (намісництво) поділялася на 11 повітів. Глухів втратив статус столиці. У губернських та повітових містах створювалися такі самі адміністративні та судові установи, які діяли скрізь в Російській імперії. Малоросійську колегію було скасовано. З ініціативи Румянцева здійснювався перепис населення, кількість вільних селян знову було зменшено. Врешті 1783 р. вийшов імператорський указ, який прикріпляв усіх українських селян до того місця, де вони були записані під час останнього перепису, й забороняв переходити на нові місця. Цим указом в Лівобережній та Слобідській Україні запроваджувалося кріпацтво.

Спеціальним указом від 1783 р. було ліквідовано й козацьке військо. Десять козацьких і три компанійські полки були перетворені на десять регулярних кінних карабінерних полків російської армії.