З історії вінницького трамваю

Будівництво вінницького трамваю розпочалося 1 вересня 1912 р. ним керував інженер Артинов. Більшість робіт виконувалося вручну. Виникла проблема з додатковим двигуном на електростанції. Після переговорів закуплено дизель потужністю 400 к.с. на машинобудівному заводі в Аугсбурзі /Німеччина/, Пальне постачалося з Одеси нафтовим товариством "Нобель",

Перші вагони закуплено у місті Твері /нині Калінін/. Виготовляв їх нюрнберзький завод фірми "Ман". Потім вагони постачалися через Ригу. Рейки завозилися з Макіївського металургійного заводу,

Викликали побоювання два залізних мости через острів Кемпу /тепер Фестивальний/.Тому їх підсилили, а пішоходні доріжки винесли на консолі.

У вересні 1913 р, набрано штат працівників трамваю. Архівні документи донесли прізвища перших трамвайників Вінниці. Це вагоновожаті X. Кравченко, К. Андрущенко, Г.Висоцьккй; кондуктори Е. Васильєв, М. Самусь, І. Нестеренко, слюсар С. Муравський; механік дизеля М. Демчук. Цікаво, що найвищу платню отримував механік дизеля.

14 Жовтня 1913 р. Містом пройшов перший трамвай. На трамвайній лінії курсувало 6 вагонів.

О.Ю. Комаренко

Етапи революції ставлення пролетаріату україни до першої імперіалістичної війни / на матеріалах поділля/

Імперіалістична війна надала панівним класам довгожданий засіб придушити робітничий рух і відвернути увагу від зростаючого невдоволення. Відсутність з боку робітників України опору війні в перші її місяці мала об’єктивний характер і була результатом мілітаризації економічного і політичного життя, ідеологічної обробки пролетаріату в дусі чорносотенного шовінізму, репресій проти більшовиків і переходу більшості членів інших революційних партій на бік правлячих кіл «своєї» країни. Погіршився і якісний склад робітників. На Поділлі лише на підприємствах, підпорядкованих нагляду фабричної інспекції, у 1915 р. кількість дорослих робітників-чоловіків порівняно з 1914 р. скоротилася на 12%, тоді як кількість жінок відповідно зросла на 23%, підлітків – на 48%, малолітніх – в 2,5 раза.

Війна підірвала існуючі економічні зв’язки, що привело до дефіциту продовольчих і промислових товарів, який виявлявся їх нестачі й підвищенні цін.

Робітники відновлюють економічну боротьбу за збереження реального довоєнного рівня зарплати і проти надстрокових робіт, як, наприклад, наприкінці березня1915 р. на Вінницькій фабриці «Яструб».

Весна – літо 1915 р. нам здаються найбільш вірогідними рамками визначення початку перелому у ставленні до війни робітничих мас. Вони науково обґрунтовуються документами жандемерії, зокрема Подільської губернії, які саме тим часом датують початок «полівіння» , незадоволення робітників своїм найтяжчим, порівняно з іншими верствами населення, становищем і роблять висновок, що хоче вимог миру й відкритих протестів проти війни поки що немає, відношення робітників до неї стане негативним.

Етап переходу пролетаріату на свої класові позиції щодо війни й мілітаризації країни завершився, на нашу думку, на рубежі літа – осені 1916 р. Ціни підскочили в 3-5, а подекуди і в 8 разів. Основним продуктом харчування робітників став хліб, якого теж не вистачало. Припинення брусилівського прориву було останньою краплею, яка переповнила чашу терпіння не тільки свідомих робітників, а й усієї пролетарської маси. З усіх куточків поділля жандармські чини інформували, що серед робітників поширюється припинення імперіалістичної війни й укладання миру стали одним з основних лозунгів пролетаріату, з якими він йшов до Лютневої, а потім і до Жовтневої революції.

В.Ю. Твердохліб